Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
виключній фізичній організації, але коли незабаром ҐПУ заареш тувало його дружину, він за одну ніч зовсім посивів. Думка, що йо го люба дружина має пройти той же шлях, що й він, його потрясла більше, ніж власні фізичні страж дання. Українка, жінка сильної волі, видатна громадська діячка, ув’яз нена, з заслання пише бадьорі ли сти, сподівається витерпіти катор гу і повернутися додому — коли довідалась про арешт ї ї синів — покінчила самогубством. Аналогічних прикладів можна було б навести безліч, як тяжко переживають люди страждання своєї родини. А самотні, що ніко го близького не мають, перейма ються часто якимсь дивним на строєм і щоб уникнути або хоч відтягти очікуване лихо, пробу ють різних засобів. Для ілюстрації такого настрою теж наведу при клад із життя: Українець серед нього віку, визначний фахівець, не має родини. Придбав собі ампулку з отрутою, щоб зажити у випадку арешту і постановив не працювати в Україні і взагалі на одному місці більш ніж один чи півтора року. Так і переїздив (хоч і це було важко влаштувати). Попрацював десь серед чувашів, тоді десь у Середній Азії, потім на Далекому Сході, тоді на Кавказі і т. д. Часа ми приїздив на кілька днів в Укра їну, щоб, як він казав, „подихати українським повітрям, скупатися в Дніпрі!'* Так промудрився про жити 12 років і помер таки не за ґратами, а „своєю смертю“. Отак українці борсались, щоб уникнути переслідування. Свідомі українці почували, що їх призначено на знищення, але зарадити тому не було як. Як я оце згадувала, дехто пробував уті кати з України та це рідко пома гало. Загроза репресій деморалі зувала людей і призводила часами до того, що деякі слабодухі поча ли прислужуватись, навіть обго ворювати, набріхувати, виказува ти невинних людей, думаючи тим себе врятувати. Часами й рятували себе в цей ганебний спосіб (така була й у нас у камері польська драматична артистка), але трапля лось і таке, що пізніше в концта борі зустрічались в’язні (мали по 10 років заслання) — один доно щик або провокатор, а другий — жертва його підлости. В абсолютній кількості звичай но, знищено найбільше селян в У- країні. Ліквідація куркулів, пере ведення суцільної колективізації, організація голоду, як засобу упо корення українського села — по клали мільйони трупів. Про все це тепер уже знає вільний світ, про це вже є досить докладні публіка ції зі статистичними матеріялами. А в абсолютному числі україн ської інтелігенції винищено не так багато, бо ї ї взагалі було не так багато, але процентово до загаль ної кількости інтелігенції в СССР, то української знищено найбіль ше. Атмосфера Не претендуючи на літературну досконалість, чи на те, що мої спогади будуть взагалі кращі від інших, просто хочу зафіксувати фактичний стан, зазнайомити з об ставинами життя пересічного у- країнця (часто на перший погляд може й дрібницями), за яких фор мується характер (часто безнадій но песимістичний) і відбувається духова діяльність людини. Майже 20 років я жила звичайним життям підсовєтської людини під повсяк часною загрозою ув’язнення (чле нів моєї родини арештовували, ви силали). Маючи фах (освіту придбала ще за царських часів) я працюва ла за фахом, а що праця була ко рисна для людности України неза лежно від політичного режиму, а умови праці, себто люди, що мене оточували, були культурні, то працювала я з приємністю, хоч оплата праці (як і всякої іншої під совєтами) була мізерна. Та загальний режим був такий, що трудно оповісти про те гнітюче почуття навислої над тобою за грози, почуття свідомости, що ні чим не можеш запобігти катастро фі, що може ось-ось твоє гармо нійне, щасливе, родинне життя бу де брутально знищене. На моїх очах так пропадали цілі родини свідомих українців. Арешти в СССР здебільшого проводять по ночах (хоч часом бувають арешти й удень на робо ті, а то й на вулиці), отже, як ніч пройшла, то до вечора підсовєт- ський мешканець має шанси про жити ще день поза в’язницею. То му не тільки має працювати в у- станові чи фабриці тощо, а й га рячково намагається переробити безліч усякої роботи вдома й по дбати за родину (зварити, а до то го придбати харчі, а це не так то й легко, коли за 100 гр. масла, на приклад, треба вистояти в черзі які 2— 3 години), потім попрати, полатати (нове шиється дуже рід ко, а латання того завжди багато, бо одежа й білизна стара вже й благенька) і т. д. Правда, є ділян ка роботи, в яких самі чоловіки мусять виявити неабиякий сприт і винахідливість та прикласти до сить фізичної сили — це добути палива або виміняти десь на селі і примудритися довезти до хати картоплі, квасолі чи круп тощо. Ось приклад: відомий лікар (п р о фесор), літня людина (ще й хвора на серце) в товаристві свого аси стента пиляє й рубає дрова в лісі (діставши з великими труднощами ордер на право зрубати кілька со сон). Тоді в кожну колоду вбива ють з обох боків по великому гвіздку, зачеплюють за ці гвіздки мотуззя і котять колоди по одній із тріюмфом 5 кілометрів. Кожен стрічний їм заздрив. Багато інших подібних „винаходів11 і „технічних удосконалень“ приходилось ба чити. Нарешті довгий день тої кипу чої діяльности кінчається. Люди втомлені лягають спати, але спо кійного сну-відпочинку не мають. Бо саме це пора доби, коли має статись те неминуче нещастя. У 1937 р. в Україні було стільки арештів, що авта з НКВД по цілих ночах снували по всіх вулицях і возили арештованих. Очевидно, що нервовому напруженню є пев на межа. Отже, коли людина де кілька разів прокинеться на шум авта, прислухається, чи то вже по неї приїхали, чи може на цей раз приїхали по когось іншого, то вже за 10-им разом вона не чує нічого. Арешт Так було й зо мною. Я спала й не чула, що то вже приїхали мене забирати. Звичайно, зробили трус, казали, що шукають збр ою (! ), д о бре знаючи, що говорять нісеніт ниці. Яка може бути зброя у со- вєтського службовця на 20-му році совєтської влади? Та й шукали тої зброї досить ретельно навіть НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-ВЕРЕСЕНЬ, 1971 39
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
