Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
J s м и н у л о г о і n e p e a f e u m o r o Вступ Більшість людей на Заході вже знає, чим тримається совєтський режим, що терор там застосову ється вже десятки років, що бага- тообіцюючі гасла любови й миру, то лиш очевидна пропаганда для легковірних, що в країнах із низь ким культурним рівнем і важким матеріяльним станом мас має най більший успіх. Про те, як живе підсовєтська людина •— люди у вільному світі по другій світовій війні вже дечого довідались із д о сить численних публікацій описів і свідчень людей, що їм пощастило опинитись за межами СССР. Але все ж таки ще й досі не мають уявлення про моральний стан під- совєтської людини, про те душев не напруження, в якому там по всякчас люди перебувають протя гом десятків років. У моїх спогадах про підсовєт- ське життя читач не знайде описів якихось надзвичайних подій чи ви падків з тамтешнього життя. Я зга дую про те, що там звичайна річ, що там траплялося щодня, свідком чого я була, що сама переживала та що переживали й тепер пере живають мільйони „громадян" під- совєтської України. Останнього часу різні чужинці-туристи теж публікують свої враження від по дорожі по СССР. Чужинці (корес понденти західніх газет, туристи), навіть ті, що вміють бачити не тільки те, що їм там показують, все ж таки не можуть цілком зр о зуміти й відчути, як живе й почу вається підсовєтська людина. Кожен чужинець із будь-якої більшої країни завжди свідомий того, що людські й громадянські права йому особисто застережені його державою і йому важко зр о зуміти почування безправної під- совєтської людини, що повсякчас перебуває (роками!) під загрозою всякого насильства. В совєтському „раю“ кожен знає, що він б ез правна істота, там ніхто ніколи не буває певен, що його безвинно не арештують. Навпаки, кожен знає, що його нізащо, ніпрощо можуть посадити у в’язницю, катувати, на віть замучити на смерть, а що вже напевне зруйнувати його родину, переслідувати членів його родини і т. д., і ніхто його не рятуватиме від того. На кожному кроці люди там відчувають приниження їх людської гідности. Бути об’єктом переслідування, приниження люд ської гідности у важливих момен- так, як і в дрібницях —- це там така звичайна річ, як сон чи по вітря. А у вільному світі найдріб- ніший із виявів того насильства викликав би протест. Там люди са ме шануючи себе, терплять мовч ки, знаючи, що всякий протест річ цілком безнадійна, тільки може да ти певне садистичне задоволення напасникові, що дошкулив жертві. Деякі чужинці дивуються, що совєтські громадяни не хотять із ними розмовляти. їм і на думку не спадає, що за саму невинну роз мову з таким туристом із „капіта лістичного світу“ той „громадя нин" може тяжко поплатитися. Тому думається, що спогади лю дей, що самі були довго в цьому безправному становищі, можуть причинитися до кращого зрозумін ня того жахливого стану. Щодо переслідування, то стано вище всіх підсовєтських людей є важке, але й там є градації. Інте лігентові дістається здебільшого гірше, ніж пересічному селянинові чи робітникові; українцеві гірше ніж людині іншої національности, свідомому українцеві-інтеліґентові ще гірше, жінці в деяких відно шеннях гірше, ніж чоловікові, напр. на засланні, бо жінка тер пить крім приниження ї ї як лю дини, ще й приниження ї ї жіночої гідности. Найменше переслідують справ жніх кримінальних злочинців (у- шяшшшшшшшшшвшш бивців, грабіжників, злодіїв, на сильників і т. д .), хоч це й пара доксально, але це факт. Кримі нальних злочинців не дуже то шу кають, а як і заарештують, то на слідстві не катують. Політичних дуже рідко ставили перед суд (вірніш інсценізацію суду), а ко лосальну більшість заочною по становою „тройки особого совє- щанія“ запроторюють на заслан ня, часто з суворою ізоляцією на великі терміни. А кримінальних злочинців судять на підставі улік, показів, свідків і т. д., карають легше від політичних. Наприклад, у концтаборах часів Єжовщини були засуджені за вбивства на 4 роки, а політичним тоді нікому менше не давали як 8 років, а зд е більшого 10, а то й більше. Чому це так, то самі кримінальні це ро зуміли, кажучи „ми не вороги народу “, утотожнюючи владу з на родом. Терпіти різні матеріяльні труд нощі звичайно було прикро. Ще й бачити, що їх терпить морально краща частина населення! Ясно, що важкі матеріяльні умовини від бивались і на душевному стані лю дей, але все ж таки у кожного за лишалася ще сфера діяльности й зацікавлення, що давала навіть і за тих умов — радість буття. Чи то наука, чи мистецтво, або при рода, родинні радості, у молоді кохання, спорт. Отже найважчі ма. теріяльні умовини не вбили ба жання жити, а от нависла над кож ним загроза катування гнітила д у шу нестерпно і то, звичайно, най більше мучив душу страх не за себе, а за своїх близьких. Для ілю страції наведу два характерних ви падки: Українець, інтелігент, відбув у- в’язнення і заслання, повернувся додому ще в більш-менш задовіль ному фізичному стані здоров’я (що дуже а дуже рідко трапляло ся), певне завдячуючи це своїй 38 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-ВЕРЕСЕНЬ, 1971 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
