Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
З листів до Редакції мом, мають також життєдайну си лу. Мертвий чайник оживає та по чинає співати пісню про домаш нє затишшя, про родинну ідилію. Ніна, п’є чай і нескладна тема чайникової пісні розходиться теп лом по її тілі. Ледяний камінь у мозку — думка про мороз — м’як не, топиться. Вона передумує: чи справедливо відмовляти альбертій- ському морозові відчуття краси? Він, хоч не спец від вітражів, все ж таки мистець. Хай тільки засвітить сонце, заморожений світ іскриться в очах, немов казковий хрусталь- ний терем. Або ще краще, мов ми стецька виставка, де кожне дере во — архитвір, дивишся і не на дивишся. А який святочний на стрій навкруги! Всі брудні заул- ки застелені білими скатертями, навіть, навіть бочки зі сміттям набирають під снігом достойного вигляду, ніби старі боклаги з ви ном. Все погане забувається, бо сніг — це забуття. Ще більш каз ково виглядає світ уранці, коли йо го криє густий туман. Ніні вида ється, що білий ранній туман це сон-мрія землі, куди вона втікає від реальності своїх буднів. Та во дії авт думають інакше, кленуть його, як знають, але туман-тума- ном, проклонами не зворушується. У нічній тиші чути, як біля хати зупиняється авто, рипить фіртка, скриплять по сходах жваві кроки. Відчиняються двері, вбігає Оксана. — Добре, що ти вже вдома, доню. Чи надворі дуже страшно? — Зовсім не страшно. Трохи х о лодно, зате яка краса. І ясно, мов у день! Ніна йде перевірити, чи двері за мкнені і ї ї спокушає поглянути надвір, на красу. Але причаєний за дверми мороз жбурляє у неї по вітрям, повним гострих ледяних шпичок і вона поспішно ховаєть ся. Притому їй здається, що вона не тільки відчула мороз, що вона ще й зустрілася з ним поглядом, око в око. Дивне враження, неві домо звідкіля воно. Й аж коли починає засипляти, до неї знову припливає образ з-поза дверей: вкриті снігом дерева, таємне плетиво галуззя, у ньому магічно-зелені півкулі ліх тарів. Вгорі ясне небо і місяць-мо- роз. Ось з ним вона зустрілася по глядом, із місяцем, що глянув на ЧИ ДІЙСНО ТРЕБА МАХНУТИ РУКОЮ? У днях 16.— 19. грудня 1970 Театр у П’ятницю під керівництвом В. Ша- шаровського поставив у Філядельфії драму Жана А нуї „М едею “ у пер е кладі Миколи Понеділка. Тільки що повернулись ми з „Ме- д е ї“ — і не м ож у здерж атись, щ об не написати Вам кілька слів. М оже не повірите, коли Вам скажу, що на залі було небагато осіб, із чого п’ятеро м олодих (включаючи н ас). Ніяк — але ніяк не м ож у зр о з у міти такої ситуації! А д е ж ті мами, що так плачуть над „відходом*4 нашої молоді від українського життя? Д е вони самі — і д е та молодь, якій на певне батьки могли б „зафундувати“ такий вечір? А д е ж, остаточно, наші студентські клюби — інтелектуально „зорієнтовані"? Та це ж драма Жана А н уї вже сама собою атракція перш ої кляси. І в добр ом у приміщенні, в маленько му, старому, якраз із потрібного ат м осф ерою театрі. І по-українськи! Випливаємо якраз на світові води — вириваємося з ґет- та і підкоряємо нашій мові і нашій сцені світовий шедевр! І щ е не все — в першорядній постанові (дрібні недотягнення не важні) — з Левицькою і Степовою-Карп’як, пе р ед якими хай сховається „професій ний" американський театр! Ані „будень“ (ч етвер), ані святоч ний сезон — ніщо не виправдує пу стої залі, коли з ’являється така рідка нагода попросту екстатичного пере- життя. Ані держава, ані народ, ані суспіль- неї холодно-байдужим обличчям морозу. Усвідомивши собі це, вона згадує, що в місяця вже тільки пів обличчя. Значить — він уже закінчує свій цикл. Січневий мі- сяць-мороз скоро загине, у люто му настане новий і треба надіяти ся, що тоді потеплішає. З надією на тепло Ніна починає насправді засипляти. Ще тільки на мить у ї ї голові засвічується о- стання свідома думка — мороз та ки не всесильний. Навіть з його глухого царства, живого кладови ща українських талантів вже йде світом луна -— книжка Вячеслава Чорновола. Едмонтон, зима 1969. ство не мож е жити і розвиватись б ез справжнього театру (не вертепу, не розкагових п’єс, не народніх комеді йок!). Очевидно, про збереж ення ж и вої мови — теж нема що говорити: ані садочки, ані примусові курси не можуть заступити того моменту, де мова — з рухом , з акцією, з переж ит- тям самого глядача — зливається ра зом в одне сильне враження. Очевидно — це втрата тих, що не були, не бачили — але це з а сумна потіха при культурній втраті, що так прикро дала себе відчути: якщо наше суспільство не знає світових письмен ників, не знає своїх, дійсно перш о рядних акторів і не відчуває потреби потрясаючих чи проймаючих переж и вань, можливих саме чи не виключно в добр ом у театрі, — то чи не є весь цей крик про „працю на культурній ниві нашого суспільства з молоддю" — лише великою забавою б е з глиб шого змісту? А д е ж розвивалася най вища форма німецької мови, коли не на сцені? Чим реформував англій ський снобізм, мовно спричинений, Бернард Ш ов? Чому на вистави К о- меді Франсез у Франції і в Канаді в о дять „і малих і старих": і школи, т о вариства, організації? Б ез театру на еміграцію — треба махнути рукою! Марта Б. Трофименко ПОЖЕРТВИ ДЛЯ МУЗЕЮ М узей Нар. Творчости СУА, що приміщений в Укр. Інституті Америки в Ню Йорку, знов дістав цінні пож ер тви виробів нар. мистецтва. Д -р Іван Панчук із Бетл Кріку, Миш., надіслав кусник коверця, ви тканого в с. Онут на Буковині, й о г о привезла з собою Домка Котик, коли перед 1. світовою війною переселила ся до Канади. А ї ї дочка Марія Дави- дюк передала це, як цінну пам’ятку д-рові І. Панчукові, своєм у своякові, для збереж ення в м узею . Цінний предмет пожертвувала п-ні Олена М орозович із Бофало. Вона привезла з України рушник із Київ ського Полісся. Рушник походить із с. Загальниця, Бородянського району і був виконаний на початку цього сто ліття. Обом жертводавцям складаємо щи р у подяку. Такі цінні пожертви б у д е мо подавати в ілюстраціях наш ої м у зей н о ї сторінки, що ї ї незабаром за початкуємо. 8 НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1971 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
