Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
фактично рідніше рідних. Ніколи ніхто не вірив, що Лисенки з Коса чами не рідня — такі хороші були між нами взаємини. Ми, діти, лю били ходити до Косачів, коли їх ня молодь бувала вся в Києві, о- собливо коли дома була Леся, — тоді ми бігали до них по кілька разів на день. В таких випадках майже завжди одчиняла нам две рі Леся, бо її кімната була най ближчою до вхідних дверей, і хоч ми таки добре набридали цією бі ганиною, вона завжди зустрічала нас привітно: „А Лисинчата!“ А- бо “ О, A line e t K a th e r in e !” В той час — а було це в 90-тих роках — у нас щосуботи збирали ся учасники гуртка „Література11. Сюди належали старші і молодші, уже відомі й визначні письменни ки, а також і зовсім молоді, що тільки-но пробували свої сили. О середком гуртка були найстарші та найповажніші діячі: М. Лисен- ко, М. Старицький та О. Косач (Олена Пчілка), а коли в Києві перебувала Леся, то вона теж бу ла в числі фундаторів, не дивля чись на свою молодість. Мені завжди було мило спосте рігати, як таїсі шановні, старші за віком і заслугами діячі, як Ста рицький, Ковзлевський і мій бать ко, ставились до молодої і такої скромної Лесі з глибокою любо в’ю і повагою. При чому це ви являлось без зовнішніх показних ефектів, без підкресленої люб’я з ності, але просто і щиро. Леся ра діла з того, що наш батько, не бу дучи сам літератором, віддавав стільки уваги цьому гурткові і був по суті його організатором. Вона казала, що доки існують такі лю ди, як Микола Лисенко, україн ське слово житиме, хоч би й як переслідували його новітні фарао ни. Не дивлячись на різницю в ро ках, стосунки між Лесею і моєю мамою Ольгою Антонівною були не тільки дружніми, а товарись кими, близькими і завжди сердеч ними. Думаю, що в пошані, яку виявляла Леся до моєї матері, була вдячність за те, що вона докла дала величезних зусиль, щоб створити якнайкращі умови бать кові в його невтомній праці. Десь наприкіанці 90-их років, у нас сиділа Леся і розмовляла з ма мою, а я в протилежному кінці кімнати готувала свої уроки. Та коли зайшла мова про поезію і зокрема про жіночу долю в ній, то я почала прислухатись. Леся наводила приклади зі світової лі тератури про те, як найвидатніші поети висвітлювали це питання, вона цитувала уривки з окремих віршіз, згадувала Ш евченкову Ка терину і наймичку. Але мати за- уважала, що є ще одне зовсім не висвітлене, але болюче питання в цій темі — це гірка доля жінки, що є дружиною генія, дружиною великої чи просто видатної люди ни. Леся уважно слухала, а моя мати якось збуджено про все го ворила, і в її голосі відчувалася скарга на свою долю, на долю жінки, що зреклася власного ім’я і незалежності і стала придатком свого чоловіка, загубленою тінню. — Лесю, голубко, гордість на ша, ви ж багато можете зробити своїм крицевим словом! Спростуй те цю образу, скажіть своє сло во в захист гордої жіночої душі, скажіть, що не тінь вона... Виходила Леся від нас зосередж е на, замислена. В 1900 р. померла від родів наша мама. Коли уляг лось трохи перше горе, я взялась переглянути мамин архів: книж ки, ноти, листи, альбоми тощо. Серед листів побачила книжечку „Думи і м рії11, видану у Львові у 1899 р. Розгорнула. Між сторін ками, де розпочинався вірш „З а бута тінь1, лежав згорнутий па пірець — то був автограф згада ного вірша. Збірку я вже бачила й читала раніше, бо Леся зараз же нам її подарувала, як тільки одержала з друку, одначе особли вої уваги я не звернула на „Заб у ту тінь11. Але тепер, коли дійшла до слів „Хто вона? Се жінка Дан- това11. Мені раптом усе згадалось. Та це мамині слова в розмові з Лесею, що відбулась два роки то му: І не раз Його рука, шукаючи підпори, Спиралась на її плече запевне. А далі я вже читала, ридаючи оці такі знайомі, такі гіркі слова: Так, вірна тінь! А деж її життя? Де ж власна воля, радощі і горе? Історія мовчить. Але я бачу в ДУМЦІ Багато днів смутних і самітних, Проведених в турботному чеканні... Мене дуже вразило, що Леся так щиро й глибоко перейнялась маминим почуттям і так майстер но, просто геніяльно відтворила у сюжеті, здавалося б такому да лекому. Після смерті мами мене забра ли Ольга Петрівна Косач на літо до себе на хутір Зелений Гай, що біля Псла в Гадячі. Леся туди при була не скоро, бо десь затрима лась у дорозі, повертаючись із за кордонного лікування, а коли при їхала, то сказала мені: — Ось Га лю, як собі хочете, а доки я тут, то ви будете мені щ о дня співати таткові романси. (Докінчення на стор. 10-ій) 6 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1971 Один із проектів пам’ятника Лесі Українки, що його виконав мистець Михайло Черешньовський для Укра їнського Городу Культури в Клівленді One of the projects of Lesya U kra- inka’s m onum ent by M ykhaylo Chereshmowskiyj Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
