Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Безсмертя Марія Гарасевич На покуті світу стала жінка, що між жінками рівної ніколи не ма ла. І не народи сильних потужних держав, володарів колоній, не на роди великих вождів, що вели за собою незчисленні армії для за воювання менших чи слабших на родів, народили її, а знедолена ворогом Україна з гордою тита нічною душею, обдарованою зем ними й духовими багатствами, кра сою надхненою і піснею славною. Нарекла себе ця жінка Лесею Українкою, чим ім’я своє зрівняла з батьківщиною, бо все, що жило в ній, для неї дала, бо була най кращою її донькою, її вибраною дитиною, яка за своєю матір’ю-от- чизною лиш українкою могла зватися. Не міг народити її нія кий інший народ, бо ніодин із них не мав сили народити такої величі генія, як Тарас Шевченко — пророка не лиш національного значення, але й вселюдського. Коли Київ останній раз зустрі чав Лесю Українку „було щось не вимовно сумне, що зрушувало й шматувало серце. Бліда, прозора постать Лесі з руками, повними квіток, з словами повними енер гії, любови і зі смертю в очах“ •— згадує Л. Старицька-Черняхівська. Смерть в очах носила вона все своє коротке життя. В шаленому напруженні вона боролася з при марою смерті й фізичним терпін ням, гартуючи свою волю, щоб життя на кару не перетворилося і вірила, що переможе всі душев ні бурі, що серед страшних без сонних ночей вогонь той заго риться — „Де жевріє залізо для мечів, Гартується ясна і тверда криця. Коли я крицею зроблюсь на тім [вогні — Скажіть тоді: нова людина народилась, А як зломлюсь, не плачте по мені! Пожалуйте, чому раніше не [зломилась!14 Коли хто в житті мав найбільшу перемогу, то нею була Леся Укра їнка, що смерть перемогла: „Дарма! Нехай умру я, та думка не [вмре! В таке безсмертя я привикла вірить“. Бог дав їй іскру, а це не солодка барвиста слава, не лаврові вінки, це тяжкий шлях служіння наро дові: „Бачили ви, як велике багаття, Кида вогонь аж до хмар? »Божая іскра«, то тяжке прокляття, Лютий і дикий пожар. Вогнища того не може людина Ні запалить, ні згасить. В кого ж запада хоч іскра єдина, — Вік її буде носить!“ Загартувала волю свою на не зламну крицю, щоб мати силу нести „Божу іскру“, а з іскри під нявся її величній дух над усіми ві ками, давши їй справжнє безсмер тя, бо крилами його були свята ненависть і любов: „Що ж тільки той ненависти не знає, Хто цілий вік нікого не любив!“ Всім своїм палким серцем нена виділа ворога -—- Росію за поне волення України. Ненавиділа її свідомо, душею й розумом, ба чила всю її наготу й відважно проти неї виступала своєю твор чістю та здерла облудну маску у відкритому листі до французьких поетів 1896 p., коли вони вітали Росію, називаючи її „великою “ за укладення союзу з Францією. Її картання повинно бути написане вогненними літерами на небі для всіх тих, хто ще й сьогодні не добачає російської облудности. Ось що писала вона: „Ганьба віль ним поетам, що перед чужинцем дзвонять ланцюгами добровільно накладених кайданів. Неволя ще огидніша, коли вона добровільна1'. Неволю України переживала во на не тільки, як поет переживає за свій народ, але і як особисту не волю та сором, що палили й ду шили її, мов мариво переслідува ли скрізь, накладаючи на неї пе чаль, скорботу і серце бунтом ро з ривали. Доля її народу й її влас на були для неї чимсь дослівно є- диним — нероздільним. В листі до брата Михайла з Відня вона пи сала: „Ніколи і ніде я не почу вала так доткливо, як тяжко но сити кайдани, як дуже ярмо на мулило мені шию. Не знаю, чи ко ли вдома були в мене такі години тяжкої, гарячої, гіркої туги, як тут у вільному краю. Мені не раз видається що на руках і на шиї в мене видно червоні сліди, що по натирали кайдани та ярмо неволі, і всі бачать ті сліди і мені сором за себе перед вільним народом". Страждання і біль за долю сво го народу Господньою карою му чили велику вільну Лесину душу, підносячи її палкі слова до про- рочних і месницьких, бо це була душа, яка ніколи не знала й не хотіла знати спокою в неволі. Во на не знала середини: лиш любов або ненависть, не знала іншої від- віді, ні можливості, лиш „убий, а- ле не здамся", бо так само, як Шевченко в спадок дістала іскру батька Прометея: „Я чую пал її в своїй душі, — X V I К о н в ен ц ія С У А в ш а н у є Л е с ю У к р а їн к у НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1971 Світлина Лесі Українки з 1900 року U krainian poetess Lesya U krainka, whose 100th birth anniversary U k rainians are com m em orating in 1971
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
