Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Крізь Европу в літаку Мушка Стефанишин* Чи не кожен мріє, щоб колись помандрувати в Европу? Моя мрія сповнилася минулого літа. Я ді стала рекомендацію своєї школи до „Форін Стаді Ліґ“ і з групою таких же студентів (-тк) тієї ж Ліги та з учителями й опікунками малих груп-гуртків з різних сто рін ЗСА і Канади ми відлетіли спеціяльним літаком до Европи: Італії, Франції й Швайцарії. По короткому побуті в Італії ми по їхали на 10 днів до Франції, а по тім на місяць до французькомов- ної частини Швайцащії. Ціль мо єї поїздки була — студіювати французьку мову й культуру, то му ми мусіли щодня відбути 5 до 6 годин науки в школі, а по науці мандрували по містах, відвідували музеї, ходили до кінотеатрів, опер і на концерти. Спершу це було тяжко, але згодом ми привикли до двадцятигодинного дня. Ми вста вали в п’ятій годині ранку, а йшли спати по першій вночі. Під час ці єї прогулки ми пережили багато пригод: деякі з них смішні, інші сумні, а деякі неймовірні. Одна зі смішних пригод сталася в Парижі. По одному трудно му дні я вийшла над ріку Сену, щоб намалювати кілька картин. Взявши водні фарби, пензлі, олів ці й папір я знайшла гарний за куток, сіла на лавці під лямпою й почала рисувати вежу Айфля. Скінчивши рисунок я пішла до рі ки по воду й вернувшись до свого закутка, почала малювати. Тому що було десь коло 4-ої години над ранком, не було багато лютей на вулицях. Коли я вже кінчила * Мушка Стефанишин — це .моло денька учениця сер едньої школи з Філядельфії. За успіхи у вивченні ф ранцузької мови ї ї включили до ва- каційного курсу, що проходив у Франції й Швайцарії. свій малюнок, надійшов якийсь старший чоловік, а що французи назагал приязні, мене не здиву вало, що він до мене заговорив. По короткій розмові він відійшов і прощаючись додав: ,,А я був пев ний, що то якась дурна американ ка !“ Коли він віддалився, я розсмі ялась, закінчила малюнок і верну лася до школи, цілий час мірку ючи: — А що він сказав би, як би знав, що я справді з Америки? (Уривок зі щоденника) . . . Сьогодні ,,День Бастилії“, щось наче „день незалежности“ чи сво боди Франції. Ми встали ранесень ко й поїхали до центру Парижа, де мали оглядати параду. Як сту денти, дістали ми в Сорбоні за прошення від президента респу бліки і також добрі місця. Пара- да почалася десь коло 9-ої годи ни. Маршувало військо, грали вій ськові оркестри, переїздили різні танки відомою вулицею Шамп Е- лізе, а над нашими головами у по вітрі пролітали літаки і творили різні формації. Час до часу були різні промови, одні на теми мину лого, інші на теми майбутнього. По тих церемоніях вернулись ми до містечка Мо під Парижем, слав ного тим, що перед ним заломила ся німецька офензива на Париж у першій світовій війні. Там нас вітав посадник міста і також за просив брати участь у вечірній програмі. З кожного міста Амери ки, з якого були студенти, він ді став якийсь подарунок, а що я була одинока з Філядельфії, то мені припала честь презентувати йому маленьку репліку філядель- фійського „дзвона свободи". Уве- чорі ми сиділи над річкою і диви- лия на ,,фаєрверки“. Десять днів тому я оглядала фаєрверки у Фі лядельфії на Дні Незалежносте (що є рівночасно днем уродин мого брата) і я мимоволі му сіла перенестися думками до Філядель фії. В дев’ятій годині вечора по чала грати музика по цілому мі сті і ми всі добре бавились, тан цюючи на вулицях французькі танки. Забава продовжувалась ці лу ніч, а тепер є четверта година над ранком і треба йти спати. ...Містечко Мо — це типово- французьке середовище. Сьогодні пополудні я пішла до маленької крамнички з печивом купити смач них ,,еклер“. У крамниці чую свар ку. Це не було б нічого дивного, але прислухавшись чую україн ську мову. Я підійшла до них і заговорила по-українськи, що на них поділало „як грім з ясного не ба “ й вони нагло втихли. Не могли вийти з дива, що молода американ ка говорить по-французьки і по- українськи. Зраділи мною й за просили до себе на обід... Де то сьогодні не стрінеш нашого бра та на земній кулі? У Швайцарії ми пробули більшу частину нашої прогульки, тому й пережили там більшість наших пригод. Одним із найбіль ше незабутніх днів мого життя, це день нашої прогульки на лещатах. Ми виїхали рано з нашого села, а сонце сіяло прекрасно. Погода бу ла чудова й потім, як ми вже ви їхали на гору. Переїхавшись на лещатах ми пообідали в типовому швайцарському „шалє“ і ще тро хи їздили на лещатах. Нагло зір валася буря й почало страшно ме сти снігом. Нас усіх зв’язали шнур ком. Тому що зіпсувалася линвова залізничка (вагон), ми не мали як вертатися домів. А завірюха що раз сильніша. Наш провідник рі шив тому, що нам найліпше зійти до підніжжя гори, де ми залиши ли свої харчі, заки їх сніг зовсім присипле. Кінець нашого шнура прив’язано до дерева й ми поволі почали спускатися вдолину. Нагло НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1970 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
