Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
старші люди купують собі житла на такому й такому поверсі. Ці а- гіартаменти теж устатковує багата людина для себе розкішними меб лями. Чи не боялась би я жити в такому павільйоні на океанській споруді? Але треба повертатись додому. На щастя, над’їхав той самий ,,бас“, що мене тут привіз, я кину лася на лавку і з полегшою поїха ла. Відчувала важку втому. Р оз кішні городи цвіли в пишному пар ку, але я вже не могла любуватись ними. Треба було їхати й їхати вулицями старого міста, крізь биз- несові частини, вкінці летовище. І голодна, і прохолола сиділа я на лавочці на Бродвею, чекаючи сво є ї одинадцятки. Ледве жива до бралась я додому. От мені втіха з Каліфорнії! Моє довкілля З моїх вікон та балькону я ди вилася з сумом і тугою на цю жов ту горбовину, що ніколи не кінча лася. Ввечорі чи поночі бігли до рогами авта, йдучи за світляними зразками. А вдень ними бігали босі мексиканські діти, бо всі сусідні хати належали до їхніх батьків. Діти й батьки були чорноволосі і дуже глибоко чорноокі. Майже щодня я йшла до скринь ки з листами, що стояла внизу цієї неначе файка підкрученої Брод- вей. У тому місці, де вона мала скрутити — стояв стрімкодахий будинок. З одного боку був вхід і напис: „Каплиця щастя“. Цей неоновий напис світився здалеку. Це означало, що там можна було зайти і повінчатись. А було так, що побудував цю каплицю, жив у ній і працював священик-індія- нин, азтек. Разом із тим він зароб ляв, як столяр. Вінчання можна було дістати від 10 і більше доля- рів, залежно від засібности того, хто вінчався і пишноти вінчання, напр., з музикою, співом, більше і менше читанням святого Письма. Бідніші індіяни і мексиканці діста вали цей обряд за дрібну монету. Нутро цієї стрімкої каплиці ви соко підносилося під сутінний сво лок. Замість вівтаря -— фіолетно- жовтий хрест на кольоровому ма- теріялі, а на стільці постійно р оз крите святе Письмо. В суботу й неділю пастор, що сам побудував каплицю, їздив автом звозити сво їх парохіян. Її заповнювали свя точно зодягнені гості в білих ру кавичках. Тут відчувався вже подих Мехі- ка — за 15 миль від Сан Дієґо тяг нулося вже мехіканське містечко Тіхуана. Відтіля йшли заробітчани до Америки і тут розживалися. Всі вони були смуглясто-чорні, так що інколи трудно було їх розрізнити від негрів. Вони теж усі йшли до крамниці Міллера, що на схрещенні 30-тої і Бродвею мав супермаркет із хар чами і всім, чого потребуєте до го сподарства. Там усі ми полагоджу - вали свої господарські запотребу- вання. Серед безмежної нудьги то була єдина жива чи привітна крам ниця. Для мене це було не тільки джерелом закупу харчів, але й мі сцем, звідки я телефонувала. Це був мій зв’язок із світом. Отак пробігало моє життя по між горішньою Бродвей, крамни цею і каплицею кремезного азте- ка, що вінчав молодих. На горищі під стрімким дашком жила його дружина, що господарила на мехі- канський лад квасолею, кукуру дзяними коржами та кусниками курятини. Жінка, як інші мехіка- но-індіянки, скромна і працьовита. Та з цього місця тягнуло мене до Бродвею вниз аж туди, де місто засівали торговельні будинки і де синіла чи сивіла пристань. Клімат Приїхавши чи примістившися біля Бродвею, я стала дивуватися. День за днем не було нічого тіль ки молочно-білий туман. Цілий травень лежав той туман на гор бовинах і проваллях. Може двічі тільки він роз’яснився в полуднє. Мені розказували, що це тільки там угорі такий туман, а внизу над океаном його немає. Немає його також повище на Мейзі. Правда, в одному і другому місці був він рідший, а може його й не було. Я все думала: парує великий гор щик Пацифіку і мені хотілося, щоб він укінці перестав парувати. Одного дня я перепровадилася в околицю парку. Це було невели ке мешкання, де з трудом помісти лися мої статки. Але вже була кругом зелень і більше простору. Та й був несамовитий гуркіт літа ків, що пролітали над тією части ною міста. Був червень. Погода дещо змі нилася, рано лежав туман, але був рідший і тепліший. Розріджувався вполудне і розходився під вечір. Тому вранці був настрій безнадій ний і тоді ходилося на закупи або приладжувалося щось у хаті. Щ о йно, коли була надія, що він під німеться, можна було щось почи нати. У липні частина туману підхо дила вгору, а під ним розкривався вид на океан. Як добре, що вкінці вдалося його побачити! Того ве летня, що бушує між Місіонами, що клекотить у стіп Ля Хої. Коли океан висріблився і став прибігати з далі, настав серпень і дальші мі сяці. Кажуть люди, що так буде до Різдва й обіцяють, що тоді б у де понад 100 ст. тепла. Було якось 90 ст. і за моїх часів, але це легко було витримати здоровому. Бо в Каліфорнії завжди віє від океану холодок. Гірша справа з такими, як я, що ледве тримається на но гах. Коли приходять справді гарячі дні, тоді жителі ховаються в хату, притемнену на мехіканський лад, або в воду. Врешті подекуди по магає також італійська сієста. За чотири місяці мого побуту не було ні одного разу дощу! Чи це добре? Я затужила за його ме лодійними краплями, що дзвонять по даху, що збігають із ринви та плюскотять по камінні хідника. На гадують дощик Шопена і дівча ток, що гомонять, як він. „Хатки“ в парку Описуючи парк, я залишила од не місце в ньому, т. зв. хатки. Здовж Ель Прадо по самій середи ні його є місце, з якого розходять ся найважніші його будинки —- те- плярня, Кафе дель Моро, механічні музеї. Там, на самій середині, є паркова площа, з-переду ряди стільців і перед ними заглиблення для органів. Там по неділях відбу валися концерти або якісь інші ім прези. Позаду цього приміщення, з усіх боків обсадженого кущами й деревами —- були ті ,,хатки “. їх названо на пляні „Міжнародньою ГІацифічною Плазою“, тобто пло щею для міжнародніх зв’язків на родів, що живуть над Пацифіком. Посередині травник, фонтана, а кругом хатки. Побудовані з цегли чи кахлі малі будиночки, що при міщували кожен народ, який при 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1970 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
