Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
До Каліфорнії! Софія Парфанович* Назустріч весні Я надумала втікати з Дітройту. Мені ввижався океан, узбіччя пов ні зелені і квіту, блакитне, розсмі- яне море й сонце. Я надіялася по кінчити роботу якнайшвидше і по датися назустріч красі. Здоров’я моє піддавалося що раз більше, підступав крок за кроком кінець. Та я бунтувалася, не вірила ані лікареві, ані людям. Покидала ха ту, речі, писання, людей. Не слу хаючи нікого, я таки вкінці зібра ла речі (а було їх багато, головно паперів) і подалася назустріч х о лодному травневому ранкові на лі такових сріблястих крилах. У моїх стіп стояла коробка з кількома африканськими фіялками, що їх я везла в невідоме. Мені було жаль їх покидати. Вони линули разом зо мною назустріч каліфорнійській весні. Швидко минули ми Шикаґо й порожні ще поля зникали десь у просторі. Потім гори й гори, засні жені вершки Колорадо, порізані кеньонами. Були несамовиті, чужі і приманчиві. Але в їхніх стіп чер воніли степи, просторі, розжарені сонцем, що збігали з висот назу стріч піскам. То були пустині. А з них одна —- важна і велика, про різана зеленою смугою ріки Ко лорадо, що глибоким бігом про гризала піскові пустелі, збігаючи до Мексиканської затоки. І вже велика затока Сан Д ієґо і місто, розсипане по горбах, на яких не поростає тепер нічого. Літак збіг, майнувши крилами. Ми були на високорівні Сан Дієґо. І ось я замешкала в тому місті. З моїх вікон — пустка сірожовтих доріг, що погналися в далечінь. У стіп — городець, кілька кущів, од- * Подаємо уривок з останнього р е портажу письменниці, що вона при значила для нашого часопису. Ред. на й друга висока пальма, якісь біло-квітучі хрестики. Але проско чити кілька вулиць і вже можна вбігти в соковиту зелень парку, де безліч розкішних тропічних дерев, а серед них у першу чергу висо ченні пальми і недосяжної висоти евкаліпти, що на самому верху хи таються чубами від вітру. Про цей парк пишуть, що він найкращий в Америці. Розклався на горбовині в самому місті й — пробігши експрес-шляхом по-під височезним мостом Ґабрільо — ви ходить на площину Ель Прадо. Тут мексиканська структура павільйо ну виступає серед тропічної рістні гарячого узбіччя, європейських травників і рослин ботанічного й зоологічного городу. Усі дбайливо доглядані. У тих городах є ряд му зеїв, як антропологічний, природ ничий, архітектурний. Таких тва рин, як у зоологічному городі та пристосувань для них, мабуть, рід ко де знайти. Сухопутні і пустинні тварини живуть на узбіччях скель них просторів, до яких і не досяг нути. У просторо побудованому басейні живуть тюлені і доказують різних штук. Серед кущів і дерев співає безліч птахів. Щодня в тому парку багато від відувачів з усіх усюдів, навіть з Европи. Залиті синім квітом джа- каранди, різнокольорові гібіски, фуксії, повні різнокольорових дзвіночків. Вічно зелені кеньони квіту, де немає холоду ані змін. Чудовий парк Бальбоа, куди я і багато гостей ходило, виповнюю чи свою тугу. Мої прогульки Коли ви зійшли хідником по мо- сті Ґабрільо до брами — перед вами розкривалася пишна вежа і ряд брам, що вели до будинків му зеїв, на травники і квітники. Ця вежа вся прибрана мавританськими різьбами на вапні. З неї що чверть години розлягався дзвін на хідни ки парку і сусідні частини міста. Коли станути на мості, видно було дороги, що бігли через парк. Там в одному місці стремів високо го тель Ель Кортез, що підносився над містом і приміщував багатих мандрівників. Навіть я одного разу вирішила дістатися на плятформу того готе лю, щоб дивитися на затоки, при стань, океан. При стільцях біля ві кон сиділи гарно одягнені гості. Але мене до вікна не допустили, а веліли сісти коло прилавку. Неува га до мене, а навіть нехіть були виразні. Показується, що самітня жінка — це явище небажане в то му елегантному американсько-ме ксиканському світі. Треба пам’ятати, що на травни ках парку Бальбоа і тих, що пи шались здовж вулиць завжди р оз лягались групи модерних бітніків, завжди босих і щонайменше до по ловини роздягнених. Як теж таких дівчат та їхніх босо-голих немов лят. Інколи з гітарами та більш крикливими інструментами. Вони творили новий стиль. Дивно було бачити їх на тих пишно удержаних травниках, що їх дбайливо скроп лювали паркові робітники. Одного разу я вибралась до оке анографічного музею. Це велика будівля в синьому кольорі, якої призначенням є — вивчення оке ану. Я доїхала до нього автобу сом, що снувався побережжям. Т тут довідалась, що музей нечин ний, вступ закритий, а акваріюм якраз зачиняли. Але мене вразив тут кільканадцятиповерховий б у динок над самим океаном. Його о б слуговують у червоне зодягнені молоді люди. Брами в ньому сріб ні, вікна і балькони кришталеві. Я запитала в тих людей, що це. Кон- домініон, відповідали. Тут багаті НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1970 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
