Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Петро Кізко Леонід Глібів Н а б а ш т а н і (З дідових оповідань) Я люблю свого діда за його о- повідання. Він так гарно розказує і про такі цікаві речі, що слухав би його без кінця. — Так ото — почав нове оповідання дід, — бу ло це на баштані. Ти знаєш, що таке баштан? Це ділянка землі, на якій ростуть кавуни і дині. А в нас в Україні було баштанів та баштанів, а кавунів — гори їх кла ли восени на збиранні! Кавуни ж були великі — обома руками не обіймеш! А як розріжеш, то кавун наче сонцем налитий, такий черво ний, соковитий, солодкий і запаш ний. — І в вас був баштан? -— питаю я діда. — Не перебивай, слухай. Усе розкажу за порядком. — Був і в нас баштан. Далеко за селом і за чагарником, у якому різне птаство та гаддя водилося. Баштан треба було сторожити, не так від птаства, яке теж любило подзьобати і попсувати кавуни й дині, але від двоногих гостей. А були це переважно хлопчаки, такі як оце ти, халамиднику. Підкрада лись вони часто до баштану, і то пізнього вечора, при місяці залази ли на баштан і крали кавуни, та ще й найбільші вибирали. — І у вас крали? — не втриму вався я від цікавости. — Стривай, не перебивай, слу хай... Сторожив і я на баштані, бо працювати в полі за плугом уже не міг, старий був. Сидів на баш тані в гарно збудованім курені. А зі мною був ще мій вірний прия тель, пес Кудлань. То такий був пес, як лев. Як кого чужого на баштані побачить, то той не вте че: Кудлань наздожене, насяде як шуліка на курча... і злодій у моїх руках. Ото одного вечора сиджу я біля куреня, жовту соковиту і солодку мов банана диню їм. Кудлань біля мене сидить, хвостом крутить. Ко ли дивлюсь — ген-ген на краю баштана щось бовваніє, чорніє... одна пляма, друга, третя... — Ой — зі страху ойкнув я. -—- Мовчи. Слухай — мовив далі дід. — Потім ті плями стали біль шати. Якісь стали чорні тіні. Я думаю — що це може бути? Гля нув на Кудланя, а він уже з задніх ніг на всі чотири став і настобур- чився. — Кудланю -— кажу до ньо го — біжи он туди, там хтось є. Мій Кудлань як зірветься, та за тими чорними постатями. А потім я дивлюся — немає ні їх, ні Куд ланя. Чисте поле з кавунами при місячнім світлі. — А що ж із Кудланем? -—- не втерпілося мені. — Цить, кінець ще прийде. Я з запертим духом слухав ді да. А він мовив: — За декілька хвилин дивлюсь і очам не вірю — іде мій Кудлань до куреня і зубами веде за собою хлопця. — От тобі й зловився — сплеснув я руками. А коли Куд лань із хлопчиною наблизились до мене, я запитав малого заблуду: •—-Ти чий будеш? — Гордієн ків. — Гм. Гордієнків. А чого ж ти і з ким сюди зайшов? — Я... почав хлопець, а з очей у нього сльози текли, мов горох... — Я не сам був... Із двома ін шими хлопцями. У нас немає баш тану, а кавунів захотілося. То ми понакидали на себе чорні плащі й підкралися до баштану вашого, не знаючи, що тут такий пес... Він мене аж біля села наздогнав. А тепер я прошу вас, діду, не ка райте мене і батькові не кажіть. — І ви не покарали його? — Цить, кажу. Не перебивай. І дід закінчив своє цікаве опові дання про баштан, хлопців та Ку дланя: — Карати я тебе не буду, хлоп че, й батькові не скажу. А тільки знай наперед — коли хочеш каву на чи диню, прийди до мене і по проси. Я не пошкодую, радо дам тобі задурно хоч скільки кавунів та диню. Бо просити — не гріх, а красти ■— то велике прогрішення і перед Богом і перед людьми... На цьому дід закінчив. А я був трикратно втішений: раз, що по чув таке гарне оповідання, друге — що Гордієнків хлопець зали шився непокараний, а третє — ді дова наука пригодиться і для ме не... КОТИЛАСЯ ТАРІЛОЧКА Котилася тарілочка По крутій горі, Забавляла любих діток У моїм дворі. Нам тієї тарілочки Чому не любить — Хорошая, золотая І, як жар, горить. Прийшла баба, сама чорна І чорний жупан, — Заховала тарілочку У синій туман. Постихали співи й жарти У дворі моїм; Золотої тарілочки Стало жаль усім. Зачинився я у хаті, У віконці став І про тую тарілочку Співати почав: „Туманочку, туманочку! Поклонись зорі, Покоти нам тарілочку По нашій горі...“ Золотую тарілочку Всі знають давно: То на небі сонце ясне, На весь світ одно. Чорна баба — нічка темна: Із давніх давен Покриває все на світі, Як погасне день. ЗРОБЛЮ СОБІ ЧОВНИЧОК Якби мені човничок І весло, То мені і клопоту Не було: Виплив би на озеро На зорі, Поставив би сіточки, Ятері. Як моєму татові, І мені Ловились би пліточки Окуні. Яке треба вивчити Ремесло, Щоб зробити човничок І весло? О. Пархоменко Замовляйте збірник ЩЕБЕТАЛИ ПТАШЕЧКИ Упорядкувала Марія Юркевич Ціна 75 ц. Замовляти в Централі СУА ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1970 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
