Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Петро Кізко Леонід Глібів Н а б а ш т а н і (З дідових оповідань) Я люблю свого діда за його о- повідання. Він так гарно розказує і про такі цікаві речі, що слухав би його без кінця. — Так ото — почав нове оповідання дід, — бу ло це на баштані. Ти знаєш, що таке баштан? Це ділянка землі, на якій ростуть кавуни і дині. А в нас в Україні було баштанів та баштанів, а кавунів — гори їх кла ли восени на збиранні! Кавуни ж були великі — обома руками не обіймеш! А як розріжеш, то кавун наче сонцем налитий, такий черво ний, соковитий, солодкий і запаш ний. — І в вас був баштан? -— питаю я діда. — Не перебивай, слухай. Усе розкажу за порядком. — Був і в нас баштан. Далеко за селом і за чагарником, у якому різне птаство та гаддя водилося. Баштан треба було сторожити, не так від птаства, яке теж любило подзьобати і попсувати кавуни й дині, але від двоногих гостей. А були це переважно хлопчаки, такі як оце ти, халамиднику. Підкрада лись вони часто до баштану, і то пізнього вечора, при місяці залази ли на баштан і крали кавуни, та ще й найбільші вибирали. — І у вас крали? — не втриму вався я від цікавости. — Стривай, не перебивай, слу хай... Сторожив і я на баштані, бо працювати в полі за плугом уже не міг, старий був. Сидів на баш тані в гарно збудованім курені. А зі мною був ще мій вірний прия тель, пес Кудлань. То такий був пес, як лев. Як кого чужого на баштані побачить, то той не вте че: Кудлань наздожене, насяде як шуліка на курча... і злодій у моїх руках. Ото одного вечора сиджу я біля куреня, жовту соковиту і солодку мов банана диню їм. Кудлань біля мене сидить, хвостом крутить. Ко ли дивлюсь — ген-ген на краю баштана щось бовваніє, чорніє... одна пляма, друга, третя... — Ой — зі страху ойкнув я. -—- Мовчи. Слухай — мовив далі дід. — Потім ті плями стали біль шати. Якісь стали чорні тіні. Я думаю — що це може бути? Гля нув на Кудланя, а він уже з задніх ніг на всі чотири став і настобур- чився. — Кудланю -— кажу до ньо го — біжи он туди, там хтось є. Мій Кудлань як зірветься, та за тими чорними постатями. А потім я дивлюся — немає ні їх, ні Куд ланя. Чисте поле з кавунами при місячнім світлі. — А що ж із Кудланем? -—- не втерпілося мені. — Цить, кінець ще прийде. Я з запертим духом слухав ді да. А він мовив: — За декілька хвилин дивлюсь і очам не вірю — іде мій Кудлань до куреня і зубами веде за собою хлопця. — От тобі й зловився — сплеснув я руками. А коли Куд лань із хлопчиною наблизились до мене, я запитав малого заблуду: •—-Ти чий будеш? — Гордієн ків. — Гм. Гордієнків. А чого ж ти і з ким сюди зайшов? — Я... почав хлопець, а з очей у нього сльози текли, мов горох... — Я не сам був... Із двома ін шими хлопцями. У нас немає баш тану, а кавунів захотілося. То ми понакидали на себе чорні плащі й підкралися до баштану вашого, не знаючи, що тут такий пес... Він мене аж біля села наздогнав. А тепер я прошу вас, діду, не ка райте мене і батькові не кажіть. — І ви не покарали його? — Цить, кажу. Не перебивай. І дід закінчив своє цікаве опові дання про баштан, хлопців та Ку дланя: — Карати я тебе не буду, хлоп че, й батькові не скажу. А тільки знай наперед — коли хочеш каву на чи диню, прийди до мене і по проси. Я не пошкодую, радо дам тобі задурно хоч скільки кавунів та диню. Бо просити — не гріх, а красти ■— то велике прогрішення і перед Богом і перед людьми... На цьому дід закінчив. А я був трикратно втішений: раз, що по чув таке гарне оповідання, друге — що Гордієнків хлопець зали шився непокараний, а третє — ді дова наука пригодиться і для ме не... КОТИЛАСЯ ТАРІЛОЧКА Котилася тарілочка По крутій горі, Забавляла любих діток У моїм дворі. Нам тієї тарілочки Чому не любить — Хорошая, золотая І, як жар, горить. Прийшла баба, сама чорна І чорний жупан, — Заховала тарілочку У синій туман. Постихали співи й жарти У дворі моїм; Золотої тарілочки Стало жаль усім. Зачинився я у хаті, У віконці став І про тую тарілочку Співати почав: „Туманочку, туманочку! Поклонись зорі, Покоти нам тарілочку По нашій горі...“ Золотую тарілочку Всі знають давно: То на небі сонце ясне, На весь світ одно. Чорна баба — нічка темна: Із давніх давен Покриває все на світі, Як погасне день. ЗРОБЛЮ СОБІ ЧОВНИЧОК Якби мені човничок І весло, То мені і клопоту Не було: Виплив би на озеро На зорі, Поставив би сіточки, Ятері. Як моєму татові, І мені Ловились би пліточки Окуні. Яке треба вивчити Ремесло, Щоб зробити човничок І весло? О. Пархоменко Замовляйте збірник ЩЕБЕТАЛИ ПТАШЕЧКИ Упорядкувала Марія Юркевич Ціна 75 ц. Замовляти в Централі СУА ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ТРАВЕНЬ, 1970 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top