Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— А кому довірено наглядати над табором? — Воєводі Претичеві. — Негайно покликати його! — впали різкі княгинині слова, і за- навіса, легко коливаючись, закри ла намет. Княгиня легко відітхнула, на че б хто зняв із неї бодай полови ну того тягару, що досі давив її. — З перемогою поздоровляю тебе, достойна княгине! Іскоро- стень упав. Князь Ігор помщений! — сказав, входячи, воєвода Пре- тич. Підняла голову і жевріючими з одчаю очима дивилась на нього. — Невже, княгине, не можеш простити мені несповнення нака зу? — запитав збентежений. Потерла рукою чоло, наче віді гнати хотіла всі страхіття, що му чили її досі. — Слухай, воєводо! Чи не мо жна б припинити оцих страхітли вих криків і стогонів. Я ж не можу цього стерпіти! — Раз пущеного згори каменя не спинити, княгине. Невже легко зупинити розшалілих у бою дру жинників? Невже спиниш завзя того воєводу Свінальда? Іскоро- стень здобутий. З його оборонців одні перебиті, інші попали в не волю. Наші дружинники гуляють по здобутому городі. — Слухай воєводо! Ти казав, що цей дивний грецький Бог не є помстою, а любов’ю каже підхо дити до ворогів своїх — говорила, як непритомна. Глянув на неї здивований. — Так, княгине, бо помста тіль ки помсту родить. — І ти, воєводо, поклоняєшся цьому новому Богові? — Ні, княгине. Невже думаєш, що воєвода Претич такий скорий міняти старих богів своїх предків на нових? А втім, я ж казав уже, шо тільки слабі шукають охорони. А в мене своєї власної сили дово лі. — Нічого, воєводо, •— зупинила його рухом руки. — Тільки цей гул страшний... стерпіти його не можу! — Вхопилась обома ру ками за голову. — Зупини це, во єводо, прошу тебе... — Як же, княгине?! Це немож ливе! — стояв безрадний. Княгиня мовчки слухала його слів, наче б не розуміла їх, наче б ВРАЖЕННЯ ТУРИСТОК Вітаючи редакцію з 25-літтям, не можу не підкреслити однієї цінної риси редагування Н. Ж., а саме — зберігання чіткої „генеральної” лінії СУА. Від першої до останньої сто рінки все написане, зредаговане й ви дане дбайливо, із знанням і тактом, що так корисно визначає всі наші жіночі видання. Тому дивно виглядає закид О. Чор- нсбицької з Австралії, відом ої п ое теси, щ одо прогріхів проти норма тивної мови, але без наведення хоч одного прикладу. Мені здається, що не слід звужувати мову до слів, за писаних у словниках. Мова живе й розвивається і на одне й те саме по няття буває часто кілька слів. Пись менники мають д обр е право вживати слів із своїх сторін і тим збагачувати нашу літературну мову місцевими ви словами або й новотворами. Від К о тляревського аж до Ліни Костенко всі так робили й роблять! Н еобхідно завести нові рубрики в Н. Ж. Чому не вмістити заклик до листування між читачками? В амери канських журналах є такі „Френдшип Клаб“-и, де читачі подають свої світ лини, зацікавлення і просять нав’яза ти листування. Це особливо важливе для тих читачок, що живуть серед щось маячилось їй. В пам’яті ви ринали давно забуті картини. „По дай керму, Прекрасо!“... Вона, зне силена жінка, налякалася страхіть війни і в нього, Претича, помочі шукає. — Як тільки вернеться воєвода Свінальд зі своїми полководцями, зараз же хай скличе воєнну нара ду! — сказала сухим, діловим то ном. — Як усі зберуться, хай дасть мені знати. Воєвода зложив глибокий по клін, належний княгині, і мовчки вийшов. До нього говорила тепер не втомлена страхітливими приви дами жінка, а княгиня, що висла ла свої полки до бою і ждала їх звитяжного повороту. Уривок походить із повісти авторки „Подай керму", виданої заходами ви давництва „Америка" в 1952 р. чужого моря, далеко від наших о се редків. Варто було б завести рубри ку: „Враження туристок з України". Вважаю видавання додатку „Нашим малятам" на двох сторінках зайвим, бо маємо зразково редагований ж у р нал для дітвори „Веселка", отже не слід роботи дублювати! Натомість слід і конче потрібно присвятити ці дві сторінки нашій жіночій молоді, як „Трибуна молодих". Іван Дурбак, Трой, Н. Й. ЗМІНІТЬ НАЗВУ Мені подобалася ідея Ред. Колегії впровадити цю рубрику в журналі. Та до самої назви я мала б застере ження. Прочитавши наголовок, то кожному мимоволі насувається пи тання, про кого тут мова. Чи про Ред. Колегію? Чи про нас, читачів, чи про журналістів, чи про нас, звичайних рабів Божих? Ця назва витворює по чуття, неначе б читачі були лавою присяглих, а ті, що творять журнал — якимись злочинцями, що їх треба з усіх сторін обкладати батогами. На всправжки — ми всі люди, ми всі грішні. Ми повинні писати про себе, а про нас — нехай пише історія. Тому я цю рубрику назвала б „Ми — про себе", або „Самі — про себе", або „Правда в очі". Хоч ця остання назва не досягне того, що хочемо, бо, як сказав колись Пилат: „Щ о є правда?" Правда одного є отрутою для др у го го. Ми всі змагаємо до правди, ж и вемо для правди, вмираємо за прав ду, але правда для кожного є чимсь іншим, для кожного приходить в ін шій одеж і. З д р угої сторони така р у б рика, як „Правда про себе" чи „Прав да не поза очі" викличе потребу в читачів р озв’язати свій язик хоч раз у житті, вхопити за перо і написати д о редакції: „Ой, не пишу пером ані атраментом Тільки щирим серцем, наче Ідіяментом!" В іра К е, Торонто Чи Ваша приятелька вже має „Наше Життя"? Якщо ні, то по даруйте їй його з нагоди свят чи іменин! * НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 19-69 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
