Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Богданкові приятелі М. Федорович діб’єш. Лиш бабуся примирливо казала — Не журіться, вона з то го виросте! — Та чи справді! — Справді, каже бабуся. От на ближається Оленчин день наро дин. Побачите скоро зміну. — Дій сно — каже мама. — Вже скоро Оленці буде п’ять рочків. Усім здавалося, що скоро, лиш Оленці видалося довго чекати і во на була дуже нетерпелива. Кожно го дня запитувала: — Чи вже ни ні, чи вже нині? Нарешті мама з великою полег- шою відповіла: — Так, сьогодні! Оленка покликала товаришок, по сідали кругом столика, співали, бавилися. Аж тут тато витягнув фото-апарат. — Хвилинку дівчат ка, знимку вам зроблю! Дівчатка поробили веселі міни. Тато сказав — увага — і — цик! Раптом бли снула жарівка і вибухла. Хвилин ку усім в очах потемніло. Та коли відчинили очка, Оленки не було. — Де Оленка, де вона? Мама ско ро догадалась. Пішла, поглянула під ліжко, а Оленка дійсно там. — Оленко — каже — чи тобі не со ром? Оленка мовчить. — Оленко, чи ти вилізеш та повернешся до гостей своїх так, як розумна дів чинка, чи дальше хочеш бути ма ленькою? Оленка мовчить. -— По думай добре! — Думала Оленка, думала. Пово лі вилізла з-під ліжечка. -— Ти чемна дівчинка, каже мама -— тобі вже п’ять років і не треба під ліж ко ховатися. І тато догадався, де Оленка була. — Ще раз дівчатка, знимку! Дівчатка усміхнулися, О- ленка стоїть, аж знов ■— блисну ло! За хвилинку дивляться усі, а Оленка ще тут. Не втекла! — Розумна дівчинка, зраділа мама. — Чемна, чемна, похвалив тато. Бабуся пригорнула Оленку, а дідусь по головці погладив. Аж пізніше, коли викликали фільм, то побачили що на знимці усі дівчат ка і з широкими усмішками, веселі, а в Оленки очка міцно заплющені. Але то нічого. Від того часу во на більше під ліжко не ховалася. А коли рік пізніше зробили зним ку із її шостих уродин, то в усіх дівчаток вийшли широкі усмішки, веселі очка, а в Оленки найвесе- ліші! — Я не маю з ким бавитися — нарікав малий Богданко, коли йо го батьки перенеслися до нової ха ти. Його сестра Зірка мала това ришку, яка жила поблизу. Дівчат ка сиділи надворі під деревом та гралися паперовими ляльками, ви тинали їм одяг, вигадували різні забави. Та одного разу, коли Богданко збирав зелені яблучка, які попа дали з яблуньки і став кидати ни ми у паркан, побачив гарного жуч ка темно-зеленої краски. Хлопчик почав руками розгортати траву і докладніше приглядатися. Чого там не було! Коники-стрибунці різної величини, різнобарвні жуки, мушки, хробачки. До квіток при літали оси пити мід, мурашки до їдали кинений кусник цукерка. І так на маленькому клаптику землі кипіло життя. Богданко розказував про все ма мі і приносив показати їй кони ка- стрибунця чи комашку. — Пу сти його, просила мама. Та хло пець не мучив тваринок, він умів з ними поводитися. Коли брав у руки, то дуже уважно. А найкра ще любив лежати на траві і при глядатися, що там лазить між сте блинками. — Комашки, то мої но ві приятелі - — розказував усім. Одного дня Богданко побачив на татовому столику побільшаюче скло, яке тато вживав до оглядан ня поштових марок. — То мені придасться — подумав. Узяв його на двір і тепер дійсно міг пригля датися життю комашок. Після вечері тато прикликав Зірку і Богданка до свого столи ка. — Сьогодні я приніс цікаві марки, що їх різні країни видали з нагоди полетів астронавтів. Ось подивіться! Але де моє побільша юче скло? Хто його взяв? — Я ні — сказала Зірка. — Я ні — хотів за нею сказати Богданко, та він пригадав собі, що певне за лишив побільшаюче скло надворі, коли мама кілька разів кликала на вечерю. Потім треба було змінити брудну сорочину і двічі мити ру ки, бо мама докладно провірювала чистоту. Богданко тихеньким го лосочком сказав: — Я взяв побіль шаюче скло... і воно десь загуби лося на дворі... -— То дуже зле, що ти взяв без дозволу, але гарно що таки признався. Та чому ж ти його брав надвір? Богданко вже скривився до пла чу, але як почув що тато не сва рить, почав розказувати про своїх приятелів комашок. Тато зацікав лено слухав і взяв Богданка за руку надвір. Там під деревом знай шли побільшаюче скло, на щастя нерозбите. — Ніколи не бери ні чого без дозволу. Скажи мені чи мамі, а ми тобі допоможемо — по яснював тато. На другий день дістав хлопець книжку „Дива Природи“ з чудови ми ілюстраціями і своє власне по більшаюче скло. —- Це за те, що ти сказав правду. Тепер можеш довідатися багато про своїх нових приятелів, тільки не забувай, що мама і тато теж твої приятелі! Ганна Черінь ШКОЛО, ВІТАЙ — КОТИКУ, ПРОЩАЙ! Насторож, сірий котику, вушка, Тихо сядь і хвостом не махай! А тим часом і мишка-норушка Відпочине на хвильку нехай... Нерозлучно ми бавились досі — Так утішно було ще кому?! Та піду я до школи на осінь І з собою тебе не візьму... Вже не будемо грати в футбола... А щоб сам ти один не журивсь, Запишись до котячої школи І по книжці мявчати навчись! Інна Кульська МИ З БРАТОМ Каже Лесик: — Я і брат Збудували самокат. Розказать, як Лесик з братом „Працював" над самокатом? Брат рубанком теше дошку — Лесь підспівує потрошку. Старший брат вбиває цьвях, Лесь кричить: — Бабах, бабах! Брат шукає коліща, Лесь несе йому... м’яча! Самокат готовий. Все! Брат у двір його несе. Лесь надворі каже: — Ох Наробились ми удвох! ЗО НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
