Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Рушничок (Закінчення) Олена Залізняк А ткання — це також жіноча робота в нашому селі. Не було там фахових ткачів, що ткали для заробітку. Кожна господиня тка ла стільки, скільки було потрібно для її родини. А полотна все ба гато треба було на „рубаття" — сорочки, попереднищі, простирала, скатерки і рушники. Полотна тре ба ,,від колиски до гробової дош ки" казала бойківська поговірка. На пеленки зі старого вже м’якого полотна, на вбрання для цілої ро дини і на гарно вишивану сорочку для „молодої‘‘ і для молодого, яку йому дарує дівчина, тонку, білу, гарно вишиту. Рівненького полот на треба на вишивку, інакше не будуть гарні ні „хрестики“, ні „зернятка", ні „косиці", ні „про шивка", ні „кривулька". Велика морока з тим тканням! „Мотати" нитки з веретен на мото вила, обчислити пасма на міт ках, навивати й обчисляти основу, набирати на кросна, навивати на вал, пересиляти через ничинині. А потім бистро і сильно вдаряти бер- дом, перекидати човенце. Скільки ліктів витче за день? А ще й тре ба на „потаку" навивати нитки на нові цівки, щоб були все під ру кою. Так ткалося полотно, і рівне, і просте, і чиновате, і в партиці на скатерки і рушники. Цікава ви давалась мені та робота, як хотіло ся попробувати своїх сил! Та ме ні, малій ще тоді, дозволяли пере кидати човенце і невправно приби вати бердом хіба на якімсь кло- чанім полотні, на якому не так вид но, чи воно рівно виткане. Основу накладалося на особли вих кілках, поприбиваних на довгій стіні, на якій не було вікна. А ха ти були дерев’яні з грубих смере кових кругляків, у зруб зробле них. Жінки хвалилися, скільки то стін основи вони наснували! Але готове полотно міряли на лікті, на гі’яди. На метри продавали крам- ське полотно, якщо було коли у місцевій крамниці, а своє домороб не таки годилося міряти на лікті за старим звичаєм. Та ще не кінець роботі. Тепер треба білити полотно, себто сте лити мокре на зеленім моріжку за зарінком. Коли лиш гаряче сонце висушить його, тоді треба збира ти скоренько рівними складками, занурювати у воду і знов на сонце. Так день за днем, аж доки сіре зразу поясніє, вибілиться. А потім ще треба його в зільницях золити, себто парити лугом із березового попелу. Був тоді звичай вишивати руш ники не лиш для прикраси святих і патріотичних образів, але й для звичайного вжитку. Окрім узорів вишивали такі написи, як „Доб- рийдень", „Хто рано встає, тому Бог дає", „Без Бога ані до поро га", а це нагадувало тим, що його вживали з самого ранку про денні обов’язки. А вже рушник із на писом „Біле личко утирай, мене, серце, споминай" хіба був при значений для когось дорогого? Так постав колись і мій руш ничок, 60 чи й більше літ тому. Не знаю, хто сіяв той льон, хто його полов, брав та стелив, хто пряв та ткав, чи була то Настася, Гафа чи ГІараця. Але ткався він у моєму рідному селі з почину моєї мами. Fie „дарувала його рідна мати моя", він так якось сам залишився, відбувши свою рушникову служ бу, а тепер старенькою шматкою свій вік доживає. А ті рушники, що були гарні, що їх для мене призначила рідна мати моя, десь поділися. Не знаю, чи ще на рід них землях зужилися чи вже коли виїхала я в далеку дорогу до ав стрійської столиці. Чи їх розби ла американська бомба, що в ру- мовища обернула кам’яницю, в я- кій я жила у Відні? Чи пропали по дорозі на Захід у вагоні поїзду, що його теж збомбило під час нале- Жінки із с. Довжки, пов. Калуш, у народньому вбранні W o m en fr o m th e B o y k o r e g io n in th e ir n a tiv e d ress НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1969 9
Page load link
Go to Top