Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Коли Марйона Вандашене про кинулась, на дворі було ще темно; здавалось, що в хаті немає ніодно- го вікна. Всю осінь, всю зиму во на прокидалась дуже рано, але не поспішала до тієї безконечної пра ці господині — лежала й думала. Іноді їй здавалось, що вона є, як те зерно, що попало під жорна, які, не відпускаючи його, тиснуть, ломають. Святий Вечір! раптом пригадує вона. Стільки праці, а я лежу. Усі люди з різних праць сьогодні по спішають додому; а дім мусить бу ти прибраний, приготований до цього Свята. Вона усміхається, ко ли пригадала і встає з ліжка легко, не відчуваючи болів у суглобах, що так завжди мучать її. Вона розпалює вогонь у печі і приготов ляє пійло для теляти. У цей час, у другому ліжку прокидається дів чинка і підвівшись, злякано запи тує: — Де йдете, тіточко? до хлі- на? Ой ні, ні! Я зараз встану й піду сама. — Лежи, каже Вандашене, лежи ще, дитинко, ти й так багато набі гаєшся щодня. Я вже зовсім здо рова, піду сама подивитись на своє багатство. Вандашене засвічує ліхтар, одя гає кожушок чоловіка й виходить. На дворі ще сіро, як макове мо локо — день вже починається. Ве ликі хліви порожні, як після чу ми, тільки в самому кінці чути, як корова ремигає. — Вас треба шукати у своїй хаті, шукати з світлом, каже го сподиня. От що залишилось після відвідин більшовиків. Теля шорстким язичком лизнуло їй руку і весело почало смокта ти пійло, а господиня чутливо по пестила маленьку скотину, як лю дина дитину. Неле Мажалайте-Крумінене Святий Вечір Оповідання -— Отримаєш і ти, каже вона ко рові і пішла до клуні по сіно. Як міцно почуває вона себе сьогодні, думає вона про себе й радіє. Будь- то би руками кількох чоловік, во на тяжкими гаками рве злежане сіно й конюшину. Накидала повні ясла запашного сіна рябій корові і понесла повний оберемок до ко нюшні коняці. — Ви як перша худобина у раю, думає вона; ви як ті, що врятува лись від потопу, пливаючи у ков чезі Ноя; з вас мусить вийти нове припліддя і відновити наше земель не господарство. Тільки треба вас якось уберегти, тільки охоронити. По сніданку, каже дівчині; — Веруто, приготовся у дорогу, до мами; можеш залишитись там на всі Різдвяні Свята. — Але ж, як ви, тіточко? — Не турбуйся, твоїй мамі бу ло б дуже сумно одній святкува ти. Я пошукаю дещо для твоєї ма ми і ти занесеш -— збирайся і йди, не гай часу. І як дівчина вийшла, Вандаше не починає братись за велику пра що. З горища, з відомого тільки їй одній, таємного закутка, вона при носить білу муку, приготовляє ті сто, щоб спекти на Святий Вечір коржики і Різдвяний пиріг. Вона приносить сухі гриби, сухі ягоди й садовину і все, що своєю працею та ощадністю заготовила, аби мати все на Святий Вечір. Потім починає чепурити хату; вишкребла та вимила стіл, лави, вимила віконне скло, щоб крізь нього далеко було видно, вимила підлогу. Починає вже на дворі су теніти, помалу надходить вечір, а вона все працює, працює, не від почиваючи і не відчуває ніякої втоми. Нарешті й вона може помитись та одягнутись у найкраще своє святочне вбрання. Після цього во на повісила на вікнах завіски, по трусила на стіл сіна і накрила бі лою скатертиною, що аж випро мінює своєю білизною, але віддає запахом полотна і скрині. Потім вона виходить на подвір’я, налом лює гилячок сосни й ялинки, які засовує за ікони. Як добре, каже вона сама до се бе, як добре, що ми живемо у лі сі, далеко від шосе. Як добре, що починає сніжити — у такий вечір можна спокійно чекати гостей, ні хто чужий не осмілиться наблизи тись до такого віддаленого місця. Тепер тільки треба все постави ти на стіл, думає вона і несе та розставляє на столі Святу Вечерю; присовує до стола ще одну лаву й думає — шість чоловік вільно може сидіти за столом і вона кож ному призначила місце, бо добре пам’ятає кожного місце за столом. Засвічує велику лямпу, підкидає у піч дров і вся кімната так ясно о- світлена, що немає ніде й темної плями. Тоді з шафи дістає минуло го року облатку1 і кладе її по се редині стола й сама сідає за стіл і чекає. За святими образами пахне сосною, ялинкою, пахне розкинуте сіно, скатертина і їжа, на лаві мур коче кіт, а під столом зітхає пес. Тихо — тихо, тільки за вікном ша рудить падаючий сніг, вона ди виться на двері і чекає. — Час, думає вона, час вже по чати Святу Вечерю; де ж вони так забарилися?.. Першим входить її чоловік -—• Казімірас Вандашюс і сідає біля неї. Вона хитає головою й не від криває очей, не може налюбува тись, не може надивитись на його обличчя, таке розумне, добре, хоч їхні діти могли вже мати теж ді тей. Серце не старіє: воно не ро биться ні сивим, ні в зморщках, так казав він, коли люди дивува лись їхньому закоханню. Так, те пер він сів, і зараз-же входить Да- нуте. Вона тоненька як стебельце льону і без перерви усміхається. І вона і батько — обидвоє дуже стомлені і запорошені. — Я не дивуюся, каже мати, що 1 Литовці — католики і під час При частя їм дають облатки (по-їхньом у „пльоткеле“), як православним про скурку. На Святий Вечір вони ділять ся шматочками облатки, бажаючи о- дин другому найкращого. 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
