Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Коли Марйона Вандашене про кинулась, на дворі було ще темно; здавалось, що в хаті немає ніодно- го вікна. Всю осінь, всю зиму во на прокидалась дуже рано, але не поспішала до тієї безконечної пра ці господині — лежала й думала. Іноді їй здавалось, що вона є, як те зерно, що попало під жорна, які, не відпускаючи його, тиснуть, ломають. Святий Вечір! раптом пригадує вона. Стільки праці, а я лежу. Усі люди з різних праць сьогодні по спішають додому; а дім мусить бу ти прибраний, приготований до цього Свята. Вона усміхається, ко ли пригадала і встає з ліжка легко, не відчуваючи болів у суглобах, що так завжди мучать її. Вона розпалює вогонь у печі і приготов ляє пійло для теляти. У цей час, у другому ліжку прокидається дів чинка і підвівшись, злякано запи тує: — Де йдете, тіточко? до хлі- на? Ой ні, ні! Я зараз встану й піду сама. — Лежи, каже Вандашене, лежи ще, дитинко, ти й так багато набі гаєшся щодня. Я вже зовсім здо рова, піду сама подивитись на своє багатство. Вандашене засвічує ліхтар, одя гає кожушок чоловіка й виходить. На дворі ще сіро, як макове мо локо — день вже починається. Ве ликі хліви порожні, як після чу ми, тільки в самому кінці чути, як корова ремигає. — Вас треба шукати у своїй хаті, шукати з світлом, каже го сподиня. От що залишилось після відвідин більшовиків. Теля шорстким язичком лизнуло їй руку і весело почало смокта ти пійло, а господиня чутливо по пестила маленьку скотину, як лю дина дитину. Неле Мажалайте-Крумінене Святий Вечір Оповідання -— Отримаєш і ти, каже вона ко рові і пішла до клуні по сіно. Як міцно почуває вона себе сьогодні, думає вона про себе й радіє. Будь- то би руками кількох чоловік, во на тяжкими гаками рве злежане сіно й конюшину. Накидала повні ясла запашного сіна рябій корові і понесла повний оберемок до ко нюшні коняці. — Ви як перша худобина у раю, думає вона; ви як ті, що врятува лись від потопу, пливаючи у ков чезі Ноя; з вас мусить вийти нове припліддя і відновити наше земель не господарство. Тільки треба вас якось уберегти, тільки охоронити. По сніданку, каже дівчині; — Веруто, приготовся у дорогу, до мами; можеш залишитись там на всі Різдвяні Свята. — Але ж, як ви, тіточко? — Не турбуйся, твоїй мамі бу ло б дуже сумно одній святкува ти. Я пошукаю дещо для твоєї ма ми і ти занесеш -— збирайся і йди, не гай часу. І як дівчина вийшла, Вандаше не починає братись за велику пра що. З горища, з відомого тільки їй одній, таємного закутка, вона при носить білу муку, приготовляє ті сто, щоб спекти на Святий Вечір коржики і Різдвяний пиріг. Вона приносить сухі гриби, сухі ягоди й садовину і все, що своєю працею та ощадністю заготовила, аби мати все на Святий Вечір. Потім починає чепурити хату; вишкребла та вимила стіл, лави, вимила віконне скло, щоб крізь нього далеко було видно, вимила підлогу. Починає вже на дворі су теніти, помалу надходить вечір, а вона все працює, працює, не від почиваючи і не відчуває ніякої втоми. Нарешті й вона може помитись та одягнутись у найкраще своє святочне вбрання. Після цього во на повісила на вікнах завіски, по трусила на стіл сіна і накрила бі лою скатертиною, що аж випро мінює своєю білизною, але віддає запахом полотна і скрині. Потім вона виходить на подвір’я, налом лює гилячок сосни й ялинки, які засовує за ікони. Як добре, каже вона сама до се бе, як добре, що ми живемо у лі сі, далеко від шосе. Як добре, що починає сніжити — у такий вечір можна спокійно чекати гостей, ні хто чужий не осмілиться наблизи тись до такого віддаленого місця. Тепер тільки треба все постави ти на стіл, думає вона і несе та розставляє на столі Святу Вечерю; присовує до стола ще одну лаву й думає — шість чоловік вільно може сидіти за столом і вона кож ному призначила місце, бо добре пам’ятає кожного місце за столом. Засвічує велику лямпу, підкидає у піч дров і вся кімната так ясно о- світлена, що немає ніде й темної плями. Тоді з шафи дістає минуло го року облатку1 і кладе її по се редині стола й сама сідає за стіл і чекає. За святими образами пахне сосною, ялинкою, пахне розкинуте сіно, скатертина і їжа, на лаві мур коче кіт, а під столом зітхає пес. Тихо — тихо, тільки за вікном ша рудить падаючий сніг, вона ди виться на двері і чекає. — Час, думає вона, час вже по чати Святу Вечерю; де ж вони так забарилися?.. Першим входить її чоловік -—• Казімірас Вандашюс і сідає біля неї. Вона хитає головою й не від криває очей, не може налюбува тись, не може надивитись на його обличчя, таке розумне, добре, хоч їхні діти могли вже мати теж ді тей. Серце не старіє: воно не ро биться ні сивим, ні в зморщках, так казав він, коли люди дивува лись їхньому закоханню. Так, те пер він сів, і зараз-же входить Да- нуте. Вона тоненька як стебельце льону і без перерви усміхається. І вона і батько — обидвоє дуже стомлені і запорошені. — Я не дивуюся, каже мати, що 1 Литовці — католики і під час При частя їм дають облатки (по-їхньом у „пльоткеле“), як православним про скурку. На Святий Вечір вони ділять ся шматочками облатки, бажаючи о- дин другому найкращого. 4 НАШЕ ЖИТТЯ — ГРУДЕНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
