Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
свистали. Даремне ми старались промовити до їхньої свідомості, пригадуючи, що й нам прислуговує право подати свої проекти, які можна переголосувати, але цієї можливості вони таки не дали. Кожному стало ясно, що вони нам ворожі та що числити можна тільки на власні сили. Але організуватись самим у такій віддалі від Києва нелегко було. Адже в тому часі вже майже не було комунікації з нашим цен тром. Та ми почали шукати зв’язків з українським урядом, то вживаючи приватних контактів, то виси лаючи делегатів. Україніцізацію військових частин ми теж перевели без інструкцій, бо на те часу не було. Збираючися в Просвіті ми гарячково пляну- вали, ділилися проектами й передбаченнями, там і фактично сформувалися. Офіційно ми співпрацю вали з урядом Тимчасового ГІравительства, це було необхідне для приспання їх чуйности. І коли врешті прийшов наказ до нашої частини — відмашерувати на фронт, ми вважали це бажаною розв’язкою. До відавшись про вишкіл українського полку у Заславі, постановили перехитрити військову владу. Нашим наміром було — - прилучитись до того вишколу, щоб увіллятись в українську армію. ВСТУПАЮ ДО ВІЙСЬКА Не потребую говорити, що думка — зголоси тись до тієї маршової частини — присвічувала мені від початку. Обов’язок та право вступити до вій ська в той час здавалась самозрозумілою для мо лоді, а в тому числі і мені. Доходили вістки, що в Москві чи Ленінграді створилася частина з мо сковських студенток, яка проходила вояцьку му штру. Мені хотілось доказати, що між українцями є також патріотки, які будуть боротись за свій край із зброєю в руках. Я була певна, що ми будемо мати своє військо (до нас дійшла вістка про україн ський корпус ген. Скоропадського) і що там будуть боротись теж жінки-українки. Цей запал уділився не тільки мені, а захопив всю українську молодь Сим ферополя. До війська вступала гімназійна і сту дентська молодь, зголошувались також ,,пацани“, хлопці 12— 14 літ але їх відсилали додому. Та мене чекало ще одне важке випробування — розмова з моєю родиною. Жінка в армії, та ще й разом із мужчинами — це була нечувана небу вальщина. Мої сестри догадувались дечого (брат- офіцер був при війську), а мати не знала нічого до останньої хвилини. Я не мала сили її приготов ляти. Обстригла коси, надягнула однострій і при ШИКАҐО, ІЛЛ. (Докінчення зі стор. 32) У часі заг. зборів Управа намітила свій плян праці, що в загальному був виконаний. Дня 24. березня 198 р. влаштовано спільний о бід, під час якого д-р Л ю д мила К од ельська виголосила доповідь на тем у „Запустні страви з Україні". Після о б ід у відбувся показ писання писанок. 1. квітня 1968 р. відбувся Базар, на йшла попрощатись, коли вже частика мала виру шати. Моя мати була така вражена цим моїм рішен ням, що під тим прикрим враженням дістала удар. Я вискочила з дому, бо це вже була остання хви лина до від їзду поїзду. А я була одержима думкою служіння Батьківщині і ніщо не могло мене стри мати від того кроку. Не знаю, чи це було мудро з мого боку, але така була молодь у ті часи і так розуміла свою службу Батьківщині. За мною на двірець поїхала сестра і брат (він напередодні приїхав на відпустку з фронту) і сказали мені, що викликали лікаря і що мамі вже полегшало. А я увійшла у свою маршову сотню і стала вояком. Записали мене Степаном Книшенком і далеко не всім було відомо, що я дівчина. Чоловіки спершу були насторожені, але труднощів ніяких ке робили, а в скорому часі стали моїми найкращими друзями. Тоді вже не кликали мене Степаном, тільки Тіною, тому й тим іменням по сьогоднішний день дорожу. Правда, декому з нових довелося інколи заїхати поза вуха, але в цілому — проблем не бувало. Осталися тільки найкращі спогади, бо як хтось і пригадав колинебудь що я жінка, тоді виявляв більше оглядності й уваги, здержував других від брудної мови, приняв заувагу, а навіть і кару від мене, бо знав, що я обстоюю тільки правду. Було раз, що хтось злегковажив приказ, а це очевидно могло трапитися тільки невишколеним новикам. Не довго думаючи, я від обурення привела до порядку своєю твердою рукою, але водночас дала вияснення чому приказам мусимо підчинятися, та дала право поскаржитися команді. Зажалення не тільки не було, але ще й подяка, та дружнє відношення. З поша ною та сентиментом згадуємо себе з колишніми то варишами по сьогоднішній день. Були теж і комічні моменти. Беручи мене за хлопця, — дівчата інколи залицялися. І так, в час перебування нашої частини у Вінниці, припала мені кватира в родині якогось штабскапітана, де було декілька дочок. Можливо, що капітан був би скоріше зорієнтувався хто я, але його не було, а дочкам я настільки припала до вподоби, що ледви могла від їхньої уваги обігнатися. Тоді до кінця я так і не призналася їм, що я дівчина. Багато пізніше, поволі моє ім я стало відоме багатьом, тоді населення по чало виявляти мені особливе тепло та увагу. їхню пошану та пієтизм до жінки-вояка я цінила, але ні якого вирізнення та полекші не приймала. Воно ке погоджувалося з моїм наставленням та світоглядом. якому продавали речі, виконані член- ками Відділу або їх дітьми. Це були направду гарні речі, як картини, дещ о з кераміки, вишиване дитяче вбрання, серветки, декоративні рушнички, фар тушки, хусточки, а також домашнє печиво. У часі Базару влаштовано Виставку Ляльок у нар. вбранні, що репрезен тували певні околиці України. Ляльки ці, що їх виготовили членки Відділу, були на Виставці Ж іночої Творчости під час XV. Конвенції СУА, д е їх за гально всі подивляли, як і проект м о дер н ої української хати, що його ви конала п-ні В. Д ем ус. Ця хатка-мо- дель у мініятюрній формі з примінен- ням укр. вишивки й тканини, була ви ставлена пізніше в М узею Індустрії, д е рівнож притягала багато відвіду вачів. На Конвенції СУА делегаткою на шого Відділу була д-р Людмила Ко- дельська, яка виголосила доповідь на 40 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top