Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Та все таки вдалося поволі виконати велику працю українізації, чи радше сказати: національного усві домлення, зокрема серед українців-вояків у трьох полках, які в той час стояли в Симферополі (32, 33 та 34). На початку 1917 р. засновано ,Просві ту". Першими організаторами було п’ять осіб, що працювали в Губерніяльному та Повітовому Зем стві, а поміж ними була й я. Це відразу зактивізу- вало українців, бо дало вперше нам змогу зустрі чатися. Поволі вдалося зорганізувати український хор, аматорський гурток, влаштовувати літературні вечори, тощо. З часом ми навіть почали видавати свою газету. Робили ми це на спілку з татарами, які щойно теж почали були національно активізу ватися й погодилися покривати кошти видавання. Редактор, який редагував українську частину на зивався Бень. До речі, тут хочу згадати про наші взаємини з татарами, зокрема в час по революції, коли кожен мусів думати про справу свого народу. Татари по ставилися в той час до нас бездоганно. їхній крим ський комітет, — якого точної назви, на жаль, вже не пригадую, — виявив у відношенні до нас друж ність і солідарність. Його очолював правник д-р Абдул Сайдамет, людина розумна й культурна, з широким світоглядом, свої студії відбув він в Сор- боні в Парижі. Це він був теж тим делегатом Та тарської Ради, який пізніше їздив до Києва, щоб обговорити з нашим урядом умови приєднання до української держави та пертрактував у справі ви знання автономії для татарського народу. НАША МАНІФЕСТАЦІЯ В дні 17 травня 1917 р. в Симферополі відбу лася подія яка мала для нас рішаюче значення. В той день намічено похід-демокстрацію, яка мала усвідо мити чужинцям існування української нації в Кримі, а водночас і нам самим виявити рівень нашої свідо мості та активності. Бо до тсго часу, ми все ще не мали змоги точніше визначити, хто був українцем та скільки нас всіх було. Тому й пляново організу вати ми не могли й просто оголосили „явочний поря- док“, — себто право на участь кожному, кому було відомо та бажано. Формування походу ми призна чили коло залізничого двірця й були заскочені непе редбачено великою кількістю учасників. Перед вели вояки, які були досі в різних частинах і того дня вперше виступили суцільно як українці. Було їх коло 15 тисяч. Машерували вони стройно головними вулицями в напрямі центру міста, мабуть самі диву ючись кількості своїх лав. В їхніх руках лопотіли українські прапори. Слідом за ними їхали „гарби“ (драбинясті, триповерхові вози, які були вживані в час збирання жнив на Криму) на яких сиділа мо лодь, як місцева, так і ті, що прибували на працю з Херсонщини, Київщини та Полтавщини. їхні об личчя були повні шляхетного ентузіязму, бо оце вперше вони усвідомили свою народню приналеж ність і силу. На них була прекрасна народня ноша, дівчата у вінках. Здивовано та зворушено дивилася народня маса на наш похід, та радісними окликами вітала учасників. Юрій Воротов- Хвілинський прова див похід, а Юрій Тютюнник приймав параду (обох їх пізніше знищили большевики!), виголошено про мови. ,,Просвіті", — організації, яка в той час безперечно була серцем української громади, вро чисто вручено прекрасний вишиваний прапор. Поне слися співи. Ця картина була величня й зворушлива, та всім нам — учасникам осталася на все життя незабутня. Участь взяли й представники інших міст, в тому числі Алушти та Мелітополя, з якими нас з того часу почав лучити близький зв’язок. Один із представників з Мелітополя, нотар, дістав тут же удар серця із зворушення. Цей день слід вважати й початком української військової формації у Кримі. Як уже сказано, у Симферополі були стаціоно- вані 3 полки, що підлягали Одеській Окрузі. Ясно, що без дозволу звідтіля вони не могли переформу ватись. Наша громада вислала в тій справі телеграму до Округи, але дозволу на творення окремої ча стини не було. Та все ж українці в тих військових частинах порозумілися і настрій їх був наскрізь па тріотичний. Тому й так сталося, що командир полку, який не сприяв цьому, хотів позбутися українців якнайскорше. Отже був виданий розказ, щоб 4 мар шові сотні (в них було около 600 вояків) 11. липня 1917 р. вирушили на фронт. Ясно, що в них був згуртований найбільш свідомий елемент. Тут треба згадати про наставлення місцевої влади до нашої групи. По упадку царського уряду створився у Петрограді Тимчасовий Уряд. Тоді ран ньою весною 1917 р. відбувся в Симферополі З’їзд Совєтських Солдатських і Робочих Депутатів. У цьому З’їзді в офіцерському клубі кожен міг взяти участь. Під іменем українських соціял-революціоне- рів вислали ми своїх делегатів, одним із них була я. Предсідником З’їзду, на якому обговорювали справи місцевої адміністрації, був німець Міллер. Доміну вали московські соціял-революціонери і їх гаслом було: все належить масам! Представники кожної нації мали право перед голосуванням зачитувати свої програми, але українців-самостійників боялися, а тому старалися нас не допустити до голосу. Коли ми почали зачитувати нашу програму, тупотіли та НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1969 39
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
