Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Та все таки вдалося поволі виконати велику працю українізації, чи радше сказати: національного усві домлення, зокрема серед українців-вояків у трьох полках, які в той час стояли в Симферополі (32, 33 та 34). На початку 1917 р. засновано ,Просві ту". Першими організаторами було п’ять осіб, що працювали в Губерніяльному та Повітовому Зем стві, а поміж ними була й я. Це відразу зактивізу- вало українців, бо дало вперше нам змогу зустрі чатися. Поволі вдалося зорганізувати український хор, аматорський гурток, влаштовувати літературні вечори, тощо. З часом ми навіть почали видавати свою газету. Робили ми це на спілку з татарами, які щойно теж почали були національно активізу ватися й погодилися покривати кошти видавання. Редактор, який редагував українську частину на зивався Бень. До речі, тут хочу згадати про наші взаємини з татарами, зокрема в час по революції, коли кожен мусів думати про справу свого народу. Татари по ставилися в той час до нас бездоганно. їхній крим ський комітет, — якого точної назви, на жаль, вже не пригадую, — виявив у відношенні до нас друж ність і солідарність. Його очолював правник д-р Абдул Сайдамет, людина розумна й культурна, з широким світоглядом, свої студії відбув він в Сор- боні в Парижі. Це він був теж тим делегатом Та тарської Ради, який пізніше їздив до Києва, щоб обговорити з нашим урядом умови приєднання до української держави та пертрактував у справі ви знання автономії для татарського народу. НАША МАНІФЕСТАЦІЯ В дні 17 травня 1917 р. в Симферополі відбу лася подія яка мала для нас рішаюче значення. В той день намічено похід-демокстрацію, яка мала усвідо мити чужинцям існування української нації в Кримі, а водночас і нам самим виявити рівень нашої свідо мості та активності. Бо до тсго часу, ми все ще не мали змоги точніше визначити, хто був українцем та скільки нас всіх було. Тому й пляново організу вати ми не могли й просто оголосили „явочний поря- док“, — себто право на участь кожному, кому було відомо та бажано. Формування походу ми призна чили коло залізничого двірця й були заскочені непе редбачено великою кількістю учасників. Перед вели вояки, які були досі в різних частинах і того дня вперше виступили суцільно як українці. Було їх коло 15 тисяч. Машерували вони стройно головними вулицями в напрямі центру міста, мабуть самі диву ючись кількості своїх лав. В їхніх руках лопотіли українські прапори. Слідом за ними їхали „гарби“ (драбинясті, триповерхові вози, які були вживані в час збирання жнив на Криму) на яких сиділа мо лодь, як місцева, так і ті, що прибували на працю з Херсонщини, Київщини та Полтавщини. їхні об личчя були повні шляхетного ентузіязму, бо оце вперше вони усвідомили свою народню приналеж ність і силу. На них була прекрасна народня ноша, дівчата у вінках. Здивовано та зворушено дивилася народня маса на наш похід, та радісними окликами вітала учасників. Юрій Воротов- Хвілинський прова див похід, а Юрій Тютюнник приймав параду (обох їх пізніше знищили большевики!), виголошено про мови. ,,Просвіті", — організації, яка в той час безперечно була серцем української громади, вро чисто вручено прекрасний вишиваний прапор. Поне слися співи. Ця картина була величня й зворушлива, та всім нам — учасникам осталася на все життя незабутня. Участь взяли й представники інших міст, в тому числі Алушти та Мелітополя, з якими нас з того часу почав лучити близький зв’язок. Один із представників з Мелітополя, нотар, дістав тут же удар серця із зворушення. Цей день слід вважати й початком української військової формації у Кримі. Як уже сказано, у Симферополі були стаціоно- вані 3 полки, що підлягали Одеській Окрузі. Ясно, що без дозволу звідтіля вони не могли переформу ватись. Наша громада вислала в тій справі телеграму до Округи, але дозволу на творення окремої ча стини не було. Та все ж українці в тих військових частинах порозумілися і настрій їх був наскрізь па тріотичний. Тому й так сталося, що командир полку, який не сприяв цьому, хотів позбутися українців якнайскорше. Отже був виданий розказ, щоб 4 мар шові сотні (в них було около 600 вояків) 11. липня 1917 р. вирушили на фронт. Ясно, що в них був згуртований найбільш свідомий елемент. Тут треба згадати про наставлення місцевої влади до нашої групи. По упадку царського уряду створився у Петрограді Тимчасовий Уряд. Тоді ран ньою весною 1917 р. відбувся в Симферополі З’їзд Совєтських Солдатських і Робочих Депутатів. У цьому З’їзді в офіцерському клубі кожен міг взяти участь. Під іменем українських соціял-революціоне- рів вислали ми своїх делегатів, одним із них була я. Предсідником З’їзду, на якому обговорювали справи місцевої адміністрації, був німець Міллер. Доміну вали московські соціял-революціонери і їх гаслом було: все належить масам! Представники кожної нації мали право перед голосуванням зачитувати свої програми, але українців-самостійників боялися, а тому старалися нас не допустити до голосу. Коли ми почали зачитувати нашу програму, тупотіли та НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1969 39
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
