Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
В о н а х о т іл а л іт а т и Марія Дейко У просторому дуплі великого дерева жила родина мавп. Власне не так жила, як переховувалась під час дощів та під бурю. Бо ді ти в цій родині були вже не малі. Вони воліли стрибати на гілках сусідніх дерев, гойдатись на своїх хвостах або сваритися одне з од ним і кидати лушпинням бананів, чи шкаралупками лісних горіхів. Жили малята між собою недружно. Було їх двоє: вайлуватий, не поворотний Тупі, та маленька, зграбненька Лара. Спитаєте, за що вони сварилися? От так собі... за ніщо. Сварку розпочинала завжди Лара. То було неслухняне, не чемне, хоч розумненьке, але про тивне мавпеня. їй ніхто й нічим не міг догодити. Все її дратувало й сердило. Вона була дуже заздрі сна й заздрила всім довкруги се бе: жукам і метеликам за те, що вони мають такі гарні крильця, а її сірий кожушок такий непоказьний. Папугам за те, що їх пір’я таке блискуче й різнокольорове, слоно ві за його довгий і зручний хобот... І прямо захлиналася від заздро щів пташкам, що вони літають, а мавпи ні! Набралася горя з нею мати, по ки Лара була зовсім мала. Тоді во на заздрила братікові Тупі. їй усе здавалося, що мати його більше любить, ніж її. Кращий банан все йому дає, а не їй, більше його пе стить ніж її... І тому не було кін ця! Сидить, бувало, в кутку дуп ла, надметься і плюється на всі боки. Біда була з нею! Тепер Лара вже підросла і мама і Тупі її мало бачать. Вона все ви дирається на вершки найвищих де рев і там із заздрістю дивиться на пташок, що літають безжурно в повітрі. А коли яка сяде на гілку коло неї, то вже наслухається від Лари, яка вона нещасна і як їй хо четься літати. Спочатку Лара тільки скаржи лася пташкам на свою нещасливу долю, а оце вже почала деяких з них просити, щоб узяли її з собою в повітря. Але пташки відмовля лися. — Ти важка, казали вони — ми тебе не піднесем. Одного разу сіла недалеко від Лари досить велика чорна пташка. Лара одразу ж почала розповідати їй про свою гірку долю, про своє бажання політати... аж заплакала. — Не плач, мавпеня! Може я тобі допоможу. Полечу, пораджу ся з моїми родичами. Чекай на ме не отут, на вершку цього дерева. І полетіла. За якийсь час повер нулася і з нею прилетіли ще три такі самі великі пташки. У дзьобах кесли вони довгі міцні рослини. — Якщо хочеш літати, сказала одна з них, — ми прив’яжемо ці росли ни собі до ніг, а ти візьмеш кінці їх у руки і ми тебе піднесемо в по вітря. Мавпеня дуже зраділо. — Хочу, хочу! відразу ж згодилося воно. Кожен птах прив’язав один кінець рослини собі до ноги, другий кі нець вхопила Лара в руку. І під летіли. Спочатку Ларі було приємно лі тати. Вона оглядалася на ліс, над яким вони пролітали, на землю вкриту вигорілою травою, на тва рин, що згори здавалися дуже ма лими. І тішилася, що ніхто з мавп досі не літав, а вона полетіла. Птахи летіли все вище й вище. Ла ра відчула, що якби вона випусти ла з рук рослини, на яких трима лася, то впала б на землю. А коли вони пролітали над якоюсь ве ликою водою, їй стало страшно. Вона почала просити птахів, щоб вони вже її спускали на землю, що в неї болять руки, що їй уже хочеться додому. Та пташки не слухали її і хоч повернули назад, але летіли все дуже високо. Коли це одна з чотирьох рослин пере рвалася і птах полетів геть, з об ривом рослини на нозі. Трьом пташкам стало тяжче нести Лару і вони спустилися трохи нижче. Ру ки в Лари заніміли і вона ледви трималася за ті три рослини, що залишилися. Невдовзі вона випу стила з руки одну з рослин. 11 Те тяжче стало пташкам її нести, во ни ледви-ледви тягли її. Нарешті спустилися, але не на землю, а в якусь досить глибоку калюжу. Лара опинилася в брудній воді, вся в тому бруді викачалася і змерзла. Пташки розпитували її, чи добре було літати, а вона вся тремтіла з переляку і холоду. Довго блукало мокре втомлене мавпеня, поки дісталося до рідного лісу. Але ж зраділо, коли опини лося в своєму дуплі! Мама і братік Тупі питали її, чого її так довго не було вдома. Лара мовчки дивилася на них, по глядала на свій брудний кожушок і думала: — Цур йому, тому лі танню! Немає краще як бути дома з своїми рідними! Петро Шз'ко НАШ ПОКЛІН ШЕВЧЕНКОВІ Тарасику, кобзарику, Який Ти любий, мудрий нам. Ти нам вже став буквариком, Наукою усім батькам. Ти Україну вчив любити, За н еї Господа молить, Й тебе шанують усі діти, В серцях у нас— Ти кожну мить. Леся Храплива КВІТКА Розкаж у вам казочку коротку Про маленьку квітку на весні. Слухайте, Орисю, Христю, Влодку! Чи подобалась — скажіть мені! Розкаж у про квітку невеличку, Що з-під снігу на весні зросла. Оля вирвала, взяла в китичку, Під портрет Тараса занесла. Я ж казала: казка коротенька, То й скінчилася. Але за те Квітка ця під образом Шевченка Не зів’яла. І тепер цвіте. ГОРДИЙ КОТИК Котик Мицьо дуж е гордий — Він дістав нову кокарду. Гарно, пишно походжає, Хвостик догори тримає. Довго Мицьо умивався, Лизав футро і чесався. А причина тому проста; Він з Юрком іде у гості! Люди будуть дивуватись, Кота гладити, всміхатись. Замовляйте збірник ЗОЛОТА БДЖІЛКА Упорядкувала Марія Юркевич Ціна 75 ц. Замовляти в Централі СУА 38 НАШЕ ЖИТТЯ — БЕРЕЗЕНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top