Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Галя Мазуренко З юних мандрівок (Продовження) Прощання з другом Особняк старого професора в пишному місті стояв трохи осто ронь, як і належало поводитися особнякові і насуплено поглядав немов з-попід брів з-під почорні лих віконниць на свого директора, коли той повертався після черго вої біди... і вертався перемож цем! Бо хто не знав так людей та їх слабості, як старий серцевід? І оберігав свій музей довгі роки, а в його славетній книжечці роз писувалися по черзі під підписом Миколи II один за одним „для і- сторії" і німці, і Махно, і больше- вики, і Петлюрівці, і знов больше- вики, і нарешті тепер — денікінці. 1 навіть Ліза підписалась під ни ми, почуваючи, яку честь їй тим робить старий приятель. — А пам’ятаєте Чортомлицьку Січ? Лукаво підмигував їй профе сор. — Камінь на могилі кошово го Сірка? Там вициганив я давні- давні, ще запорозькі стародавні двері!" Як не пам’ятати! Ми туди на лодці плавали! А від того діда, що продав вам двері, чули про всілякі Чортомлицькі страхіття. Як щось там лякало! А раз з-під припічка та просто дідові до ніг — бух! І по котилося далі, а вогник тільки миг, миг! Навіть хату святили! Гаряче підхопила Ліза і так під скочила, що старе крісло охнуло й заскрипіло. Та як їй не пам’ятати? Тільки рік минув в того часу, як була вона на Чортомлику, і трима- ючися за довгі віти верби, притяг ла лодку до берега острова і по бігла по валу, що поріс травою з того часу, як уночі війська Кате рини напали на запорожців. Час прощатись. Чи побачить во на коли ще раз старе, вусате об личчя? Професор думав мабуть ту саму думу і мило дивився на неї. Так гарно і приємно мигали його очі, як на яку тільки що знайдену річ для музею... І вже ніби прикиду- вав у голові, де б то наліпити чи сло, назву і коротку історію. — А може б ви залишились у мене в музеї? Що там тільки не станеться, поки через чотири фронти знайдете Петлюру! А мені помішниця як раз геть як потріб на! От будете гетьманів старих лі пити... Гаразд? Чого вам воювати? Хіба це таки дівоче діло? І пішов, і пішов розписувати я- скравими барвами і без того бар висту дійсність... чи не пів насе лення переарештовано тепер, а друга, що на волі, чи не чекає, що її приарештує хтось новий? І добився він нарешті того, що Лізі ще швидше захотілося доби тися до своїх, поки всі не в тюрмі і нікому воювати! Щиро побажав ши Лізі добру путь, старий по плівся до свого музею. Там захо вав у пивниці статую Катерини Великої після того, як вона лежала на площі а на ній сиділи і лузали насіння всі герої того непевного часу. Вони вже міркували чи не роз топити її на заводі або на рельсо- прокатному. Та прийшов директор музею і за пляшку самогону ви циганив царицю, як і всілякі інші, нікому непотрібні речі. Так ось, поки він так собі плів ся, Ліза стрімголов летіла по Ста- родворянській вулиці. Там таблич ки позбивали, але назву залишили, щоб не плутатись. Хотілось по прощатися Лізі не тільки з людь ми, а з будинком. Ось він неначе велетень поміж іншими. А там на четвертому поверсі була їх квати- ра. Ось вона, а під кватирою сла ветна діра, що її пробив гармат ний набій! Веселий степовий вітер свистів у Лізиних вухах! Хто його спи нить? Акації прив’ялі від суховія і сонця! Як те сонце пекло! День за днем, а город змінював влади, і люди, і кватири зникали невідо мо, куди. От із Лізиної кватири і сліду не має, тільки стіни. А як славно жи лося в ній! Та чого там згадувати! І не за йшовши до двірника Ліза попря мувала довгим проспектом на дві- рець. У клуночку хліб від профе сора і його книжечка з малюнками про Запоріжжя на дорогу. В ті часи всі якось їздили без квитків. Прийдуть, умостяться до товарного потягу і їдуть. Весело! Тут і добровольці, тут і мішеч ники і якась родина, що, виявило ся була чи не родиною Мазепи або когось іншого з уряду УНР. Хто собі мовчав, а хто наспівував піс ні, звісивши ноги з товарного ва гону і здавалося, що це якась про гулька їде варити в полі кашу... Та й варили, коли потяг довго стояв, перечікуючи вісток із фронту. В теплушках, коли тепла літня ніч пахнула чебрецем і стрекотіли не самовито коники, ніхто не спав. Там десь студент затягав „Реве та стогне" і з відчинених дверей підхоплювали і несли далі й далі. Молодь їхала щаслива, бо ось ось здобудуть Київ і швидко все при йде до порядку. Документів ні в кого не питали — навіщо? Швид ко буде все знов добре. Казали навіть Лізі, що Денікін, як зустріне Петлюру, так і замириться з ним. — От досада! І воювати не при- йдеться! Нарікала про себе Ліза, слухаючи такі вістки. Нечеканий арешт Староста в селі Н. вже нічому не дивувався. Сила силенна проїж джала час від часу через село не відомо яких людей — чи больше- вицькі обози, чи бандити і всі бра ли підводи і втомлені відпочива ли по хатах або коли не втомлені, грабували. Хлопці з села засіли по заста вах і чатували, щоб не пускати нікого, а як награбоване, то від няти. Так уже тривало кілька мі сяців. Ліза, покинувши потяг, вже кілька день мандрувала пішки і не відала страху, аж завернула на стежку, там де вона звертала в я- рок і росло кілька кущів шипши ни, весело червоніючи, а біля них тремтіли кучеряві берізки. На цю гарненьку стежечку вискочило мов знародилось кілька здоровен них парубків і запевнили Лізу, що вона большевичка і вони її у- б’ють! А поки не вб’ють, то від ведуть до старости, а потім уже НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1969 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
