Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
раненими зайнятися. Коли я здивувалася, як можна дозволити жінці йти до Січі, він сказав, що за тих умов ніхто не дивиться на мене, як на жінку. Хоч мені дуже хотілося повернутись до Богунівського полку, то всеж зрозумівши, що я там необхідна та що мене немає там кому заступити, я погодилася. І пішла на чергову стійку. Січ була недалеко Бірзули і в ній було згурто вано багато катеринославців. Мені знов припало зав дання — організувати санітарний поїзд. Він був ку ди менший від попереднього, але неменш важний. Довелося приймати ранених із різних інших частин, які в себе не мали санітарної служби. Стояли ми на стації Роздільня. Умовини були щораз трудніші, по шесть плямистого тифу швидко поширювалась, а до Роздільні зближались завзяті бої. Нашу групу відрі зали від головних частин армії і взяті в кліщі, ми не мали іншого виходу, як відступити в сторону Руму нії. Почались переговори з румунами про право пе реїзду через їх територію. А в тому часі й я захворіла на тиф. Не було кому мене заступити і я, важко хвора й гарячкуюча, мусіла робити раненим перев’язки. Правда, я зголо- сила командантові, -— а був ним тоді отаман Волох, — що працюючи можу наразити ранених на зара ження. Але умовини були такі, що він не міг прийня ти цього до відома. Прямуючи безпереривним боями в напрямі Роздільні, нам привозили щораз більше ранених. їх доставляли нам з усіх сторін, не зважа ючи на те, чи ми можемо собі дати з тим раду. Раз, коли привезли їх із Запорізького Корпусу півд. гру пи, то загрозили нам розстрілом, коли б ми відмо вились їх прийняти. Не дивно, що командант відпо вів мені, що вибору не маємо і без огляду на стан здоров’я я мушу дальше працювати. Я була свідома небезпеки, що загрожувала на шим раненим, якщо б ми не вивезли їх із такого слі пого кута та вони попали б у руки большевикам, що були б над ними жахливо знущалися. Тому я гаряч куючи, тягнулася останками сил. У той час смерть людині не була страшна, більше підганяла мене по треба вивезти тих нещасних. А тут брак вагонів, бо тими, що траплялися, вивозили запаси. З гарячкою понад 40 ступнів я востаннє звернулася до штабу, кажучи, що запаси все одне попадуть у чужі руки, а нам в першу чергу треба вивезти людей. Свідо мість морального злочину на. завжди залишиться на нашій совісті, якщо безпомічних залишимо тут на поталу. Отаман Волох тоді негайно видав розпоряджен ня, щоб один із його адютантів пішов зо мною до начальника руху. Видали нам паротяг, яким вивезли цілий санітарний ешелон на головну лінію та відпра вили в першу чергу в напрямі Кишинева. В цей час моя недуга доходила до кризи, так що як тільки по їзд рушив, я втратила притомність. Не знаю, як довго я так лежала. Прийшла до пам’яті в день Ве ликодня 1919 p., коли санітар приніс мені дві кра шанки і поздоровив зворушливим „Христос Вос- крес!“ Ми вже відбували кварантану в Кишиневі, на румунській території. З того дня вже знов усе па м’ятаю. Я була дуже квола, але намагалася звестися, як скоро це було можливе. Тоді довідалась, що пе ревезені запаси румуни дійсно сконфіскували і нам їх дуже бракувало. Але щойно тоді всі мені при знали, що слід було й спочатку турбуватись не ни ми, а перевезенням людей. З деякими труднощами ми переїхали Румунію в напрямі до Галичини. Де який час спинилися в Заліщиках, щоб перепочити, а потім через Тернопіль подалися в напрямі Збруча. Був кінець травня 1919 р. ЗНОВ У ПОХОДІ Воєнна ситуація була в тому часі надзвичайно важка. Витіснивши нашу південно-східню армію большевики дійшли до Збруча. А в Галичині ішли завзяті бої з армією Галлера, що їх Антанта узбро- їла в першу чергу проти большевиків, а вони по вернули свої сили проти УГА. Виходу не було. Ми вважали своїм обов’язком знов включитися в боротьбу з большевиками. Я вже стояла на ногах і перебувала у складі Запоріжської Січі. Перехід Збруча припав нам коло Підволочиськ і був дуже нелегкий: мости понищені, треба брати брід, не знаючи, де його шукати та маючи ворога за берегом. За рікою ліс, ворог захований, обстрі лює нас. Шукаючи охорони, ми посунулись у напря мі невисокого валу над берегом. Слабо він міг нас охоронити, але ми мусіли стерегтись яко мога нових пошкоджень, бо санітарної служби, ліків і перев’я зочного матеріялу у нас не було. Я вже була в уні формі і хоч ще видужувала, ішла в передній лінії. Як оце ми лежали поза тим невисоким валом, обидва мої найближчі товариші-сусіди були поранені пострі лами. Той зправа в руку і ногу, той зліва в обидві ноги. Кожне з нас боялося попасти ворогові в руки, бо знали, яка доля нас там чекає. Не диво тому, що той із перебитими ногами, який уже не міг ворухну тися, прямо кричав, благаючи розпучливо, щоб його винести з лінії. Ніхто не голосився охотником, бо вставати •— це значило йти під обстріл. Хоч і квола, я усвідомила собі, що мушу за те взятися. Спершу я спитала його, чи він свідомий, що як тільки підведу його, зразу може бути ще ранений чи забитий ку лями. Він рішуче відповів, що воліє смерть від воро жого знущання. І дійсно — він був ще раз ранений, як тільки я звелася з ним на спині, але собою він мене охоронив. Останками сил я виволікла його на гору, там і звалилася, але зараз надбігла обслуга гармат та звільнила мене, забираючи раненого. Я довго ще не могла звестися, бо була тим зусиллям дуже вичерпана. Підвелася щойно тоді, коли прий шов наказ переходити Збруч. Ішла я га брила з трудом, бо мені прострілили ногу, хоч неглибоко. Так почався наш похід на По ділля, що врешті довів нас до Києва. (Далі буде) 40 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
