Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Калина Вакаційнии гість Вже кінчився шкільний рік і всі в родині укладали пляни на літо. — На таткові вакації поїдемо над море, почала мама. — Напе ред у липні я хочу їхати на табор і бути там три тижні з моїми то варишками, сказала Лариса. —- Я також хочу на табор, по чав домагатися шостилітний Юр ко. -— У наших сусідів самі дівча та а я вже не хочу бавитися з дів чатами. Вони мені перешкоджа ють! — Ти ще замалий на табор, від повів тато. — Поїдеш на друге літо. -— Але я не маю з ким бави тися, — нарікав Юрко. -— Чекай Юрчику — так мама — до нас приїдуть Бабуся і Ді дусь, будемо працювати в городі, читати, розказувати... — Але я хочу з кимсь бавитись, скривився Юрко. — А може ви мені запросите на вакації мурин- ського хлопчика з Ню Йорку? До мого шкільного товариша Стіві Бреннера приїде хлопчик на ім’я Брет. їм буде так весело разом! — Це незла думка, відповів та то. — Але ми розвідаймо чи не можна б запросити українську ди тину. — Направду? — втішився Юр ко. — Але не забудь, хлопчика... Татко потелефонував до знайо мих. Вони дійсно знали про одно го хлопчика, якого мама мусить працювати, а він сидить у хаті, бо на вакації у них не має досить грошей. І так кілька днів після того, як тато завіз Ларису до табору, ма ма з Юрком приготовили все в його кімнаті і поїхали на стацію до поїзду. -— Який він буде, той Петрик, допитувався Юрчик. — Не знаю, відповіла мама — будь ще трошки терпеливий, а вже ско ро його побачиш. Приїхали на стацію, де чекало багато людей на дітей з Ню Йорку. Деякі з них вже кілька літ за чер гою приїзджають сюди на вакації. — До мене також приїде гість, по хвалився Юрко, як побачив свого товариша Стіві. — Прийдіть оби два потім до нас, будемо разом ба витися. Над’їхав з шумом поїзд. Кон дуктори допомагали дітям вихо дити. — Як ми тепер пізнаємо котрий Петрик? —- зажурився Юрко. — Говорім голосно по-україн ськи, порадила мама. І за хвилин ку побачили, як коло великої ва лізки почав підскакувати малий білявий хлопчик. — Ти Петрик? А це Юрко, мама познайомила хлопців і взяла валізку до авта. Дома показали своєму гостеві, ко тре його ліжко у Юрковій кім наті, та куди поскладати свої ре чі. Тоді хлопці побігли надвір, бо треба було Петрикові показати всі цікаві місця. — Тут за кущами я зробив собі хатку з дощок і ка міння. Ось недалеко, коло вели кого дерева живуть бурундучки. А там грядки з огірочками й по мідорами. Чи поможеш мені їх під ливати увечорі? — Добре, дуже радо, згодився Петрик. — А що це за хлопці прийшли? — Це мій товариш Стіві і його гість Брет. Ходім на скалу! Хлопці побігли на кінець горо ду, а Петрик за ними. Там лежав дуже великий камінь, на якого у- сі видряпал'ись. Юрко розказу вав про свого товариша. -—- Це мій гість, Петрик. Йому вже сім років і ходить до другої кляси. — Юрчику, Петрусю! заклика ла мама з хати. — На полуденок! — Як це так — здивувався Брет — твоя мама не кличе вас Джордж і Петрік, тільки йнакше? — Бо вони дома говорять по-українськи — пояснював своєму гостеві Сті ві. — Так, сказав Юрко — у на шій мові можна імена різно міня ти. Ось мене кличуть теж Юрчик, Юрась, Юра, Юраник, а називаю ся Юрій. — А моє ім’я Петро. Ме не кличуть також Петрусь, Петро, або Петруньо, додав Петрик. -— Ага, це подібно як у моїх това ришів, що говорять по-еспанськи, сказав Брет. — Роберта кличуть дома Берто, Робертіто, або Тіто. А навчіть мене якісь слова по- українськи. — Хлопці, їсти, перебила роз мову мама. — Чи ми можемо з’їсти полу денок у моїй хатці між кущами? просив Юрко. — Добре, ходи з Петрусем і принесете лімоняди та канапок для всіх. Хлопці сиділи у хатці і заїдали. Розмовляли про те, як би зробити добрий дах, щоб можна було там бавитися, коли йде дощ. І теж ти хо, щоб мама не чула, вправляли якісь слова. А ввечорі, коли Юрків тато при їхав з праці, зібралися коло га ражу і всі разом гукнули йому — Добрий Вечір! Тато почав уже виходити з ав та, але коли побачив чотирьох веселих хлопців, які раз-у-раз ви крикували — добрий вечір! — то відразу сів назад. -— Галю, закли кав до мами, що якраз вийшла з хати — до нашого Юрка мав при їхати один гість, а не три. Що ж ми будемо з чотирма хлопцями робити? Мама почала сміятися. — Не журися, ось цей Петрик при їхав до нас, а ті два то від сусі дів. їх Юрко вчить по-українськи. Усі сміялися, що так здивували Юркового тата. — Е, ти їх дійсно добре нав чив Юрчику, сказав тато. — То нічого, їм було легко ті два слова навчитися, відповів Юр ко. — Та ми плянуємо ще більшу несподіванку зробити Бабусі і Ді дусеві, коли вони до нас приїдуть за кілька днів... Михайло Стельмах БІЛКА СУМОЧКУ ПОШИЛА Білка сумочку пошила, Не для когось, а для діла. Зайця вишила на ній, Чимчикує в ліс мерщій. А у лісі, лісі Є горіхи на горісі. Під пеньочками Грибочки. Є і груші, є й кислиці, І жолуддя у травиці. Білка сумочку свою Розстебнула у гаю І від рання до смеркання В сумку зносить харчування. Білку взимку в холода Не застукає біда. Буде білка із дітками Борщ варити із грибками. Будуть в білки для утіхи І кислиці, і горіхи. 38 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
