Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Д. Лагода МИ ЗРОБИЛИ РІЧКУ Ведмедикові пригоди У садку купа білого піску. Діти любл'ять гратися пісочком. Тут сьогодні Оленка наліпила багато пиріжків, а Костик викопав пе черу. Ляля й ведмедик теж сиділи на пісочку. Сиділи тихо, нікому не заваджали. Коли мама поклика ла дітей у хату їсти підвечірок, 0- ленка взяла лялю, а Костик при брав на місце відеречка та лопат ки. Тільки ведмедика забули взя ти. Він залишився один зверху на купі піску. Сидить ведмедик, чекає, але ні хто за ним не приходить, а вже вечоріє, темно стає. А потім і зо всім темно стало. Ведмедик гля нув угору: побачив на небі бага то зірок. „Уже ніч. Де ж я буду спати?“ — подумав ведмедик. По думав, ще посидів, тоді ворухнув ся, посунувся в один бік, посунув ся в другий бік і почав спускатися по пісочку згори вниз. Спустився, як на сковзанці, і якраз до входу в печеру. „Велика печера! Костик працював не марно. Я тут пере ночую “. — Сказав собі ведмедик. Ведмедик сів у печері. Сидить, дрімає. Аж ось, чує: щось плигає — плиг! плиг! Прямісенько в пе черу. І квакнуло: — О, яка велика печера! А хто тут є? — Я ведмедик, мене діти забули на піску. — Ти ведмедик?! А я жабка. Сумно тобі самому? А посиділа б з тобою, але поспішаю, мені треба комарів ловити. Поплигала жабка комарів ло вити. Ведмедик сидить, дрімає. Аж чує: щось тупотить, сопе, ню шить. Заглядає в печеру: — О, яка велика печера! А хто тут є? — Я ведмедик, мене діти забу ли. — Ти ведмедик?! А я їжак. Мо же ти їсти хочеш? Ось на тобі грушку. Я поговорив би з тобою довше, та не можу, мене діти-їжа- чата чекають. Я своїм дітям гру шок несу. Потупав їжак до своїх їжаче нят. Ведмедик сидить, дрімає. А вже ранок починається, сонечко сходить. Ведмедик виглянув з пе чери, бачить: щось — стриб! Стрибнуло з дерева на пісок, за глядає в печеру: — О, яка велика печера! А хто тут є? — Я ведмедик. -— Ти ведмедик?! А я білочка. Сумно тобі самому? Шкода, я не можу з тобою посидіти, бо не лю блю сидіти, я люблю стрибати. Можу дати тобі горішка. Хочеш? Білочка в одну мить видерлася на дерево, знайшла в дуплі горі шок і кинула ведмедикові. А сама пострибала десь далі. Ведмедик знову сам-один, си дить сумує. Аж чує, Костик гово рить: -— Ведмедику, ти в печеру заховався! І грушку маєш, і горі шок. Хто тобі дав? Костик узяв ведмедика, обстру- сив йому з голівки і спинки пісок, утер носика і сказав: — А тепер, підемо в хату, тебе Оленка шукає. Ведмедик радий, дивиться на Костика веселенькими очима, але не говорить нічого. Мовчить, бо вдень ведмедики не говорять. Н. Забіла КУЛЬБАБИ На леваду я пішла б — Ах, багато там кульбаб: Ніби сонечка малі Посідали на землі. Я нарвала б тих квіток Та сплела б собі вінок, Щоб і я була в вінку, Наче квітка на лужку. В білому пісочку Ми зробили річку. Зверху на місточку Виліпили птичку. їхала машина Налякала птичку. І мала пташина Полетіла в річку. Ми взяли пташину На швидку машину Й повезли до хати Крильця лікувати. П. Воронько ІДИ, ІДИ, ДОЩИКУ... Українська народня пісенька Іди, іди дощику, Зварю тобі борщику В полив’янім горщику, Поставлю на дубочку, У зеленому садочку. Вітер ізнявся, Д уб захитався, Горщик розбився А дощик полився — Цебром, відром, дійницею Над нашою пшеницею! З ВІДЕРЕЧКОМ І ЛОПАТКОЮ Я відеречко знайду і малу лопатку. Є пісочок у саду, на пісочок я піду і збудую хатку. Може мишка прибіжить? може схоче в хаті жить? Г. Чорнобицька Наталя Забіла МЕТЕЛИК Я біжу, біжу по гаю, Я метелика впіймаю. А мателик не схотів, Геть від мене полетів. Полетів він до лужок, Заховався між квіток . . . Я іду, іду, іду, Метелика не знайду. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1969 57
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
