Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
бі уявити, як тут розминаються авта. Правда, авта переважно ма ленькі і вулички часом бувають лиш одного напрямку. Але ж там, на тих вуличках крамнички дріб них торговців, а вони свій товар викладають на столах, що стоять на хідниках з обох боків. І часом роз’їхатись зустрічним автам не ма як, хіба тільки виїхавши на хід ник. І нічого. Якось і люди хо дять по цих вуличках, і діти біга ють, і ми звикли. І все воно навко ло галасливе, простодушне, без посереднє. А над головами, під вішені в клітках із вікон залива ються трелями канарки. А ще ба гато крамниць із чудовими свіжи ми квітами. І ці свіжі квіти усюди — по всіх установах, сгаціях, ї- дальнях. Так гарно! Французи просто, естетично, відповідно до свого віку зодягнені. На вулицях не видно якоїнебудь екстравагант носте, що виходила б поза норму людського життя. Зрівноваженість і безпечність надають цілій країні дружній характер. Ніколи не забуду, як одного разу ми не могли знайти площі для таборування, щоб переночу вати, а вже сутеніло. Раптом хтось їде ззаду й посвистує якусь пі сеньку. Ми зупинились, щоб запи тати його про місце на нічліг. Ви явилось, що ми вже те місце про їхали. А тоді ми спитали, чи мож на переночувати тут, на узліссі, трохи далі від дороги. Він чогось зрадів і каже: — А, то ви хочете серед „чи стої" природи! Ну, то це чудесне. А як здорово і гарно! Очевидно, що можна. І ніхто ніколи вам ні чого злого не зробить, ані не ска же. А як хочете спати цілком спо кійно, без думки, що заспите, то я завтра вранці їхатиму сюди на роботу і вас збужу! Спіть спокій но! Він нас розвеселив. І ми там чу дово переночували. А ввечері ще довго посиділи перед ватрою. У парках, сквериках на дитячих площах міста Сет сидять мами і бабусі доглядаючи дітей. І тих, що в візочках ловлять себе за ноже нята. І тих, що лиш спинаються на ноги цупко тримаючись, вп’явшись рученями в рясну бабусину спід ницю. І тих, що старий дідусь, до глядач парку, за сантіми обвозить навколо у візку, запряженому по вільними, довговухими ослами. Між втихомирливими репліками до дітей журкотить звичайна собі розмова, пересилувана легкими, незлобивими дотепами. В Сет нам не хотілося зупиня тися в готелі і ми спробували вла штуватися в „Оберж де Жьонес“. Це захист, яким під час вакаційних мандрівок має право користува тись молодь за невисоку оплату. Такі „Оберж“ є розкинені тепер по цілій Европі. Нам пощастило і ось ми вже в віллі посеред квіту чого саду якогось французького магната, що подарував її для та кого осередку молоді. Більшість, як і ми ночує в шатрах, а в бу динку користується душем, кух нею, посудом ітд. Вечеряли всі на великому бальконі. Коло нього красувалась чудесна пінія, немов велика волохата парасоля. А з балькону далеко на обрії видно було море — прозоро-синє, ніби скинутий клаптик жагуче синього неба. Ми пробули тут шість чудових днів, поринувши в південні кольо ри і в гаряче проміння літнього сонця на майже безлюдному пля жі. Прозора вода, синє, синє небо і — сонце! Роскіш! Увечорі звичайно всі мандрів ники збиралися в „Оберж". За довгими столами на бальконі, де їлася вечеря, нашвидку прила джена в кухні, велися безконечні балачки на різноманітні теми. Бу ли між нами японці, бразилійці, шведи і німці... Цього літа були й чехи. Все переважно студіююча молодь або заробітчани, що їхали — як воно не дивно — в Еспанію на будову доріг. Мандрували „на палець", пішки, на роверах із ве личезними наплечниками і просто лише з торбами. Атмосфера була дружня. Висловлювали свої по гляди на різні політичні події. Сту дент із Чехії з ентузіязмом радів, що нарешті буде скасована цензу ра і можна буде вільно висловлю ватись, самостійно плянувати. Що буде нарешті вільний контакт із Заходом. Коли я йому сказала, що „старший брат" не дозволить їм запляновану чеським урядом лі бералізацію і що вже збираються переводити в Чехії „маневри", то він обурився: — Ви не знаєте! Ми всі, вся Че хія, як один! Вони нам нічого не зроблять! Не мають права! Те ко лись було, що треба було всіх у кулаці тримати. І нас тримали. А тепер вже не те. Ми не дамось! І вони нас не будуть чіпати. Ось сксро побачите! Повна віри у світле майбутнє була того літа вся Чехія. А восени ми всі побачили... У поворотну дорогу І ось настав час, коли ми вве- чорі схилились над мапою, щоб вибрати маршрут знов на північ, бо хлопцям настав час поверта тись до своїх обов’язків. Повер тались ми центральною Францією, шляхом походів римлян. Тому на нашому шляху розкинулись міста з залишками замків та фортець, з уцілівшими подекуди оборонними мурами навколо міст, з великими амфітеатрами. Враження незабут нє. В Лянґрес нам вийшла зупинка. В центрі цього невеликого міста ми хотіли розглянути скульптуру якогось святого, вдягненого в ле- щетарський стрій. Та враз із ву лиці на площу вихопились лан цюгом, тримаючись за руки шко лярі і з молодечим галасом пом- чались у долину, на ходу охоп люючи живим ланцюхом авто і не пускаючи його далі. Виявилось, що в них скінчилася наука в шко лі, почались літні вакації і вони в такий спосіб виявляють свою ра дість. Від водіїв авт вимагали, щоб вони їм заспівали якусь пісеньку. Поліція не втручалась у це невин не зайняття, лише всміхаючись слідкувала, щоб забава не перехо дила дозволені межі. По дорозі до Базелю на нашо му шляху зарясніли будиночки мі стечка Роншан, а це ж тут на при горбку славна церква Нотр Дам Корбузіє. Від неї відкривається широка панорама на далеке перед гір’я і гори Швайцарії. Церква (Ноїв Кочег — поряту нок від потопу) мабуть збудована з думкою „рятунку людства від заплави зневіри". Її велич підкреслена шляхетною простотою виконання — ніяких прикрас — білі стіни, сиво-бронзовий дах і хрест — не золотий! В одному з багатьох вікон, що на різній ви соті і різного розміру — статуя Божої Матері. В середині Церква (Докінчення на ст. 10) 8 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРЛВНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top