Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Галя Мазуренко З юних мандрівок (Закінчення) УМАНЬ На тачанках бішеним галопом мчали сини Гуляйполя коло ста дії Умані. „В червоних штанах оксамит них" з вусами і чи не з чубами? Ліза була не зовсім певна, зда ється були й чуби, летіла її рід на Січеславська вольниця з Мах- ном на чолі! Тим самим, що за грожував розстріляти Січеслав і бив із гармат по поїзді, коли вони з родиною втікали в Крим. — От тобі й на! І чого вони так розсердились? дивувалась Лі за, ховаючись від тачанок. Та мимоволі любо було гля нути на кремезних, одного силь нішого від одного нащадків запо рожців і на їх, таких, як і вони, мов сталених тачанок і на коні! Як їх тільки не розтрясе! Ліза знала по дідовій тачанці, яка то мука — погоняти на них! Обіждавши, коли заспокоїться вулиця і порох осяде, дівчина по тупцювала далі така втомлена, що вже ніби не вона. Босі, чорні, по тріскані ноги м’яко ступали, мов по оксамиті. І лишали мов у ра мочках чіткі сліди. Тонко, на пуд ру розпорошувалась чудова по дільська глина... глечики з неї лі пити! І босі пальці з насолодою ступали далі. Це тобі не сгсрня, не камінці, не болото! Не куга з очеретом, де Ліза переховую чись, загубила свої кримські по столи! І думка за думкою несли її на своїх крилах у Крим, де вона но сила харчі на дачі, заробляючи на постоли і ворожила... Ліза гаряче вірила в хіроман тію і по руках оповідала всякі страхіття своїм подругам. Часи були непевні і все збувалося. Сла ва її так виросла, що на гімназій ному балі накинули їй на плечі чорну циганську хустку і посади ли ворожити. А на той час у го роді були большевики. От якісь хлопці, військовики окружили її і давай випитувати долю! Що ж... посипались жахи, як із чувала з борошном, коли він прорветься у діда у млині. Один, такий задиркуватий, як не засміється, як не кине грубі рублі на тарілку: — Ворожіть, видумуйте! От і фантазія ж у вас! Варто на бідних гімназисток по жертвувати, щоб такі вигадки по слухати ! Ліза глянула на бліде, трохи жорстоке, трохи просто молоде обличчя, що не знає, яким воно колись буде — подивилась і аж почервоніла, так образилась за свою науку. — Як хочете, вірте чи ні, але тут у вас на руці хрест, що ви значає смерть. Лінія головна пе рервана. А риска через лінію жит тя черкає коло 23 літ. Так що вас швидко уб ють... І відштовхнула руку з тонкими нервовими паль цями, перепоясаними горбочками на суглобах. Вхопила іншу руку і пішли, по сипались неменш важливі події на нову жертву Лізиної ворожби. Коли військові, весело сміючись від несподіваних страхіть, що їх очікували, пішли геть, до Лізи кинулась вся біла, вчителька: — Ти знаєш, кому ти говорила таке, Кассандро ти нещасна! Це ж сам командант нашого міста! Ліза потихеньки вислизла ку дись із балю та й була рада, що ніхто не кинувся за нею. У всіх недавньої пам’яти були в голові чутки, що вночі не можна йти коло губернаторського саду, а то і в день чути стогони катованих. Так ось кому вона ворожила... А за кілька місяців, коли в го роді були шкуровці, а на базарі Ліза, купуючи яйця для родини, торгувалася що сили з перекуп ками, коло м’ясних лотків мов пу гало висіло кілька повішених. У газеті мама прочитала, що заги нув цей командант! Віра в Лізи ворожбу стала не порушна і дівчина побоювалась ворожити далі, щоб не зіпсувати своєї такої блискучої слави. А всі родичі штурмували Лізу, на- швидко збираючись утікати хто куди і 'всім вона чесно пророкува ла всякі терпіння. Навіщо добре говорити? Коли добре трапиться, то не треба бе регтися так, як від якого лиха. І Ліза відверто попереджувала всіх: подорож, окрадуть, все зги не і коли не смерть, то мука. Так ось постоли купили і хар чі купували дітям за те, що вона ворожила. Сидячи на порозі дачі вона оглядала безліч рук. У коза ків були сильні руки з товстими лініями і мрії їх були прості: як то швиденько повернутись на свої станиці. Кликали і Лізу з собою (звичайно із мамою й дітьми) їсти кавуни. Далі й далі снувались Лізині думки, поки підошви відбивали сліди в рамочках. Згадала, як на магалась вона продавати свої а- кварелі біженцям, що пакувались тепер до Царгороду. Наліпила па пірець, що може навчати кого хоче, французької мови, а біля того папірця, що вміє ворожити. Але ніхто не хотів мистецтва й на уки, але знати свою долю, от що хотів і боявся кожен! І жили собі, поки мама не знайшла місця лі карки в дитячому садочку. Долю родини забезпечили і Лізі вільно стало йти в своїх постолах за ,,звіздою“. Аж поки постоли десь не зав’язли в болоті і опинилась вона боса, мріючи про україн ську армію, на стації у вітальні, перед полковником Я. із Н-кої дивізії. Примітка. Дальші розділи з цього спогаду-повісти були вмі щені в ,,Н. Ж .“ чч. 1, 2, 19G5 р. ГОДИНИ ВІДВІДИН МУЗЕЮ НАР. ТВОРЧОСТИ Щ об уможливити доступ для відві дин нашого М узею , встановлено го дини від 3— 5 по пол. кож ної середи і п’ятниці. Тоді відвідувачі зм ож уть оглянути М узей під проводом ф ахо в о ї сили, якій будуть помагати ди- журні пані. М узей Нар. Творчости приміщений в Українському Інституті Америки при 2 Іст 79-та вул. у Ню Йорку. НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1969 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
