Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Доркова пригода Олена Цегельська Дорко має малу сестричку Лю- сю, вона ще цілком мала. їй щойно на третій рочок пішло. Але яка жвава, огого! І бігає на своїх ку цих ніжках і вже добре говорить. Всі її люблять. А Дорко? Ну Дор ко, то можна сказати, такий „вели кий брат“. Скінчив десять літ, він дужий, плечистий, високий. Та й уже в п’яту клясу записаний. От і живуть собі вони обидвоє у батьків, подальше міста, серед зелені. Мають гарний дім у городі, сад, велике подвір’я. А все це на горбочку серед дерев, квітів. Дорко, як старший, піклується малою сестричкою. Ще тоді як ходив до школи, то Люся стало си діла у вікні та виглядала брата. Бо звичайно по обіді він не відсту пав від неї. Грався з нею забавка ми, розказував байки, оглядав книжки, малював для неї. А най більше було втіхи, коли він са довив собі її на плечі і носив по всім усюдам. Це вона називала „взяти на барана1'. Він вдавав то ді коника: тупав ногами, підкидав головою вгору, та іржав — і-і-га- га! Ну, а тепер, коли настали вака ції, вони прямо нерозлучні. Дор ко робить порядки на подвір’ї і в садочку, будує стежечки, поле бурян, а Люся грається біля ньо го, щебече, співає. По обіді, коли вона переспиться, йдуть обоє на мандрівку до недалекого невелич кого березового гайочка. Там то рай! Денеде білі берізки та кущи ки ягід, там і мох, і травичка. А мама тим часом іде на купно та по лагоджує різні орудки. І буває, той, хто раніш повертається додо му, знаходить ключ від хати під рогожкою на веранді. І от грають ся діти в гайочку. То Дорко хова ється десь у кущі, а вона шукає — або навпаки, вона ховається, а він, щоб не псувати гри, вдає на че б то не годен знайти її. Він гукає, шукає і кличе, а сестричка серед сміху вискакує з кущів. Так вони гралися і сьогодні. Та їхня гра нагло і несподівано урва лась. Бо ото ні звідси, ні звідти надплила на небо чорна хмара і заслонила сонце. Сипнула грубим дощем, зачало блискати, гриміти — почалася бур’я. Дорко миттю вхопив Люсю на руки, та побіг до звалищ якоїсь шопи недалеко. Там вони скрились під куснем старого даху, сіли на якийсь ковбок, щоб переждати бур’ю. А бур’я ставала щораз грізніша — не переставало гриміти, а дощ який зливний! Пря мо ллє, мов із якого ведра. По холодніло. Діти сидять і ждуть, та кінця бурі не видно. Люся змерзла, труситься — то Дорко зняв із себе жакет і обтулив сестричку. Обидвоє посумніли — стало тем ніти, наближався вечір. Врешті дощ ущух, але всюди було ще повно води. Дорко взяв сестричку на руки і попрямував до дороги. А там — о Господи! Як дістатись до дороги? Рови побіч повні води. З великим трудом знайшов місце, де міг вилізти на дорогу. Але тут но ва перешкода — серед дороги за глибина вщерть наповнилась во дою -— створилася брудна, кала мутна калюжа. Як її перейти? От хоч сядь та плач! Та хлопець нагадав собі, що не лиш таку калюжу, але і річку можна вбрід перейти, лиш треба мати в руці дрючка. Скоро вирізав собі довгу тичку, завдав собі се стричку на плечі, та й гайда впе ред! Спочатку було зовсім добре, та коли прийшов на середину — там, о горе! То знаєте злива зібра ла ввесь порох і посередині збив ся в купу густої мокрої глини. Відразу Доркові ноги застрягли, ані руш двигнути їх. На хвилину спинився. Йому стало страшно. Ану ж не зможе йти дальше? Та згори тисне тягар Люсі, а ноги стрягнуть. Не був би він розум ний Дорко, якщо б собі не вмів порадити — поволі став сунути ногами вперед. Вдалося! Не тільки добув ноги з води, але й натрапив на тверду землю і камінчики, та поволі почав йти під гору. Був вже найвищий час, бо Люся не розумі ючи чого він задержався, зачала кричати: — Чому не йдеш? Йди! Та поганяла його своїми малими кулачками. Так без перешкод діти діста лись на стежку додому. І побігли, побігли. А Дорко, згадавши, як татко не раз по важкій праці ро бив — зняв шапку з голови, пере хрестився і голосно промовив: — Господи, слава Тобі! НАШІ ЗАБАВКИ Ми забавочки любимо, не нищемо й не губимо, ми з ними цілий день. З лопатками працюємо, а з лялями танцюємо, співаємо пісень. Ми коників підгонимо, ми дзвониками дзвонимо: дзелень, дзелень, дзелень! Г. Чорнобицька МЕТЕЛИК-МЕТЕЛИЧОК Метелик веселковий, Метеличок квітковий, Який же ти гарнесенький, Багровий і синесенький То зелено-жовтесенький, То біло-червонесенький... Мов барви всі забрав Із квітів і заграв. Тому такі для мене милі Ці красні швидкокрилі... 10. 7. 1969. П. Кізко РОМАШКА На стрункій високій ніжці Біля річки, на лужку, У косинці-білосніжці Стрів я квітоньку таку, Ясним оком жовтуватим Усміхалася мені. Я хотів ї ї зірвати, А бждола сказала: Ні! М. Познанська ПОСИДИМО В ТИШИНІ Мама спить, нехай спочине... Я гуляти теж покину! Щоб матусю не збудити, Буду тихо я сидіти. Тихо, тихо у кімнаті, Вмовкли вовчики кудлаті, А на мамине чоло Сонце променем лягло. Коли б тільки забажала Я у м’ячика зіграла б, Голосно могла б читати Або пісеньку співати. Є багато що робить, Та не хочу: мама спить. О. Б л а г і н і н а НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1969 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
