Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ЛЕСЯ ХРАПЛИВА Бо ми його лю бимо. . . Українська Америка ще й досі під глибоким враженням відвідин В ерхов ного Архиєпискоа Кир й о с и ф а Слі пого. Майже справжнім чудом можна вважати те, що вдалося нам побачити на власні очі Людину, в якій, мов у сочці світло, зібрано так багато сим волів того, що є основою нашого на ціонального й релігійного життя. Та щойно після його від’їз д у можна спокійно застановитися, провірити свої перші враження, вибрати з них те особливо важливе й значущ е, що повинно залишитися назавжди в на шій свідомості. І тут приходить на гадку одна по дія, м ож е скромна на перший погляд, а одначе яка змістовна: Перед концертом у Торонто д о в е лось молоді в повних одностроях ждати, стоячи кілька годин на пеку чому сонці. Коли ж одна з виховниць підійшла д о св оїх юначок, щ об по хвалити їх , що так д о б р е видержують спеку та довге стояння, юначки від повіли: „Прошу пані, ми можемо ще й довш е стояти тут, бо м и Його л ю б и м о “. Цей простий вияв юнацького енту- зіязм у хай стане ключем до наших дальших міркувань над виховними проблемами, що їх так вдало започат кувала в числі за липень пані Марта Ярош у своїй статті „Засадничі дум - ки“. Поскільки, як ми вж е згадували, постать Верховного Архиєпископа являється чи не найкращим, видимим нам, символом наших релігійних та національних аспірацій, то чи не д о цільно застановитися — яке ж місце почувань, чи скажемо словами моло дих юначок — любови у проблема тиці національного виховання нашої дітвори? Нам нераз доводилося чути й чита ти, що д о проблем національної аси міляції слід підходити чисто р о зу м о вими шляхами, студіюючи б е з упер е дж ень це питання та довіряючи ви ключно статистичним даним і осудам учених авторитетів. Частинно можна з такими твердженнями погодитися — але чи можливо тут відкинути вповні почування? Д оволі важко повірити, щ об навіть учені з і славою найбільш о б ’єктивних зуміли вповні освободитися від впли ву св оїх власних переживань чи на- ставлень. І статистичні дані (х о ч на перший погляд — значення цифри завж ди одн е) — можна д у ж е різно використовувати та доказувати відпо відним їх д обор ом д у ж е різні речі. Коли отже говоримо про авторитети та статистику — слід теж д о б р е р о з глядатися, хто, що та з якою метою доказує. Але, знайомлячись із проблемою асиміляції та опору їй із чисто інте лектуальної точки погляду, ми таки не можемо відкинути зовсім точки погляду наших національних почу вань. М оже саме особливо ми, жінки, що з і св о єї природи сприймаємо всі прояви життя в першу чергу — сер цем. І м ож е це не лиш наша слабість! Бо ж основи національної свідомости, почуття ідентичносте з і своїм наро дом дає мати дитині ще в том у віці, коли годі говорити про інтелект ди тини — коли є лиш почування. Саме ці почування поміж мамою й дитиною стають підставою всього пізнішого порядку вартостей та поглядів у май бутньої людини. Отже від них зал е жить і те, на якому місці в житті ц ієї людини стане прив’язання д о всього, що злучене з ї ї національністю. На практиці національне виховання — це тисячі дрібних, буденни х про блем та проблемок. Щ о важливіше: хоронити дитину перед перевтомою — чи дати їй д о б р і підстави знання українознавства? Закинути ради д о машнього спокою постійне звертання уваги на мову дитини — чи таки з б е регти цю мову для н еї за всяку ціну? Дати дитині комфортове життя у кра щій дільниці, далеко від українського середовищ а — чи за всяку ціну дати їй виростати внутрі цього середовищ а та разом із ним? Покласти більше грошей на ї ї банкову книжечку — чи купувати за ці гроші якнайбільше українських книжечок? Усе це спра ви, які не завж ди виключають одні одних, але на практиці таки доволі часто. Чим ж е руководитися, коли стане така чи подібна справа пер ед нами? Йдучи за раціоналістичною м одою , вживаємо часто, зовсім зреш тою д о речних аргументів, що людина краще розвивається у питомому собі сер ед о вищі, що знання більше мов сьогодні знаходить більший попит, що навіть влада країн, д е живемо, починає щ о раз більше доцінювати розвиток куль тур поодиноких етнічних груп. Усе це аргументи утилітарного порядку, або, як сказало б поняття з-п ер е д яких со- рок-тридцяти років: аргументи опор туністичні. Вони не злі і нема причини їх не вживати. Але коли пер ед наши ми очима стане хоч би така близька нам тепер страсна дорога нашого не давнього Гостя, здається, щ о треба думати теж і про інші обоснування того, що робимо й до чого змагаємо: є ід еї, що навіть і вповні суперечать всякій видимій доцільності, а одначе вони великі й д у ж е життєві. Ми звикли обговорювати практичні приклади того, як вщіплювати дитині українство. їх треба обговорювати, їх треба переводити в життя. Але вони зм ож уть справді перейти „в кров і душ у дитині“, тільки тоді, коли під ставою їм б у д е щира й переконана любов матері до того, що вона пере дає дитині. Тоді засоби знайдуться самі собою . Тоді вони будуть і мати успіх. Почування — це не щось старомод не й віджиле. Щ е сьогодні сотні й ти сячі наших братів карається „...За любов мою, зем ле, до тебе, За любов мою, люди, д о вас...“ Чомусь ця лю бов небезпечна одній із найсильніших держ ав світу. Чи не знак це, що чи не найсильніший чин ник нашого національного виховання — це саме теж національні почування, належно плекані, належно розвивані. Не повинні викликати застанови ні які труднощі в національному вихо ванні дітей, коли можна їх оправдати приміненими словами наш ої малої юначки: „ Б о м и любимо У кр аїну “. Чи Ваша приятелька вже має „Наше Життя“? Якщо ні, то по даруйте їй його з нагоди свят чи іменин! НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1968 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
