Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ЛЕСЯ ХРАПЛИВА Бо ми його лю бимо. . . Українська Америка ще й досі під глибоким враженням відвідин В ерхов ного Архиєпискоа Кир й о с и ф а Слі пого. Майже справжнім чудом можна вважати те, що вдалося нам побачити на власні очі Людину, в якій, мов у сочці світло, зібрано так багато сим волів того, що є основою нашого на ціонального й релігійного життя. Та щойно після його від’їз д у можна спокійно застановитися, провірити свої перші враження, вибрати з них те особливо важливе й значущ е, що повинно залишитися назавжди в на шій свідомості. І тут приходить на гадку одна по дія, м ож е скромна на перший погляд, а одначе яка змістовна: Перед концертом у Торонто д о в е лось молоді в повних одностроях ждати, стоячи кілька годин на пеку чому сонці. Коли ж одна з виховниць підійшла д о св оїх юначок, щ об по хвалити їх , що так д о б р е видержують спеку та довге стояння, юначки від повіли: „Прошу пані, ми можемо ще й довш е стояти тут, бо м и Його л ю б и м о “. Цей простий вияв юнацького енту- зіязм у хай стане ключем до наших дальших міркувань над виховними проблемами, що їх так вдало започат кувала в числі за липень пані Марта Ярош у своїй статті „Засадничі дум - ки“. Поскільки, як ми вж е згадували, постать Верховного Архиєпископа являється чи не найкращим, видимим нам, символом наших релігійних та національних аспірацій, то чи не д о цільно застановитися — яке ж місце почувань, чи скажемо словами моло дих юначок — любови у проблема тиці національного виховання нашої дітвори? Нам нераз доводилося чути й чита ти, що д о проблем національної аси міляції слід підходити чисто р о зу м о вими шляхами, студіюючи б е з упер е дж ень це питання та довіряючи ви ключно статистичним даним і осудам учених авторитетів. Частинно можна з такими твердженнями погодитися — але чи можливо тут відкинути вповні почування? Д оволі важко повірити, щ об навіть учені з і славою найбільш о б ’єктивних зуміли вповні освободитися від впли ву св оїх власних переживань чи на- ставлень. І статистичні дані (х о ч на перший погляд — значення цифри завж ди одн е) — можна д у ж е різно використовувати та доказувати відпо відним їх д обор ом д у ж е різні речі. Коли отже говоримо про авторитети та статистику — слід теж д о б р е р о з глядатися, хто, що та з якою метою доказує. Але, знайомлячись із проблемою асиміляції та опору їй із чисто інте лектуальної точки погляду, ми таки не можемо відкинути зовсім точки погляду наших національних почу вань. М оже саме особливо ми, жінки, що з і св о єї природи сприймаємо всі прояви життя в першу чергу — сер цем. І м ож е це не лиш наша слабість! Бо ж основи національної свідомости, почуття ідентичносте з і своїм наро дом дає мати дитині ще в том у віці, коли годі говорити про інтелект ди тини — коли є лиш почування. Саме ці почування поміж мамою й дитиною стають підставою всього пізнішого порядку вартостей та поглядів у май бутньої людини. Отже від них зал е жить і те, на якому місці в житті ц ієї людини стане прив’язання д о всього, що злучене з ї ї національністю. На практиці національне виховання — це тисячі дрібних, буденни х про блем та проблемок. Щ о важливіше: хоронити дитину перед перевтомою — чи дати їй д о б р і підстави знання українознавства? Закинути ради д о машнього спокою постійне звертання уваги на мову дитини — чи таки з б е регти цю мову для н еї за всяку ціну? Дати дитині комфортове життя у кра щій дільниці, далеко від українського середовищ а — чи за всяку ціну дати їй виростати внутрі цього середовищ а та разом із ним? Покласти більше грошей на ї ї банкову книжечку — чи купувати за ці гроші якнайбільше українських книжечок? Усе це спра ви, які не завж ди виключають одні одних, але на практиці таки доволі часто. Чим ж е руководитися, коли стане така чи подібна справа пер ед нами? Йдучи за раціоналістичною м одою , вживаємо часто, зовсім зреш тою д о речних аргументів, що людина краще розвивається у питомому собі сер ед о вищі, що знання більше мов сьогодні знаходить більший попит, що навіть влада країн, д е живемо, починає щ о раз більше доцінювати розвиток куль тур поодиноких етнічних груп. Усе це аргументи утилітарного порядку, або, як сказало б поняття з-п ер е д яких со- рок-тридцяти років: аргументи опор туністичні. Вони не злі і нема причини їх не вживати. Але коли пер ед наши ми очима стане хоч би така близька нам тепер страсна дорога нашого не давнього Гостя, здається, щ о треба думати теж і про інші обоснування того, що робимо й до чого змагаємо: є ід еї, що навіть і вповні суперечать всякій видимій доцільності, а одначе вони великі й д у ж е життєві. Ми звикли обговорювати практичні приклади того, як вщіплювати дитині українство. їх треба обговорювати, їх треба переводити в життя. Але вони зм ож уть справді перейти „в кров і душ у дитині“, тільки тоді, коли під ставою їм б у д е щира й переконана любов матері до того, що вона пере дає дитині. Тоді засоби знайдуться самі собою . Тоді вони будуть і мати успіх. Почування — це не щось старомод не й віджиле. Щ е сьогодні сотні й ти сячі наших братів карається „...За любов мою, зем ле, до тебе, За любов мою, люди, д о вас...“ Чомусь ця лю бов небезпечна одній із найсильніших держ ав світу. Чи не знак це, що чи не найсильніший чин ник нашого національного виховання — це саме теж національні почування, належно плекані, належно розвивані. Не повинні викликати застанови ні які труднощі в національному вихо ванні дітей, коли можна їх оправдати приміненими словами наш ої малої юначки: „ Б о м и любимо У кр аїну “. Чи Ваша приятелька вже має „Наше Життя“? Якщо ні, то по даруйте їй його з нагоди свят чи іменин! НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1968 7
Page load link
Go to Top