Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ІВАН: Щ о за напад такий? Хто це? ОЛЕНА: О, хтось д у ж е цікавий. Д у ж е... динамічний... Іван: О, о! Хто ж такий? ОЛЕНА: Моя кузина з Ню Й орку. Ти ї ї не знаєш . „Чарівна Туся“. ІВАН: Якщо вона приїж дж ає на довш е, то... я не знаю, чи Остап б у д е д у ж е захоплений. Він так любить по рядок у хаті!.. Не думаєш його попе редити? ОЛЕНА: Остап д у ж е симпатизує Тусі, колись, здається, були добр е знайомі. Але, ти маєш рацію: я йому подзвоню . (Іде, накручує число. У слухальце): Це я, коротко: ми маємо гостю з Ню Й орку. А, ти здогадався? Ага, запросив її? .. Так, так, щось пригадую. О, помогти. Будеш . Д обр е. (Відкладає слухальце, мить стоїть мовчки, потім, стріпнувши головою, наче б заперечуючи якійсь думці, йде до стола) : Остап не тільки не має з а стережень, він сам запросив її. ІВАН: Як це „запросив"? Він казав тобі щ ось передтим? ОЛЕНА: Т-а-а-к, він згадував, як вернувся був із Ню Й орку, але я з а була про це. Він зустрів ї ї б ув на лі карському з ’їзд і. Туся завж ди о б ер тається в тих колах, бо колись студі ювала медицину. ІВАН: І не закінчила. Одна з тих, щ о шукали там з а чоловіком. ОЛЕНА: Трохи інакше: Туся нале жить до тих жінок, за якими чоловіки самі шукають. ІВАН: Д обр е, д о б р е. А в чому ж Остап збирається їй помагати? Бо я зрозум ів таке з вашої розм ови. ОЛЕНА: Остап має д о б р і зв ’язки в каледжі, в лябораторії. Він дум ає, що мож е допомогти їй там рекоменда цією . (Твердішим тон ом ) : Ц е, навіть, гарно з його боку, що він хоче по могти моїй родині. При всій недостачі часу. Ти не думаєш? ІВАН: Я не знаю ... Ну, так, це — очевидячки — д у ж е гарно. Але, д о зволь мені тепер вийнятково... (Він не докінчує й береться прибирати зі стола, те саме робить Олена. Вони ви носять посуд на кухню, вглибині, за мить повертаються). ОЛЕНА (поправляючи волосся): А ти, Іване, не поспішай ще тимчасом із виїздом , добр е? ІВАН (робить жест незрозуміння): Чому? ОЛЕНА: Я не знаю , чому, але я д у ж е хотіла б, що ти був тут тепер. У передпокої чути дзвінок входо вих дверей. Олена рухом спиняє Івана і виходить (ліворуч) відкрити двері. Завіса. АКТ ДРУГИЙ Та сама постановка. Дія йде у вітальні (ліворуч). У кріслі, біля столика з те лефоном, сидить Туся, вдягнута в чорні шовкові штани і квітисту блю- зочку. В іншому кріслі Олена, в до машній сукні, вишиває. ОЛЕНА (продовжуючи розм ову): Так, так, я знала, що Остап теб е з а просив. І він д о б р е зробив. Тим біль ше, коли ти думаєш найти со б і тут працю, а він має зм о гу помогти тобі. ТУСЯ: Остап завж ди вмів наладну- вати зв’язки. Навіть у Відні, в ті часи! Чи ти знаєш про те, щ о він був раз на прийнятті в японського ам басадо- ра? Щ е студентом! ОЛЕНА: О, він не має тут аж таких знайомств... ні часу на такі речі. Той проф есор, про якого він дум ає, був колись шефом лікарні, в часі Остапо- вої практики. З того часу він, інколи, запрош ує нас до себе і часом буває у нас. ТУСЯ: Ну, й чудово! Я певна, що Остап зм о ж е влаштувати мене там, або, щонайменше, дістати мені д о б р у рекомендацію. (Зідхнула). Б ож е, як приємно мати діло з реальною лю ди ною, такою, як Остап! Павло остаточ но зостогидив мені всіх українців, що не вміють реально думати. ОЛЕНА: Ти мені пробач, Ту сю, але... мені здавалося, що ти зн о в у з і йшлася була з Павлом, тут, в Аме риці? ТУСЯ: Зійшлася, щ об остаточно р о зійтися. Це бул а тільки повторена по милка. ОЛЕНА: Ага... Я читаю часом його прізвище під статтями — в газетах, у журналах... ТУСЯ: О, певно! Він тільки те й р о бить, що пише! ОЛЕНА: Ну, м ож е не тільки те... А дж е ж він має якусь позицію в аме риканському науковому світі? ТУСЯ: Страшне перебільшення! Він пише щ ораз нов у працю для підви щення свого „стажу", але, реально — це не дає нічого. ТУСЯ: Ти маєш на думці матеріяль- не становище? З часом і воно, певне, підвищиться. ТУСЯ: Коли я кажу тобі, Олено, що воно нічого не дає, то маю на думці не тільки матеріяльний бік справи. Така людина, як Павло, що поза сво їми й чужими книжками не цікавиться нічим, не м ож е бути партнером для мене. Я люблю життя — і хочу жити. ОЛЕНА: Я не хотіла б образити те бе, Тусю, але... чи ти, м ож е, шукаєш за новим „партнером"? ТУСЯ (розсміялася) : О, аж ніяк! Я д у ж е щаслива, що залишилася сама. Я й так не сиділа дома, а працювала. М ож у прекрасно давати собі сама раду. ОЛЕНА: Тут у ж е дозволь мені бути скептичною: скоріше, чи пізніше тобі надоїсть така „самостійність", а това риство, вживання життя — все те тільки до часу. ТУСЯ: Щ об бути щирою з тобою , я тобі скажу: мені куди скоріше на д оїл а б твоя роля „жінки свого чоло віка". Я не розум ію , як вона м ож е за довольняти тебе, щ о мала колись такі аспірації! ОЛЕНА: Я не знаю , чи мене зовсім задовольняє така роля. ТУСЯ: Бачиш? Сидіти дома й госпо дарювати — та щ е тут, в Америці — страшно нудне зайняття. Я урвалася б! ОЛЕНА: Від чого ти „урвалася б"? ТУСЯ: Як це — від чого? Від нудьги такого життя! Я пошукала б собі пра ці, що дала б мені радість з активно- сти, або — принаймні — гроші, що мож уть дати таку радість. ОЛЕНА: Праця у зм еханізованом у бю рі не є ніякою „радісною активні стю", я вже ї ї робила. А додаткові гроші? Вони також не дали б нічого. І ще — Остап не мав би упорядкова НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1968 31
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
