Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ю. Мельник П о д о р о ж Х ристі Христининого татка вислала фірма, в якій він працює, на два тижні на Аляску. Там будували нову фабрику і татко мусів до глядати, щоб правильно заложили усі машини. Мама хотіла поїхати з татом, бо вони давно не мали разом ва кацій. Але Христя трошки зама- ленька, щоб вибиратися в таку далеку дорогу. Певне треба буде багато разів чекати на таксівки, на літаки. Прийдеться їсти не в той час, що дитина звикла і зо всім інші страви, як удома. Мама і тато порадились і вирі шили Христю завезти до Бабусі і Дідуся. Ах, яка радість! Хри стя теж буде мати чудові вакації! Вона Бабусю і Дідуся дуже лю бить, хоч вони їй нерідні. У них мешкала колись мама, як ходила до школи у Львові. Мамині бать ки залишилися в Україні і до них Христя пише на маминих листах. Своїх опікунів, що живуть тепер тут в Америці в іншому місті, ма ма і тато часто відвідують. А Хри стя тішиться, що має так багато бабусь і дідусів. От одного дня спакували для Христі валізку, взяли теж нового синього м’ячика і поїхали. Бабу ся і Дідусь уже чекали і дуже зраділи, що Христя буде у них аж два тижні. Вона нераз уже їх від відувала і в їхній хаті та в саді мала багато улюблених місць. Але ніколи ще не ночувала в не-своїм мешканні, ніколи не спала в не- своїм ліжечку. Посумніла Христя, коли побачила кімнатку, призна чену для неї. Зажурилась мама, коли побачила, що дівчинка зараз розплачеться. — Не турбуйся Дарцю — ска зав Дідусь до мами. — їдь спо кійно, а я Христі хочу показати дещо цікавого. Ось глянь, дитин ко, на це ліжечко. Воно вигля дає звичайне, але в дійсності це ракета, якою ми кудись поїдемо. Нині вечером наша подорож буде на місяць! — Добре —■ заплеска ла в долоні дівчинка. — А чи я зможу взяти свого нового м’ячика з собою? — Так — сказав Дідусь, — ним ми будемо гратися. А на місяці це зовсім інакше як на землі, поба чиш! Христя попрощалася з мамою і татком, помогла Бабусі варити ве черю, бо дуже хотіла, щоб час і- шов швидко. Врешті стемніло. Ді дусь і Христя вдягнулися в спе- ціяльні строї подібні до піжам і посідали на ліжко. Дідусь натис нув на ґудзик, почувся гук мото ру і ліжко почало перемінятися в ракету. Натиснув другий ґудзик — засвітилися лямпочки, відкри лося вікно в кімнаті і ракета ру шила. їхали так досить довго, аж на близилися до місяця. Ракета за трималася. Тому, що тут немає повітря, будуть діятися різні див ні речі — сказав Дідусь. Наперед мусимо вдягнути спеціяльні збір ники з киснем, щоб ми мали чим дихати. Христя виглянула через вікно. —■ Тут такі високі скали! Що ми будемо робити? — Напе ред пограємося твоїм м’ячиком, а потім підемо на прохід — пояснив Дідусь. — Тут не зможемо гово рити, бо звуки проводить повітря, якого тут нема. Тому будемо до себе махати руками. Вони злізли драбинкою на пло щу коло ракети і Христя кинула м’ячик. Як же здивувалася, коли Дідусь підскочив високо, високо! Він зловив м’ячик і кинув до Христі. Вона теж поскакала немов кенгуру. — Шкода, що тут нема моїх товаришок, подумала дівчин ка — ми б могли робити ліпші штуки як люди в цирку, бо тут усе далеко легше як на землі. Після гри взяла Дідуся за руку і вони поволеньки пішли на про хід. Христі було страшно дивити ся на високі гострі скали. — Тут ніколи не паде дощ і не вигла джує каменя — розказував Ді дусь. На вершки гір падало світ ло сонця, але в долинах було тем но, страшно і дуже зимно. —- Тут так сумно — подумала дівчинка, — не ростуть ні кущі, ні цвіти, не видно хмарок, не віє ніколи ві тер... Вона потягнула Дідуся за руку, назад до ракети. Скоро влізли назад до кабіни і влучили мотори. Незабаром Христя поба чила у віддалі землю. Довкруги було темне небо, на якому ясно мерехтіли зірки. — Я хочу до Ба бусі — сказала вона. Очка почали замикатися і вона заснула. Коли Христя прийшла вранці на сніданок, Бабуся спиталася: — Як спалося тобі, дитинко? — Я майже зовсім не спала, я їздила з Дідусем на місяць ■—- відповіла дівчинка, —■ а ти навіть про те не знала! — Ні, про подорож на місяць я нічого не знала, — від повіла Бабуся. — Але я знаю Ді дуся! З ним ти, Христуню, ще не раз поїдеш у різні цікаві місця! Маруся Федорович Я ТАТІВ ПОМІЧНИК Цілий тиждень їздить авто вулицями, Дуже брудне і покрите порохами. А в суботу кажу татові я сміло: — Вже від нині мити авто, моє діло! Зрадів тато, приніс воду, губку й мило, Чистив авто я швиденько та уміло. На вулиці чисте авто аж сіяє, І на славних подорожних вже чекає. Гей поїдем ми, поїдем В ліс і в гори, Повезе нас наше авто скоро, скоро. НЕ ЗАГУБЛЮСЯ Вийшов синочок Сам у дитсадочок Вчить його мама: —-■ Йди собі прямо! Йди, та дивися — Не загубися! — Добре, мамусю, Не загублюся! Я ж вам не голка, Я ж вам Миколка! ДОЩИКУ, ПРИПУСТИ Дрібний дощ закапотів, — Поросят помить хотів. Гапличком у них хвости... — Дощику, припусти! Ти іди, іди чимдуж, — Нароби для нас калюж! Г р и ц ь к о Бойко ЗФ НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1968 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
