Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марія Липецька Маленький Олесь Олесеві незадовго буде два роч ки. Він розуміє, що біля нього говориться, насторожує вушка і всміхається, коли бачить веселі обличчя і чує своє ім’я. В хлопчика багато іграшок. Він нераз підходить до коробки, ви ймає їх, розкладає на долівці і наслідує рух поїзду чи авта. По тім вдає немов би колеса такого „поїзду" перестали рухатися. Бі жить до тата, бере його за руку і веде до „хворого поїзду". Бать ко огляне, робить вигляд, що при кручує якусь шрубку і поїзд зно ву в русі, а на лиці Олеся усміх і вдоволення. Те саме з танком, що гуде і пускає іскри під час „на ступу на ворога". Батько Олеся інженер, мати медсестра. Днями обоє працюють, тож Олесем опікується бабуня по матері. Вона розказує йому казки і співає українських пісень. Оле ся часто відвідують бабуся і ді дусь по батькові. їм дуже зале жить на тому, щоб їх внук перш усього вчився української мови. Дідуньо при кожних відвідинах возить Олеся візочком. Ніяка і- грашка не може заступити йому тієї приємности. На вулиці Олесь приязно всміхається до старших за нього дітей. Тому сусідські ді ти люблять його, обступають ві зочок і стараються вести з ним розмову. Олесь, не розуміючи їх ньої мови, починає проказувати усі слова, які знає: мама, тато, літак, пес, впав, авто... — Що він наговорив і якою мо вою? — питають діти. Дідуньо пе рекладає їм кожне слово і заохо чує ті слова повторити. Дітям важ ко їх вимовити, але по кількох зустрічах з Олесем, та з поміччю дідуня, опановують добре кілька слів. — Олесь говорить по-україн ськи, бо він українець, — пояснює дідуньо. — Ми хочемо, щоб він знав різні мови, а в дитячому віці власне їх найкраще вчитися. — А коли він почне вчитися по- американськи? — питається один хлопець. — Десь за два роки, ко ли уже буде досить добре гово рити своєю рідною мовою — від повідає дідуньо. Від того часу, як тільки діду ньо виходить з Олесем на прохід, то чують нераз як сусідські діти вигукують під час своїх забав: авто, літак, скач, впав, пес... Вони прибігають похвалитися своїм знанням. Один старший хлопчик, який хоче бути священиком, часто приходить до Олеся і вслухується як хлопчик та його родина гово рять між собою по-українськи. Л ялині п р и годи Ляля лежить у малому візочку під яблунею в саду. Угорі на гілці висить червоне яблучко, воно всмі хається до лялі. Хороше яблучко. А вітер недобрий. Він почав тяг ти лялину ковдерку. — Вітре! Не стягай з мене ков- дерки. То ж мене Маринка вкри ла. А сама вона пішла до дитячого садочка, — говорить ляля вітрові. Але вітер не слухає, підхопив ковдерку і кинув на стежку. Ляля просить яблучко: -—- Яблучко! Прошу тебе, по гукай когось, нехай мене вкриють. — Я не можу, лялечко. Цей пу стун вітер гойдає мене — боюся, що впаду додолу. Тоді горобці розклюють мене, а я виросло для Маринки, а не для горобців. Так відповіло яблучко. Біжить мишка. Ляля просить: — Мишко-коротишко! Прошу тебе: притягни сюди мою ковдерку і вкрий мене. — Не можу, лялечко! Я ж ма ленька. І поспішати мушу, треба зернятка під соняшником збирати поки горобці не ПОЇЛИ всіх. Побігла мишка зернятка зби рати. Біжить киця. Ляля просить: — Кицюню! Прошу, вкрий мене. — Няв! А чого ти не вкрита? Шкода, я не маю часу, мені треба мишку ловити. Я поспішаю. Побігла киця мишку ловити. Біжить песик Жук. Ляля про сить: — Песику! Прошу, вкрий мене. — Гав-гав! Добре, лялечко, вкрию тебе. Тільки спершу наздо жену кицьку і дам їй прочухана. Вона мою кашку лизькала. Побіг песик Жук кицю наздога няти. Ляля зажурилася. Аж ось, чує: — Лялечко моя! Ти мене чека ла? Ти вже погуляла на свіжому повітрі, тепер підемо в кімнату. Маринка взяла лялю з візочка, поцілувала і пригорнула. Тоді гля нула на яблучко: — О, яблучко! Ти сьогодні ще гарніше, рум’яніше стало. Маринка простягла руку до яб лучка, а воно: скік! — до неї в до лоню. І ляля, і яблучко радіють, що Маринка вже дома. А вона їм співає пісень, тих що навчилася в дитячому садочку. Гарно співає. Д. Лагода Маруся Федорович НАШ ГОРОД Засадили ми весною Шість грядок городиною. Літом всі ми працювали Наш городчик доглядали. Як прийшов осінній час, Славний урожай у пас: Помідори, баклажани, гарбузи і дині, Огірочки і фасольку збираєм у скрині. Для родини й для сусідів На вечері й на обіди. Гїри зміні адреси не за б у д ь те по дати коду Ваш ої околиці (зіп -к о д ). Це конечне для висилки журналу. НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1968 29
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
