Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марія Липецька Маленький Олесь Олесеві незадовго буде два роч ки. Він розуміє, що біля нього говориться, насторожує вушка і всміхається, коли бачить веселі обличчя і чує своє ім’я. В хлопчика багато іграшок. Він нераз підходить до коробки, ви ймає їх, розкладає на долівці і наслідує рух поїзду чи авта. По тім вдає немов би колеса такого „поїзду" перестали рухатися. Бі жить до тата, бере його за руку і веде до „хворого поїзду". Бать ко огляне, робить вигляд, що при кручує якусь шрубку і поїзд зно ву в русі, а на лиці Олеся усміх і вдоволення. Те саме з танком, що гуде і пускає іскри під час „на ступу на ворога". Батько Олеся інженер, мати медсестра. Днями обоє працюють, тож Олесем опікується бабуня по матері. Вона розказує йому казки і співає українських пісень. Оле ся часто відвідують бабуся і ді дусь по батькові. їм дуже зале жить на тому, щоб їх внук перш усього вчився української мови. Дідуньо при кожних відвідинах возить Олеся візочком. Ніяка і- грашка не може заступити йому тієї приємности. На вулиці Олесь приязно всміхається до старших за нього дітей. Тому сусідські ді ти люблять його, обступають ві зочок і стараються вести з ним розмову. Олесь, не розуміючи їх ньої мови, починає проказувати усі слова, які знає: мама, тато, літак, пес, впав, авто... — Що він наговорив і якою мо вою? — питають діти. Дідуньо пе рекладає їм кожне слово і заохо чує ті слова повторити. Дітям важ ко їх вимовити, але по кількох зустрічах з Олесем, та з поміччю дідуня, опановують добре кілька слів. — Олесь говорить по-україн ськи, бо він українець, — пояснює дідуньо. — Ми хочемо, щоб він знав різні мови, а в дитячому віці власне їх найкраще вчитися. — А коли він почне вчитися по- американськи? — питається один хлопець. — Десь за два роки, ко ли уже буде досить добре гово рити своєю рідною мовою — від повідає дідуньо. Від того часу, як тільки діду ньо виходить з Олесем на прохід, то чують нераз як сусідські діти вигукують під час своїх забав: авто, літак, скач, впав, пес... Вони прибігають похвалитися своїм знанням. Один старший хлопчик, який хоче бути священиком, часто приходить до Олеся і вслухується як хлопчик та його родина гово рять між собою по-українськи. Л ялині п р и годи Ляля лежить у малому візочку під яблунею в саду. Угорі на гілці висить червоне яблучко, воно всмі хається до лялі. Хороше яблучко. А вітер недобрий. Він почав тяг ти лялину ковдерку. — Вітре! Не стягай з мене ков- дерки. То ж мене Маринка вкри ла. А сама вона пішла до дитячого садочка, — говорить ляля вітрові. Але вітер не слухає, підхопив ковдерку і кинув на стежку. Ляля просить яблучко: -—- Яблучко! Прошу тебе, по гукай когось, нехай мене вкриють. — Я не можу, лялечко. Цей пу стун вітер гойдає мене — боюся, що впаду додолу. Тоді горобці розклюють мене, а я виросло для Маринки, а не для горобців. Так відповіло яблучко. Біжить мишка. Ляля просить: — Мишко-коротишко! Прошу тебе: притягни сюди мою ковдерку і вкрий мене. — Не можу, лялечко! Я ж ма ленька. І поспішати мушу, треба зернятка під соняшником збирати поки горобці не ПОЇЛИ всіх. Побігла мишка зернятка зби рати. Біжить киця. Ляля просить: — Кицюню! Прошу, вкрий мене. — Няв! А чого ти не вкрита? Шкода, я не маю часу, мені треба мишку ловити. Я поспішаю. Побігла киця мишку ловити. Біжить песик Жук. Ляля про сить: — Песику! Прошу, вкрий мене. — Гав-гав! Добре, лялечко, вкрию тебе. Тільки спершу наздо жену кицьку і дам їй прочухана. Вона мою кашку лизькала. Побіг песик Жук кицю наздога няти. Ляля зажурилася. Аж ось, чує: — Лялечко моя! Ти мене чека ла? Ти вже погуляла на свіжому повітрі, тепер підемо в кімнату. Маринка взяла лялю з візочка, поцілувала і пригорнула. Тоді гля нула на яблучко: — О, яблучко! Ти сьогодні ще гарніше, рум’яніше стало. Маринка простягла руку до яб лучка, а воно: скік! — до неї в до лоню. І ляля, і яблучко радіють, що Маринка вже дома. А вона їм співає пісень, тих що навчилася в дитячому садочку. Гарно співає. Д. Лагода Маруся Федорович НАШ ГОРОД Засадили ми весною Шість грядок городиною. Літом всі ми працювали Наш городчик доглядали. Як прийшов осінній час, Славний урожай у пас: Помідори, баклажани, гарбузи і дині, Огірочки і фасольку збираєм у скрині. Для родини й для сусідів На вечері й на обіди. Гїри зміні адреси не за б у д ь те по дати коду Ваш ої околиці (зіп -к о д ). Це конечне для висилки журналу. НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1968 29
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
