Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дзвін „Кирило" (Образки зі Львова) Наталія Войновська Там на Руській, на Підваллі... Сонце стояло високо над львів ською Ратушею, його гаряче про. міння спливало по камяниці ,Д ні стра “ і тінню відбивалося на ста рих мурах Волоської Церкви. Тро туари Руської вулиці, виложені теребовельським каменем, вигля дали так, якби ще більше поро жевіли від спеки. Був серпень... З трамвайних шин заносило ма- зюкою, місцями блестіла вона і розпливалася до сонця. Альойзи Карлик сидів похнюплений в кутку при вітрині „Союзового Базару", насунувши службовий кашкет, з-під котрого були видні вуса, як у козарлюги. Біля його ноги, на яку кульгав, стояла сперта ко ротка залізна палиця, що нею ро бив зміну шин т. зв. ,,вайху“. Це була його праця, яку він викону вав сумлінно. Я стояла на розі по тім боці, спершись об мур городу, що при тикав до церкви, чекаючи на Ми- росю, яка часто забігала в наше подвір’я бавитися. В руках трима ла я своє невідлучне ,,діябольо“ (дерев’яна шпуля з двома патич ками, до яких був прив’язаний шнурочок) і сандали... З банку „Дністер" повиходили спішно урядники, заметушилось- зароїлось від людей, стало гамір но. Але це не тривало довго. Трам вай на легкому скруті Бляхарської вулиці заскреготів... Альойзи про стягнув свої короткі ноги, підсу нув з носа кашкет, взяв автома тично залізну палицю і позіхаю чи зробив „вайху“. Два вагони, пристанули на розі коло „Союз ного Базару“ і заслонили вид ву лиці. Того дня мені було досадно. Вчора... Дуфта, Трисьо, Крика, Лянґус і Силько ходили до кіна „Пасаж“ на комедію з Чарлі Чап- ліном і мене не хотіли взяти. Так стояла я задумана про Чапліна і Миросю. Повинна вона десь там бути за вагонами трамваю на розі. Здавалося навіть, що чую її дзвін кий голос. Трамвай дзенькнув і скрутив на Підвалля, а дальше на Личаківську вулицю... Альойзи стояв з палицею, а біля нього у- сміхнена Мирося з м’ячем у руках. — Миросю, я тут! — крикнула я до неї — можеш тепер перебігти. Вулиця порожня. Ми були вже разом. Вона про меніла ціла від радости, а очі в неї стали ще більш зеленкуватими. — Наталко, заграймо в „креп- ці“ — сказала Мирося, коли ми підійшли кілька кроків. — Добре! — Ми присіли разом на троту арі в затишній вулиці проти го ловної брами Ставропігійського Братства. Мирося висипала зі жме ні п’ять камінців, які досі держала цупко, щоб не погубити. — Миросю! починай перша! Камінці підлітали в гору, то спадали на наші долоні. То по од ному, по два, по три, чотири. Під кидали, ловили у воздусі, розси пали... у безконечність. З подвір’я доходив на вулицю гамір. Коли він став голоснішим, Мирося згорнула „крепці", взяла свій м’яч, я сандали і „діябольо“ і ми пішли в сторону подвір’я, під браму, над якою звисав дикий ви ноград. Брама раптово відчинила ся і вийшов переступаючи висо кий поріг, о. Ґорчинський, наш шкільний катехит. — Слава Ісусу Христу! — ми вклонились отцеві. — Слава на віки! Дівчатка, а не забудьте завтра до церкви. У нас празник і відпуст Успенія Пре святої Діви Марії. — промовив отець, відходячи. Ми ввійшли на подвір’я... а там дітей! О Господи! ще й зі сусід ніх кам’яниць. Поприїздили з ва кацій. Більші грають в „палянта", а менші приглядаються і б’ють „браво". Крик неймовірний! Раптом... з кута брами, де місти лася парохіяльна канцелярія, ви йшов сторож Стах Косач з бере зовою мітлою в руках. Як не мах не нею у воздусі, як не скрикне на ціле горло! — Гайда на вали! — аж його голос лоскотом відбився від му рів і десь затих, між колонами каплиці „Трьох Святителів". Кільканадцять пар ніг з гала сом і тупотом вибігло поза голов ну браму. Задихані, змучені і пе релякані посідали на травнику Ма лих Валів. Стах — таки добре на лякав... Хтось крикнув: — На Кайзервальд! — На Ви сокий Замок! Під Лису Гору! — Але ніхто ніде не збирався йти. Я з Миросею стояли на тім самім міс ці де перед тим грали „крепці". Здалека почувся ніжний, жіночий голос: — Миросю! Ходи вже додому! — О! Це моя мамця! До поба чення, Наталко! Завтра! Так ми розійшлися з думкою про завтріш- нє свято. Відпуст у Волоській церкві На Празник Успення Богородиці з’їхалося чимало прочан з усіх усюдів. В затишну вулицю почали під вечір попереднього дня з’їзди- тися вози з прочанами, щоб заран ня зайняти місце на нічліг. А скільки їх ночувало на нашому по двір’ї і по всіх сходах! Це знала тільки я і Стах Косач, сторож ка м’яниці, що цієї ночі брами зовсім не замикав. Була вже пізня пора, а Стах кульгаючи, чалапав старими пан тофлями по подвір’ї, тримаючи в правій руці жмуток ключів, якими подзвонював. То знову йшов до брами — ніби провіряв чи всі сплять. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1968 5 Братська церква св. Успення у Львові A ssu m ptio n C h u rch in L viv, U k rain e
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
