Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
РІК x x v . ЛИСТОПАД, 1968 Ч. 10. Леся Храплива Мати ж д е Це 'В літературі не новина, Тема 'вже підтоптана, благенька'. Так козачка виражала сина На чотири тільки неділеньки . . . Протягались довго- ті неділі, Як ходила виглядати зрання. Йшли жита під серп і знову спіли, А вона мережила чекання. Кожен рік спалахували, квіти, Та не рвала — шапку прикрашати. Нічого тій матері радіти, Щ о співали поночі дівчата. Так надхненно виглядала сина, Аж кривавилося маком жито1, Вдалася така1 вже Україна, Щонайбільше матерям тужити. Аж розрив-травою туга стане, Щ о віками матері ростили, Розірве заржавілі, кайдани І розбудить призабуті сили. Син нетоптані шляхи промірить І ввірветься променем у хату. Стільки літ, щ о вже ніхто й не вірить; Мати ж жде. Пророча, вічна Мати. Перший Листопада у Львові Перед кількома роками трапилося так, що ми, як т у ристи, були у Львові саме у річницю Першого Листопада. Вечором пер ед тим днем пішли оглядати катедру св. Юра. Там застав нас су мерк. У півтемних, слабо р о з’яснених лямпами сутінках, св. Юр виглядав таємничо. Знані так д о б р е, як не з б е з посереднього оглядання, то з картин та знімок зариси бар’єр на терасі, що оточує саму церкву, сходи, різьби, а там повні коридорів та закамарків будинки, що окру- жають катедру. Проти катедри палата, де колись жив Слуга Божий А ндрей. Оглядаючи, зупинились ми у мов чанці і кожен думав якусь свою дум у, мож е згадував, м ож е мріяв. І пам’ять заповнила це подвір’я натовпом лю дей, що зійшлися тут на торж ественну відправу у річницю Листо пада. Ось там стояли карними вимушрованими рядами пластуни, коли ще й Пласт був легальний. А тут кожен перехід, кожен ґанок та закамарок повний, набитий вщерть людьми. З церкви чути співи, та хоч не було голосників, то кож ен чув і вбирав у с е б е спів і настрій, кожен був не тільки свідком, але й учасником відправи. Панувало т еж напружене очікування. Бо кожна річниця приносила якусь таємно приготовану підпільними орга нізаціями несподіванку. Колись, помимо поготівля поліції, вночі таємничі руки завісили наші національні прапори на держ авних будин ках, на університеті, політехніці. Ранішнє, осіннє сонце освітило їх ясно і щойно тоді взялася „влада" з а те, щ об їх стягнути та й те нелегкої бул о. Стоїмо у мовчанці в теперішньому Львові, а уява і пам’ять заповнили, залюднили св. Юр постатями. З д а ється, що ось-ось, як це було колись, поміж товпою , що стоїть на ґанку, щ ось порушиться і звідти, як тоді, про сунеться і поволі розвинеться, зам ає на осінньому вітрі національний прапор, а на ньому букви ОУН. Зав ор у шився нарід, один одном у мовчки вказує прапор, дол у- чує свій голос до співу, що лунає з церкви. А ж тут свист, тупіт копит — випад поліції, що кинулась р озга няти зібраних. Щ е й тепер видається нам, що в тінях таємничих закамарків скриваються постаті. Але довкола тишина. Та ось там, з-п о за зал ізн ої огорож і свято-юрського городу, видно далеко якби заграву. Ц е там, д е Личаківське кла довищ е. І тоді так було. Ц е були латинські Задушки і на всіх могилах світилися свічки з а душ і померлих, мож е неодних таких, що боролися проти наших Стрільців, А що ж це тепер за світло там? Швидко сходимо і їдем о туди, щ об побачити. На кладовищі людно. Свічки на численних польських гробах, але не тільки на них. Гробівці Івана Франка, Шашкевича тонуть у свічках. їх багато на різних моги лах, відомих і невідомих українців. Так то, б е з ніякого порозуміння, спонтанно почали люди ходити в цей день на цвинтар. У день, коли осінній настрій сприяє поминкам, а листопадові дні кажуть зг а дувати тих, що віддали життя з а Батьківщину, а їх зга дувати йнакше не можна. НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1968 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
