Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Липа на межі Нарис Євгенія Ярошинська Завтра мала я покинути мої рідні сторони. Цілий день зійшов мені гей у тьмі; надвечер пусти лася я на свій звичайний прохід, щоб ще раз подивитися на ті міс ця, де проводила веселі, щасливі хвилини, де марила, фантазувала про якесь ідеальне надземське буття. Щось важкого залягло на сю думку мою душу, щось здавило мене в грудях, підступило до гор ла і витиснуло гарячі сльози. Я пішла дальше, ще дальше, щоб попрощатися впосліднє з всіма любими місцями. В думках не зва жала я на надходячий сумерк і на чорні, грізні хмари, які надходи ли із сходу. Аж відгомон далеко го грому збудив мене до теперіш ності. Треба вертатися домів, ще мене дощ змочить, та всі мою роман тичну прогульку висміють. Я хотіла сей похвальний намір зараз сповнити, але зайшла в тім перешкода. Була я саме на готарі поля, котрого назначили великим, тесаним каменем; зараз коло того каменя стояв високий хрест, а під хрестом побачила я сільську дів чину навколішках. Се мене заін тересувало, бо що ж вона тут, да леко від села, мала робити? Я пристанула і чекала, доки вона не скінчить молитися. За кілька хви лин дівчина ударила кілька по клонів і встала, а побачивши ме не, почервоніла вся і поздоровила тихо: — Добрий вечір. Се не була дівчина з нашого села, мусила, отже, бути з по близького, до котрого тепер мені ближче було, як до свого. — Ах, як добре, що ви сюди прийшли, — почала вона знов, загикуючись при тім, — ви нас порадите, скажете, що робити? Я здивувалася. -—- Що я тобі можу порадити? — питаюся і дивлюся в її гарне, рум’яне лице. — Все, все; вона казала, що той, хто саме в захід сонця пере ходитиме попри готар, порадить нам. — Хто казав? -—■ Таже вона, ворожка, — і засоромившись, спустила очі вдо- лину. Я усміхнулася. — Отже, ти вдавалася в во рожки, чи ти не знаєш, що се гріх та що вони тілько людей ту манять, бо самі нічого не знають? — Я знаю, що се гріх, та бо як на чоловіка біда прийде, то він Бог знає куди вдав би ся, аби тілько лиха скараскатися. — Яке ж лихо тебе напитало? Розкажи мені. — Голосний грім завторував моїм словам. Дівчина видивилася на мене благаюче. — Ходіть до нас, пані, ми си димо зараз скраю, то не дуже да леко, от буде дощ та змочитеся. — А як я потім назад вернуся? — В нас є коні, то повеземо вас. — Ну, добре, я піду з тобою, але вповідай мені, якої тобі ради треба? По дорозі довідалася я від Ва- силки (так звалася моя провідни ця), що єї батько, Митро Загір ний, був великим багачем і меш кав в сусідстві з другим таким ду кою, Николаєм Финюком. В Ни- колая був син Онуфрій, отже ро дичі врадили, що дуже добре бу ло би збити оба ґрунти докупи, повінчати своїх дітей і лишити їм найбільше господарство в селі. Онуфрій і Василка, що вже давно щиро любилися, були не від то го, весілє малося вже небавом від бути, як склалася така подія, що нарушила згоду межи сусідами і загрозила молодятам розлукою. На межі, що ділила один ґрунт від другого, стояла широка, ста ра липа. Гарне дерево впало яко мусь переїжджому майстрові в очі, єму треба було липового ма- теріялу, тож він спитав Загірного чи не продав би єму липу. Той спершу не хотів нічого чути про продаж, але як майстер подав єму такі гроші, про які єму й не сни лося, дався намовити і добив тор гу. На другий день привів май стер кількох людей, щоб помогли єму звалити дерево. Коли вони забиралися обмотувати віти липи шнурами, надійшов Финюк. Єму було жаль дерева, з гнівом при ступив ближче і заборонив даль шу роботу. — Не гнівайтеся, свату, — по чав Загірний влагоджувати, — я дістав добру заплату за дерево, а як ви маєте яке право до него, то ми не будемо сваритися, я дам вам вашу пайку. Але роззлощений сусід крик нув: — Я не потребую вашої пай ки; я не дам се дерево зрубати, під котрим ще наші діди в холод ку лежали. Загірний почухався в потили цю. — Ваша правда, свату, шкода дерева, а й я не дуже поохочував єго продавати, але той, як вплес- кався, то годі було єго збутися. Та коли-м вже гроші взяв, то не можу касувати свого слова. — Ото мені продаж, — глу мився Финюк, — ви можете собі з своїм добром робити, що хоче те, але дерево належить так до НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1968 5 Молодий і молода перед вінчанням у Брідку над Дністром Young m arried couple in Bridok, Bukovina
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
