Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Оля 1 р усал к а Рая Анна Байрак Маленька Оля поїхала з бать ками на вакації над море. Погода була гарна і кожного ранку Оля бігла над беріг, бавилася пісоч ком, збирала мушельки. Знала, що можна їй ходити аж до вели ких скель, які виставали з моря, а дальше ні, бо там була вже гли бока, аж страшна вода. А в морю, глибоко-глибоко, жи ла маленька русалка, царівна Рая. Мешкала вона у чудовій палаті, збудованій із мушель, коралів та перел. її батько був морським ца рем і деколи брав Раю оглядати моря. Він показував їй різні го ри, підводні скелі, малі та великі риби, яких не бувало коло їх па лати, та багато інших чудес. Рая часто випливала на поверх ню води близько своєї палати. Вона збирала гарні мушлі та ка мінці, сідала на скелі, чесала своє волосся і чудово співала. Аж раз побачила на березі маленьку дів чинку. Тією дівчинкою була влас не Оля, яка все бавилася сама. Жартуючи, вона кричала до моря „гальо...о...о“ або „угу...у...у!“ І часами здавалося їй, що хтось відповідає „гальо“ і угу“, а на віть сміється і кличе її до себе. Одного разу вона приглядалася морю і побачила у воді гарну дів чинку з розпущеним волоссям. Та вона не була певна, чи там справ ді є дівчинка, чи це їй тільки при виджується. Вона протерла очі і знову поглянула на море. Дівчин ка приплила ближче, усміхнула ся та кивнула їй ручкою. Оля не перелякалася, тільки підійшла і спитала: — Хто ти, як називаєшся? — Я є русалка Рая. — Звідки ти прийшла? — Звідти — Рая показала пальчиком на воду. — Я там живу. — У воді, в морю? І не вто пишся? —• Ні, бо я русалка — сказала Рая. -—- Че є багато русалок? —- Багато, але у моєї мами я одна. — Я також одна у мами — ска зала сумно Оля. — То бавмося разом —- закли кала Рая. — Я заведу тебе у моє царство. — Де, у воду? — налякалася Оля. — О, ні — сміялася Рая, — там ти жити не можеш. Але я маю маленьке царство недалеко берега за скелею. І вони почали бавитися. За од ною скелею Рая мала палату з перел та червоних коралів, за дру гою гарні мушлі, а в іншому міс ці дорогі каміння і криштали. На віть показала Олі велику скриню золотих грошей, яку знайшла на дні моря. Русалка розказувала про життя в морі, про свою палату, про добрих та злих риб. Теж про різних раків, черепах, медуз і про чудові морські рослини. Оля оповідала про пташок та звірят, про школу, де вчиться чи тати й писати, про те, що поча ла вже вчитися музики і вміє за грати одну пісню, яку дуже лю бить. Потім вони їли те, що мама на пакувала Олі до плястикової тор бинки. Рая дивувалася всьому, бо у морю немає таких червоних яблучок, ні помаранч, ані бана нів. — Ми їмо іншу садовину та рослини, що ростуть на дні мо ря — пояснювала русалка. Відтоді дівчатка бавилися разом кожного дня. Та одного вечора сказала мама Олі: -—- Завтра рано ти остан ній раз будеш бавитися над мо рем, бо після обіду ми вертаємося додому. Оля аж скрикнула: — Ой, так скоро! Ні, мамо, ні, прошу ще не їдьмо. Я так гарно бавлю ся, залишімся ще кілька днів! Але мама відповіла: — Ні, ди тинко. Тато вже мусить вертати ся до праці, а на тебе жде школа. І науку музики треба продовжу вати, а цього року ще й підеш до школи танку. Оля почала плакати: — Ой ма мо, чому я дівчинка, що мусить ходити до школи? Чому я не ру салка? Але плачі не помогли ні чого. На другий день рано, як тільки Оля пробудилася, скоро помилася, помолилася до Бозі, по снідала і побігла над море. Тимча- сом мама пакувала їх речі. Русал ка вже ждала на неї і махала ру ками. Оля кликнула: — Раю, чи ти знаєш, що я сьогодні вже від 'їжджаю до дому і ми останній раз бавимося удвох? Рая посумніла. — Вже сьогодні? То завтра ти вже не вибіжиш на беріг і я біль ше тебе не побачу? Вони обидві сумували й плакали. Але як почали бавитися, то по веселішали. Коли вже прийшов час Олі йти додому, русалка ска зала: — Візьми собі на пам’ятку від мене оті перли і мушлі. Заки ти приїдеш на друге літо, я собі знову багато дечого призбираю. Тоді Оля побігла і винесла з хати свою велику ляльку і кілька малих, та дала їх Раї. Русалка приплила близько берега і сказа ла: — Дякую Олю, тепер я вже маю щось від тебе і буду ждати на друге літо, коли ти знову при їдеш. МИ Б ХОТІЛИ Ми б хотіли літаками політати над лісами, над великими містами, над озерами, морями, Політати, покружляти, а потому скерувати до того аеродрому, де найближче нам додому. Л. Гадай 22 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ, 1968 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
