Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Борщ для поезії і борщ для серця Іван Сенченко Уривок із повісті „Діямантовий берег", виданої в Києві, 1962 року Встала Немидора Харлампіївна рано. Мовчки зібрала чоловіка на роботу, не одриваючись від ду мок, вийшла з хати і попрямувала в колгоспну кухню. Ідучи, все думала: „Бач, як життя оберну лося: стануть люди між мною й Ієреміядою, судитимуть, хто кра щий борщ зварить — вона чи я. Ієреміяда вчена, технікум кухо варський закінчила, ходила на практику в найкращі харківські кухні. І в заводських рекоменда ціях сказано, що борщ її був до брий. А я ж де вчилася? Які нау ки мої? Чи той технікум хоч зда ля бачила? І як мені зробити, щоб соромом не вкрити своє сиве волосся, щоб не сказали люди: ,,Уміла Галущиха колись варити борщі, а тепер звелася нінащо!" — „Та чи звелася ж!? —- Неми дора Харлампіївна підкинула го лову, вирівнялась і пішла далі мо лодо, не згинаючись. — Не звів ся наш Галушківський рід і не зведеться!“ Кожна людина в своєму житті шукає опори, спершись на котру, може перекинути землю; не тіль ки старогрецький Архімед такої опори шукав. Опорою для Неми- дори Харлампіївни був її рід. Вона казала: „Наш рід трудящий, давній, чесний “. Ніхто з роду її не був ворогом людям, не ошуку вав їх, не жив з чужого поту й крови. І тому рід для неї був тим животворчим джерелом, звідки во на черпала сили, щоб встояти в житейській колотнечі. Тому й тепер думки Немидори Харлампіївни потягалися в гли бину літ, до коренів свого роду, щоб знайти там підтримку в зма ганні з Ієреміядою. І першою там зустріла вона свою матір Дарину Олександрів ну. Немидорина мати була окра сою всього роду. Вона дала жит тя Немидорі Харлампіївні, вико хала, навчила, як треба жити на світі. З Дариною Олександрівною в сім’ї було пов’язано багато пе реказів. І найперший такий. І в давнину на Україні борщ був улюбленою стравою, але варили його без помідорів. Дарина Олек сандрівна залюбки споживала їх і все прикидала в голові, який то борщ з ними буде. Поки жила у батьків, то, звичайно, про це мо гла тільки думати. Коли ж вийшла заміж, то наважилася і перша в селі поклала в борщ помідори. Довідався про це Харлампій, Не- мидорин тато, і запротестував: „То ти мене таким борщем году вала? Більш не смій!“ Дарина Олександрівна відповіла: „Добре, я більш не буду", але робила своє діло й далі, тільки так, щоб не проговоритися. Куховарила і весь час прикидала, який борщ буде кращий, чи той, де багато помідорів, чи той, де менше і при якій мірі взагалі борщ вийде най кращий. Трапилося якось, що по мідори скінчились: зварила борщ без них. Сів чоловік до столу, по куштував, поморщився: „Знову ти накришила тієї погані: щось смак не такий!" — „Ні чоловіче, не кришила, — з чистим серцем відповіла Немидорина мама. — Не клала баклажана (тоді так помі дори називали), бо й немає". Ось яка мати була в Немидори Харлампіївни. Але й Немидора Харлампіївна уродилася не пло хіша за неї. Як тільки сп’ялася на ноги, той собі взялася доко пуватися, де міститься найбільша сила в борщі. Є такі жінки — зварить борщ, засуне його в піч, то він там уже мліє, мліє, до того достоїться, що все геть розпов зається на клоччя, а надто ка пуста. Немидора обрала собі клопіт з капустою — скільки покласти її домірно до всього іншого хар чу і скільки варити. Погано, коли капуста розм’якне, але погано, коли вона й на зубах хрумкотить, як ріпа. Немидора шукала міру, при якій борщ ставав, як вино: п’єш і не уп’єшся, їси і не в’їси ся. Всього зазнала — і успіхів і невдач. А все одно, як дійшла до поважних літ, як все перепробу вала, зважила і виміряла, то на селі вже не було молодиці, яка могла б позмагатися з нею. Куди там! Кожен знав, що кращого борщу за Галущиху не звариш. Оглянувши в думці все це, Не мидора Харлампіївна врівноважи лась. А коли пригадала лукаву материну покірливість, то аж по смішка заграла на щоках. „Ро зумні мама були, — подумала вона з гордістю. І закінчила цю думку несподівано так: -— Ну й мені теж немає чого журитися. Йди, Г алущихо, не опускаючи голови!" Збоку люди дивилися на Не- мидору Харлампіївну і говорили: „Он Галущиха покопотіла. Вже під шістдесять, а не здається, вся в матір пішла. Такий уже рід: статурний і рівний". * * Ієреміяду збудив маленький бу дильник з білим циферблятом, оправленим в блакитну емалеву рамочку. Дзвонив він якимись ніжними срібними перлами. Пере сипаються ті перли, а Ієреміяді хочеться ще трошечки-трошечки подрімати. Ці дрімки теж срібні, як і срібна музика будильника. Знадвору чути материн голос: — Вставай, дочко, Галущиха вже воду з колодязя тягне вмиватися. — Мамо, скільки я разів вам казала: не Галущиха, а Немидо ра Харлампіївна. Вік з Галущиха- ми вже одійшов! Тепер нова епо ха, і людей треба називати так, як вони того варті. — Так отже звичка, — виправ довується Соломонида Онософо- рівна — ніяк не одвикну. — На це Ієреміяда відповіла: — У вас, мамо, звучне ім’я, треба, щоб і у всіх так звучно виходило... Ну, раз, два, встали! — Ієреміяда одним порухом ноги скинула з себе ковдру, звелася і, коли скочила на підлогу, то зда лося, що не на ноги стала, а на легкі пружини, навіть погойдала ся трохи, спершись на пальці. І зразу ж кинулася в сіни. В сінях стояла велика оцинко вана, аж сяюча балія і біля неї відро холодної води, котре тіль HAIUE ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1968 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
