Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Борщ для поезії і борщ для серця Іван Сенченко Уривок із повісті „Діямантовий берег", виданої в Києві, 1962 року Встала Немидора Харлампіївна рано. Мовчки зібрала чоловіка на роботу, не одриваючись від ду мок, вийшла з хати і попрямувала в колгоспну кухню. Ідучи, все думала: „Бач, як життя оберну лося: стануть люди між мною й Ієреміядою, судитимуть, хто кра щий борщ зварить — вона чи я. Ієреміяда вчена, технікум кухо варський закінчила, ходила на практику в найкращі харківські кухні. І в заводських рекоменда ціях сказано, що борщ її був до брий. А я ж де вчилася? Які нау ки мої? Чи той технікум хоч зда ля бачила? І як мені зробити, щоб соромом не вкрити своє сиве волосся, щоб не сказали люди: ,,Уміла Галущиха колись варити борщі, а тепер звелася нінащо!" — „Та чи звелася ж!? —- Неми дора Харлампіївна підкинула го лову, вирівнялась і пішла далі мо лодо, не згинаючись. — Не звів ся наш Галушківський рід і не зведеться!“ Кожна людина в своєму житті шукає опори, спершись на котру, може перекинути землю; не тіль ки старогрецький Архімед такої опори шукав. Опорою для Неми- дори Харлампіївни був її рід. Вона казала: „Наш рід трудящий, давній, чесний “. Ніхто з роду її не був ворогом людям, не ошуку вав їх, не жив з чужого поту й крови. І тому рід для неї був тим животворчим джерелом, звідки во на черпала сили, щоб встояти в житейській колотнечі. Тому й тепер думки Немидори Харлампіївни потягалися в гли бину літ, до коренів свого роду, щоб знайти там підтримку в зма ганні з Ієреміядою. І першою там зустріла вона свою матір Дарину Олександрів ну. Немидорина мати була окра сою всього роду. Вона дала жит тя Немидорі Харлампіївні, вико хала, навчила, як треба жити на світі. З Дариною Олександрівною в сім’ї було пов’язано багато пе реказів. І найперший такий. І в давнину на Україні борщ був улюбленою стравою, але варили його без помідорів. Дарина Олек сандрівна залюбки споживала їх і все прикидала в голові, який то борщ з ними буде. Поки жила у батьків, то, звичайно, про це мо гла тільки думати. Коли ж вийшла заміж, то наважилася і перша в селі поклала в борщ помідори. Довідався про це Харлампій, Не- мидорин тато, і запротестував: „То ти мене таким борщем году вала? Більш не смій!“ Дарина Олександрівна відповіла: „Добре, я більш не буду", але робила своє діло й далі, тільки так, щоб не проговоритися. Куховарила і весь час прикидала, який борщ буде кращий, чи той, де багато помідорів, чи той, де менше і при якій мірі взагалі борщ вийде най кращий. Трапилося якось, що по мідори скінчились: зварила борщ без них. Сів чоловік до столу, по куштував, поморщився: „Знову ти накришила тієї погані: щось смак не такий!" — „Ні чоловіче, не кришила, — з чистим серцем відповіла Немидорина мама. — Не клала баклажана (тоді так помі дори називали), бо й немає". Ось яка мати була в Немидори Харлампіївни. Але й Немидора Харлампіївна уродилася не пло хіша за неї. Як тільки сп’ялася на ноги, той собі взялася доко пуватися, де міститься найбільша сила в борщі. Є такі жінки — зварить борщ, засуне його в піч, то він там уже мліє, мліє, до того достоїться, що все геть розпов зається на клоччя, а надто ка пуста. Немидора обрала собі клопіт з капустою — скільки покласти її домірно до всього іншого хар чу і скільки варити. Погано, коли капуста розм’якне, але погано, коли вона й на зубах хрумкотить, як ріпа. Немидора шукала міру, при якій борщ ставав, як вино: п’єш і не уп’єшся, їси і не в’їси ся. Всього зазнала — і успіхів і невдач. А все одно, як дійшла до поважних літ, як все перепробу вала, зважила і виміряла, то на селі вже не було молодиці, яка могла б позмагатися з нею. Куди там! Кожен знав, що кращого борщу за Галущиху не звариш. Оглянувши в думці все це, Не мидора Харлампіївна врівноважи лась. А коли пригадала лукаву материну покірливість, то аж по смішка заграла на щоках. „Ро зумні мама були, — подумала вона з гордістю. І закінчила цю думку несподівано так: -— Ну й мені теж немає чого журитися. Йди, Г алущихо, не опускаючи голови!" Збоку люди дивилися на Не- мидору Харлампіївну і говорили: „Он Галущиха покопотіла. Вже під шістдесять, а не здається, вся в матір пішла. Такий уже рід: статурний і рівний". * * Ієреміяду збудив маленький бу дильник з білим циферблятом, оправленим в блакитну емалеву рамочку. Дзвонив він якимись ніжними срібними перлами. Пере сипаються ті перли, а Ієреміяді хочеться ще трошечки-трошечки подрімати. Ці дрімки теж срібні, як і срібна музика будильника. Знадвору чути материн голос: — Вставай, дочко, Галущиха вже воду з колодязя тягне вмиватися. — Мамо, скільки я разів вам казала: не Галущиха, а Немидо ра Харлампіївна. Вік з Галущиха- ми вже одійшов! Тепер нова епо ха, і людей треба називати так, як вони того варті. — Так отже звичка, — виправ довується Соломонида Онософо- рівна — ніяк не одвикну. — На це Ієреміяда відповіла: — У вас, мамо, звучне ім’я, треба, щоб і у всіх так звучно виходило... Ну, раз, два, встали! — Ієреміяда одним порухом ноги скинула з себе ковдру, звелася і, коли скочила на підлогу, то зда лося, що не на ноги стала, а на легкі пружини, навіть погойдала ся трохи, спершись на пальці. І зразу ж кинулася в сіни. В сінях стояла велика оцинко вана, аж сяюча балія і біля неї відро холодної води, котре тіль HAIUE ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1968 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
