Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Репортаж, нагороджений на 3. Літ. Конкурсі СФУЖО Легкий двохмоторовий гідроавін ішов на старт. Через віконце дивлюсь на дрібні, каламутні хвилі. Відбиваючи проміння ранкового сонця, вони стають разюче подібні до срібних, — шляхотне старе еспан- ське срібло в оздобі спалених сонцем жовто-брунат них берегів. На мить віконце закриває збите плавниками ма рево водяних краплин, а за тим срібна ріка — Rio de la P la ta розгортає підімною красу своїх про сторів. Ми вже в повітрі: флегматична стюардесса роз дає торбинки в цельофану на випадок „морської хвороби". Позаду лишається мерехтлива півкуля по- рохів і диму індустрійної Авежанеди, одноманітні квартали розлогого Буенос Айресу, а передімною понад тисячкільометровий шлях до Posadas — сто лиці провінції Місіонес, розташованої в кутику між Парагваєм і Бразилією. Ця провінція численно заселена українцями — ,,колонос“. Культурний провід поселенців гуртуєть ся при церквах чину О.О. Василіян. Мій давній зна йомий о. доктор Ковалик запросив мене до участи в академіях та концертах, що були запляновані по більших містах Місіонесу для вшанування сотої річ ниці з дня смерти Т. Шевченка. Отож, це буде, так би мовити, концертове турне. Товаришував мені, ві домий ще з краю тенор, пан Хлебич. Початок цієї подорожі має свою окрему істо рію: випав він рівно на час генерального штрайку, що охопив цілу країну. Започаткували його заліз- ничі спілки, а потім прийшов, як звичайно, штрайк солідарности . . . в ці дні не можна було дістати на віть таксі, — по дорогах були розкидані гострі шматки заліза та спеціяльні цвяхи що проколювали гуми на колесах. За первісним пляном ми мали їхати поїздом, що стало з огляду на штрайк, цілком неможливим. Отож взагалі я приготувалась . . . сидіти вдома. Але в пригоді стала ,,сітка" нашої української солідарности: хтось знайшов летунську компанію, що в ці дні повної паралізації працювала, хтось за телефонував — довідавсь про квитки, •— але най більша допомога прийшла від пана Корбутяка, — власника тажеру до направи кораблів, що мешкав поблизу гідропорту. В нього ми заночували напе редодні від'їзду і вдосвіта він нас відвіз до летунської компанії. Можна було легко дістати квитки. Мало хто був охочий в ці дні подорожувати, боялись саботажу. Я вирішила летіти. Зрештою дотеперішнє моє життя пройшло також в небезпечних мандрах, — пана Хле- бича — також. І ось ми в повітрі. Якраз вчасно — завтра в A postoles перший виступ. Дорогою пригадую собі все, що я знала про Місіонес. Сама назва походить від місіонерів єзуїт ського ордену, що ще в XVI. столітті розбудували на цій території свої редукції, — трудилися й ви ховували з диких індіян, що замешкували ці провін ції — добрих християн. Від величних манастирів то го часу тепер у пралісах позалишилися лише руїни. Я люблю старовину, камінь . . . обов’язково їх відвідаю. Кілька годин лету — і ми в столиці провін ції Місіонес — місті Posadas. Моторовий човен під’їхав, щоб перевезти пасажирів на берег. Кама- рера та пілоти нас прощали своїми традиціяли “m ucha su erte.” З човна розглядаю береги: один чи два тягаро- вих пароплавів та кілька дрібних човнів причалені попри довгу дерев’яну будову. Ще хвилина — і ми під’їхали до цього дерев’яного двірця порту. Пере дня його частина тримається на палях над водою. Звідти за допомогою обслуги, по дерев’янім, досить делікатнім місточку, прокиненім над водою, вихо димо нагору на берег. Нас зустріла простора, чиста і добре доглянена, типова для Південної Америки, площа. З одного її боку розміщені будинки митниці, де завжди є скуп чення подорожніх, а з другого боку, від берега роз логі гіллясті дерева квітучою низкою замикають площу. їх екзотичний яскраво-червоний цвіт кра сить увесь беріг, а густе та тверде блискуче листя рятує в дні спеки. Будова в старім колоніяльнім стилі з гратами на вікнах і кількома примітивними барель єфами. Далі нам потрібно їхати автобусом до М. Апо- столес. До автобусної станції беремо таксі. „Бере мо" — термін трохи невдалий. Радше шофер, зодяг нений в типовий одяг “gaucho,” нас відвойовує від інших і трактує як свою „військову здобич", нама- гаючися зискати якнайбільше. Тому їдемо найдов шою дорогою, передмістями м. Посадаз, попри бе рег, заселений тубільцями, що живуть у своїх неви багливих “ranchos.” Тут до нас приєднується тре тій подоржній, який вже відтепер супроводить нас через цілочасний побут у Місіонес. Це густий, все- проникливий червоно-бурий порох. Грунт у Місіонес червоний, асфальтові дороги майже відсутні, лише звичайний, як у нас казали „битий шлях", покритий влітку грубою ковдрою легкого пороху. Незначний вітрець чи подорожній віз здіймають червоне маре во. Цим порохом покривається все довколішнє, в тім числі й людина. В недовзі це марево спадає і ми приїздимо на НАШЕ ЖИТТЯ — СІЧЕНЬ, 1968 1 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
