Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ярослава Острук Пшениця Оповідання, відзначене на 2. Літ. Конкурсі СФУЖО Коли Ганс Ткач, фронтовик ні мецької армії їхав на відпустку з України до своєї батьківщини Ав стрії, він не цікавився тією кра їною. Гансові вистачало почуття гордості, що цей край здобув тоді найсильніший його німецький на род. Тому він твердо ступав по цій завойованій землі і знав одне: йти тільки вперед, для слави і кори сті свого народу. Такі думки і те пер були у нього, як із вікна ва гону поїзду з написом „Нур фір дойтше", побачив місто Львів, те пер німцями перейменоване на ,,Лємберґ“. Пшениця, українська золота пшениця... Бачив її уперше, як проходив займаючи з військом У- країну. Від тоді думка пересели тися в Україну не давала йому спокою. Вже навіть намітив місце вість, де він поселиться. У Ганса стільки надій-сподівань на май бутнє у зв’язку з українською землею. ,,Біркеллєр“ його батька видається зовсім безвартісним на згадку про багату українську зе млю. Недаром уже вагонами ви возять німці цю землю до Німеч чини. Він, фронтовик та ще німець дістане даром її на власність. Нім ці завоювавши Україну, підкорять також українського автохтона — селянина. Буде він йому невіль ником, а вони панами української землі... Українська земля і пше ниця буде його власність! З бать ками переселиться в Україну... Батько знає цю мову, пригодить ся вона, щоб розмовляти з завойо ваними новими кольонізаторами невільниками... А тільки перемі нить прізвище. — Ткач, це зна чить по-німецькому — Вебер -—- пояснив якось йому батько. Зва тиметься Вебером, а не Ткачем... Ганс Ткач так потонув у мріях про майбутню кольонію, що не спам’ятався, як поїзд сповільнив ши біг зближався до Львова. — Лємберґ... Львуф... Львів... Львов... — проголошено з мікро фонів на чотирьох мовах. Тепер думки Ганса зайняло щось інше. У Львові він мусить де який час заждати на получення з поїздом, що завезе його до Ав стрії. Батько просив відшукати його рідного брата, Ткача Петра, що живе недалеко Львова. Має йо го адресу. Візьме таксівку і про відає... Раптом постанову Ганса перер вала подія, а він спочатку був тіль ки її глядачем. Серединою вулиці під екскор- тою Гестапівців вели велике чис ло жидів. Люди йшли без спроти- ву, апатично, виснажені голодом. Жінки несли на руках малих дітей, стариків підганяв гестапівець кольбою. Прохожі з жахом обми нали цей ,,похід смерти“, боялись помилково до них не включитися. Однак щось інше, уперше баче не привернуло увагу Ганса, і він пристанув, щоб бути глядачем не звичайного видовища. Якраз пішоходом ішов юнак, вдягнений по-сільському і ніс на плечі важкий міх. Саме той міх звернув увагу гестапівця. Він, приступивши до нього, спитав, що має в ньому. — Пшеницю — спокійно відпо вів запитаний. — Віддай у цю ж мить! — крикнув Гестапівець, намагаючить відобрати міх. Одначе спротив юнака був та кий енергійний, що Гестапівець, замість дістати бажане, відчув на грудях силу дужих рук селянина. — Не дам!!!.. Чуєш?!.. Не дам! Ні одного зерна тобі не дам!.. — Ду ферфлюхтес швайн! — заревів — і вхопив юнака за гор ло маючи думку в цей спосіб здо бути перевагу. Ні хвилини не думаючи, яка йо му грозить небезпека, юнак в о- бороні свого майна — пшениці ки нувся з усієї сили на гестапівця і мало не звалив його на землю. Ганса здивувала відвага незна йомого. Він не міг повірити, щоб хтось із цих невільників відважив ся підняти руку на умундурова- ного німця. Тому й зацікавило йо го, як це сталося. Що спонукало того молодого чоловіка до такого спротиву? Тим часом нерівна боротьба продовжувалась. Юнак очайдуш- но боровся з озброєним ворогом і кричав: — Не дам! Ніодного зерна тобі не дам! Тобі мало нашої землі, ще й пшеницю наважився мені забра ти? Два сильні тіла зударились. Ю- нак був звинний, і хоч німець був витренований, але тяжчий, тому перемога хилилася в сторону юна ка. Ганс мимоволі подивляв його звинність. Виходить, що не невіль ник він, а якийсь бунтар... — Ферфлюхтес... прошипів ге стапівець, але не докінчив, б-о сильний юнак вхопив його за гор ло. —- Геть з нашої України! За стрелив мого батька! Ге-е-ть до Німеччини! Слова додавали сил, бо гестапі вець вже не наступав, а тільки бо ронився. Вже не йшло про саму пшеницю, а про нахабство Геста півця і честь юнака •— не здатися. А Ганс, стояв немов вкопаний. Ось воно як! То такі вони, оті невільники! Ідуть очайдушно на смерть в обороні свого! І раптом мрії про українську пшеницю розвіялися, а прийшла дійсність. Він, Ганс Ткач буд'е дальше жити в домі батька, де ве чорами у прадідівській „біркел- лєр“ збиратимуться односельчани та будуть попивати пиво з німець ких кухлів. І ці його Альпи нараз стали Гансові такі рідні -—- і ніко ли їх не кине, не проміняє на чу жу землю. Гестапівець вхопив міх і шпур нув його на землю. Золоте зерно пшениці лежало на пішоході змі шане з розталим снігом. — Ти хотів мені забрати!?... Ти!!... Тепер ні тобі, ні мені — майже ревів юнак, перемагаючи гестапівця в дужих обіймах. У зав зятій боротьбі счеплені, нараз о- бидва вороги опинилися на ву лиці. Однак небезпечна боротьба відважного селянина з гестапівцем скоріш чи пізніш мусіла закінчи тися перемогою озброєного геста півця. Це добре розумів Ганс. Кожної хвилини на допомогу ґе- НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1968 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
