Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Пам’яті Марії Мартиник Коли в лютому згадуємо постаті жінок, що поклали своє життя за Батьківщину, то поруч двох ве ликих — Ольги Басараб і Олени Іеліги — майорять інші, неменш віддані. Це будуть жертви больше- вицьких вивозів, учасниці підпіл ля, боєвички УПА. Поволі видо буваємо з забуття їх прізвища й заслуги. А тепер поміж ними за блисло наймення, що не виросло з-поміж їх гурта. Із більш, як 20- літньої давнини можна відтвори ти риси цієї постаті. Мало знаємо про раннє ди тинство Марії Лукашевич; до шко ли вона ходила у Перемишлі, де проживала її мати-вдова з двома дітьми. Тут молода дівчина закін чила вчительський семінар, що був ведений польською мовою. Але не великий гурт дівчат-українок за гартувався там у боротьбі за свою молитву, за свою мову. Молода дівчина пішла вчителю вати. Спершу це було в селах Ро- гатинщини, де її тепло зустріло свідоме українське населення. Перша світова війна перекоти лась бурхливо через її свідомість, подаючи надії на власне держав не життя. Важко було прощатися з мрією, але знов покликала її вчительська праця у Старо-Сам- бірщину. Тут у Старій Солі вона стала знов приятелькою сільської дітвори. Згодом удалось їй пе ренестися на таку ж працю до Старого Самбора. На той час припало її коротко тривале подружжя. Вона подала руку багато старшому від себе вдівцеві, бажаючи заступити ма тір його дочкам. Та не пощастило їй зжитися з новою родиною, хо ча вложила в те найкращі свої си ли. Тому повернулася знов до сво єї праці в школі і громаді і тільки нове її прізвище Мартиник вказу вало на що подію в її житті. Однією з ділянок громадської праці була розбудова нашого еко номічного життя. Це йшло у дріб ній торгівлі, у виробництві, у про мислі. І от Філія СУ у Старому Самборі задумала урухомити ви- рібню панчіх. Закуплено відповід ну машину і вивчено тієї справи двох молодих дівчат. Незабаром розрослося це підприємство разом із ґалянтерійною крамницею „Ме та" у жіночу господарську стани цю. Панчохи знайшли добрий збут по селах. Дбання про народне мистецтво спонукало Філію СУ до курсів у- країнської вишивки, а згодом до показу народніх строїв. З довко- личніх сіл удалось стягнути старо винні строї, а нераз і цілу весільну дружину. Але й міщанки не зоста лись позаду: із давніх скринь ви добуто жупани 100-літньої давни ни та брокатові спідниці. Ця ма льовнича картина не тільки раду вала око, але й освідомлювала власницям вартість тих строїв. Всі ці почини з незмінною е- нергією проводила в життя Марія Мартиник. Вона знайшла цінних співробітниць в особі голови п-ні Марії Дашо і містоголови бл. п. Ольги Павловської. Цінну допо могу подавала також п-ні Стефанія Мороз, що проживає тепер у Мюнхені. Вона держала контакт із сільським жіноцтвом, виїжджаючи & курсами на села. Марія Мартиник була довголіт ньою секретаркою Філії. Вона вмі ла побачити кожен задум ,,у ціло му" і підбирати для нього людей. Тому ці проекти здійснювались, хоч із великим трудом та накла дом праці. Бо Марії Мартиник був притаманний дар взаємин із людь ми. Вона вміла ласкаво заговорити, переконати й натхнути. А тоді трудні речі не здавались нездій сненними. Вибух 2. світової війни і боль- шевицька окупація Галичини по клали край цьому збірному зусил лю. Українське жіноцтво, а з ни ми й Марія Мартиник знайшлися в іншій дійсності. Почалась нова проба її сил. Доцінюючи педаго гічні здібності Марії шкільна вла да доручала їй відповідальні зав дання. Та це тривало коротко. Значно більше вимог поставила нова окупація Галичини. Вивіз на роботу молоді, стягання контін- генту, переслідування підпілля •— це були прояви, що гнобили на селення. До того ще повінь і не врожай навістили Прикарпаття. Марія Мартиник знов приложила рук до праці. Допомогла зоргані зувати і провадила фахову школу дівчат, що давала окрім знання та кож захист перед роботою в Ні меччині. Коли УДКомітет урухо- мив дитячі садки, то Марія Марти ник стала їх інспекторкою. Марія Мартиник завжди була приятелькою молоді. Вона кори стувалась їх довір’ям та розуміла їх пориви. Коли поновно больше- вики зайняли Галичину у 1944 p., то вона була однією з тих провід ниць повіту, що залишилась. Зда валось, що свою вчительську пра цю зможе продовжувати. Але Марію Мартиник незабаром заарештували. Вона знайшлася у Львівській тюрмі, де пробула не довго. Бо дещо згодом при пере дачі заявили її близьким, що її немає, а пізніше потвердили її смерть. Немає ніяких даних про перебіг слідства і як вона заги нула. Але всі здогади вказують на те, що вона була пов’язана з визвольною дією і не могла чи не хотіла зрадити її. Полишила у Старому Самборі стареньку матір, що вже не пере буває в живих. Та й залишила у пам’яті повіту свою невсипущу діяльність, що впровадила стіль ки нового й цікавого у тамошнє життя. А для добра визвольної дії вона поклала найвищу жертву, бо своє життя. До гурту постатей, що їх зга дуємо в лютому, приєднується ще одна. Своїм віком, походженням і вихованням вона нагадує поко ління, з якого вийшла Ольга Ба- НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1968 5 Марія Мартиник M aria M arty n y k , social le a d e r in U k rain e, w as m u rd e re d in p riso n w ith o u t tra il
Page load link
Go to Top