Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ка бувають оздоблені інкрустаціями високої ми стецької вартости. В колі зібраних присутніх горнят ко та металева соломинка переходять з рук у руки і з нього кожний тягне гіркий нектар. Така m ateada — це емблема споріднення та зближення присутніх між собою. Тубілець може жити без хліба, але без m ate — ніколи. Запотребування мате надзвичайно велике, тому цілком зрозуміле промислове значен ня плекання цієї рослини. Більша її половина виро щується на плантаціях Місіонесу. На другім місці по своєму значенню для про вінції стоїть лісництво. Пан Мар’ян також має в горах свої ліси і коли сонце схиляється до заходу і спека вщухає, вирушаємо в дорогу оглядати їх. Мандруємо полем, поміж ширикозаставленими рядами чаю та жерби, що тягнуться на кілька сот гектарів навкруги. Господар охоче показує та оповідає: — Ось там під горою ,,дискують", себто зни щують бур’ян поміж рядами машиною, що гострими по краях дисками ріже та мне на всі боки дике ха- баззя. Далі ідемо дорогою попри пасовища, що тяг нуться ген аж до далекого лісу. Під лісом пасеться худоба. В зимі вона знаходить у ньому захист від холодних вітрів, а в літі — прохолоду. В цій країні худоба, як у літку так і в зимі перебуває На пасо вищах: тут живе, тут і плодиться. Пан Мар’ян натискує сигнал машини. Почувши добре знайомі звуки, ціла череда погнала навипе редки зеленим степом вітати господаря, який сам зайшов до великої загороди попри дорогу та виси пав з міха купками сіль. Корови та коні, — одні сміливі, другі з недовір’ям, поглядаючи на численних цим разом відвідувачів, заходили та лизали ту сіль своїми рожевими язиками. Сонце схилялось зовсім близько до обрію. В полі було тихо та затишно. — Хоч небагато часу лишилося до сумерку, то все ж може встигнемо оглянути мої m ontes, бо назавтра заповідається теж гарячий день, -— каже п. Мар’ян. Біля першого лісу почало смеркати. В траві трі скотіли цвіркуни, що прокинулися з наближенням сутінок, по низинах, на покритій водоростами воді, кумкали жаби, роїлись комарі. Дві лісові дикі курочки гуторили на стежці та, сполохані нами подалися по кущах. Зненацька між деревами недалеко дороги заблимав вогник, а по тім розгледіли й малий курінь. Це був табір лісо рубів. Кругом нього велика галявина, на якій біліли пні свіжо зрубаних дерев та місцями диміли недо- горілі купи хабаззя та зеленого листу. В густих ха щах цього напівтропічного лісу ще можна було роз гледіти стрункі стовбури добірних дерев, що їх вер ховіття губилося вгорі, прокладаючи собі шлях до світла. — Добре й цінне дерево йде на меблі, а що гірше — я вживаю на топливо для сушарні, -— чую слова п. Мар’яна. Діти забавилися, гойдаючись на ліянах, а я з їх мамою поспішила в гущавину. Тут уже було майже темно. Похапцем розгрібаючи багаторічне пале ли стя, ми ще змогли витягти з землі багато тропічних рослин. Верталися вже зовсім пізно. Вечір був темний і тихий. Лиш часом гострий крик сполоханих пта хів пронизував повітря. -— Це dorm ilones, — пояснює хтось. Цілими чорними табунцями вони виходять спа ти посеред дороги. Зненацька збуджені сильним світлом, схоплюються і летять до ясних ліхтарів і там неодна з них, б’ючись крильцями, знаходить со бі смерть, а решта мандрує далі, щоб на іншім місці цієї ж дороги доснити свої сни. — Так і люди, — думаю я, ■— так і ми: зірвані з місця сполохом ясних мрій, розлетілися . . . а ба гато з нас лишилося в поросі дороги. Дарунок на іменини: подорож до Ignazu На півночі провінції Місіонес три держави: Ар гентина, Бразилія та Парагвай, єднають свої кордо ни в один пункт. У цьому місці й знаходяться водо- пади Ignazu. Хоч є вони широко відомі, та проте через далекі віддалі та незручність подорожі, через відсутність добрих доріг, не є часто відвідувані ту ристами. Можливо в тому й була для мене велика притягальна сила та бажання їх відвідати. Певно в розмовах я зрадила свої думки, а спостережливий о. Ковалик це зауважив, бо коли в міжчасі прийшов день моїх іменин, він запропонував: -— Якщо Вас не залякає дванадцяти-годинна дорога, то пропоную, як мій презент, подорож до Ignazu. Пропозиція була охоче прийнята. Другого дня ранком ми виїхали завчасу з Апостолес до Посадасу, щоб залагодивши справи в парагвайськім конзуляті, пов’язані з нашим наступним концертом в Енкарна- сіон, взяти автобус до Ігнацу. Як завжди чемний та витривалий, ідеальний товариш подорожі пан Хлебич їде з нами. Пополудні, як ми вже прибули до Посадасу, почало накрапати, погода робилася непевною. — Як ітиме далі дощ, дорога буде кепська, -— каже отець Ковалик. — Але що ж таке дощ і чого його боятися? їдемо, певно що їдемо •— легковажно відповідаю я. І поїхали. В міру того, як ми віддалялися від Посадасу, дощ посилювався. Якийсь час їхали нормально, але під вечір до рога значно погіршала, навіть одягнені на колеса ланцюги, вже не допомагали. Колеса ковзалися і ав тобус, борсаючися в червонім болоті, щораз то ча стіше знесилений зупинявся. Більшість подорожніх безтурботно дрімали під колисанку, що її вигравали по даху рясні дощові краплі. Шофер статечно намагався їхати далі в темінь ночі, що як звичайно наступає у цих широтах від разу, без жадних вечорових сутінок. Нарешті він зрезиґновано зауважив: — M uchachos, •— або всі працюємо, або му симо стояти і чекати кращої години. 32 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1968 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
