Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська Ш кільні товариш і -—- Вставай Асю, час тобі зби ратися до школи! кликнула мама доню, ученицю першої кляси. Але Ася протягається, позіхає в ліжку і не думає вставати. Здивована та кою поведінкою мама підходить до ліжка, кладе руку на голову Асі і питається: — Що з тобою сьо годні? Чи може хвора? — Ні, мамо, я не хвора — про тягається дівчинка. Нарешті ліни во вилазить із ліжка і починає вмиватись. Мама нетерпеливиться і пригадує, що вже пізній час. I- накше спізниться до школи. Ася наче б то приспішує свої заходи, але каже: — Мамо! А я сьогодні не піду до школи. •—■ А то чому? немає ж ніякого свята! Це будний день! — Я не можу, не буду більше до школи ходити. У школі дуже зле! Пані вчителька вже мене не любить і все на мене сварить. Прошу, прошу, мамо! Я буду вдо ма вчитись, ■— говорить Ася вже з плачем. Мама збентежена. — ІДо тобі прийшло до голови? Я не вірю, щоб хтось міг не любити моєї до ні, моєї зірочки! Ти напевно роз гнівала пані вчительку? Признай ся! — Та ні, мамо! Я нічого не ро била! Але вона весь час у мій бік дивиться. Каже що я неслухняна, безнастанно сміюся, говорю і пе решкоджаю другим дітям уважати. І ще казала, що напише до татка листа про те все. І Ася розпла калася надобре. — Цить, Асю, моя донечко! А чи ти мусиш розмовляти в часі науки? — Мушу, мамо, бо той Андрій ко, що біля мене сидить, все такі смішні речі оповідає. — Які ж то смішні речі? Ану, розкажи! — Ось вчора він розказав, що в них у комині гніздяться гороб чики і що вони такі забруджені від колін і тихенько пішов до своєї кімнати. ■— Тихо, — пошепки ска зав тато до мами, коли вона увій шла до вітальні з кавою. — Тихо! Всі двері вже сплять і Петрик спить також! сажі, як малі чортенята. А в них є великий кіт Мірко і той кіт поліз у комин за горобцями, поховзнувся і бабах, провалився до ватрану у вітальні, цілий у сажі, тільки очі світяться. О, який він був сміш ний! То ж я мусіла засміятись... — Гм, цікаві речі. А що ще? — А другим разом розказав, що в них є собачка Цуцик і що він поліз до саду, де є вулик із бджолами. Він ще дурненький, не знав, що бджоли кусають і почав за ними вганяти. А бджола забре- ніла й ужалила його в носик. Цу цик як не запищить, як не почне крутитись довкола себе, а носик спух, як картопля. Ой, смішний же він був, смішний! — А чи Андрійко не може роз казувати цього на перерві? •— Ні, мамо. На перерві ми їмо, а потім ще треба погратись. Мама більше не питалась, а пі шла до кухні ладити снідання. А- ся водила за мамою неспокійно очима. По сніданні мама одягну лась як до виходу і сказала: — Ну, Асю, бери плащик, пі демо разом до школи. Там я по прошу паню вчительку, щоб ви бачила моїй доні і наново її по любила. Дівчинка з надією гляну ла на маму і запитала: — А лист? Лист до татка? — Не бійся, ніякого листа не буде. І пішли. У школі Ася пішла до кляси, а мама поговорила з учителькою на коридорі. Того вечора були в них гості і мама не мала нагоди поговорити з донею. На другий ранок мама пішла раненько до праці, а Асю вирядила тета до школи. Аж коли Ася зарум’яніла прибігла додому, застала маму в кухні. Ще зади хана стала відповідати на мамині запити. — Ну, як там у школі? — Добре, дуже добре. — А як Андрійко? — О, Андрійко? Вже не сидить біля мене, а біля того грубого Юрка. Коли я рано прийшла до кляси, то вони якраз боксувались. Він навіть не подивився в мій бік. — А хто ж біля тебе сидить? — Надя. Така смуглява й ти- СІРА БІЛКА Ось гарненька білка сіра відпочить на гілку сіла. В неї лапки пазуристі і великі очі бистрі. Має білка кожен ранок два горішки на сніданок. Г. Чорнобицька хенька, все добре відповідає. Ко ли я хочу їй щось сказати, то кладе палець на уста. А коли о- глядаюсь, щоб побачити що Ан- рійко робить, то вона мене смикає за рукав. А яку вона має виши вану торбинку! Позволила мені до неї подивитися і чого там нема! І наперсток, і кусник канви, і мале дзеркальце! Мамо, я також хочу мати таку торбинку з причанда лами... На хвилиночку Ася замовкла і пригорнулась до мами. — Але, мамо, шепнула, — мені трохи шкода за Андрійком... НЕ ВПІЙМАВ ЗАЙЧЕНЯТИ Я учора в сад пішов, зайченятко там знайшов, під кущем воно було. Те сіреньке, довговухе, може, маму не послухало, від зайчихи утекло? Втікача цього вухатого заберу до себе в хату я! Та не встиг я кліпнуть оком, як воно: підскоком-скоком! Так побігло — не дігнати. То й не взяв його до хати. Л. Гадай НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1968 231
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
