Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська Ш кільні товариш і -—- Вставай Асю, час тобі зби ратися до школи! кликнула мама доню, ученицю першої кляси. Але Ася протягається, позіхає в ліжку і не думає вставати. Здивована та кою поведінкою мама підходить до ліжка, кладе руку на голову Асі і питається: — Що з тобою сьо годні? Чи може хвора? — Ні, мамо, я не хвора — про тягається дівчинка. Нарешті ліни во вилазить із ліжка і починає вмиватись. Мама нетерпеливиться і пригадує, що вже пізній час. I- накше спізниться до школи. Ася наче б то приспішує свої заходи, але каже: — Мамо! А я сьогодні не піду до школи. •—■ А то чому? немає ж ніякого свята! Це будний день! — Я не можу, не буду більше до школи ходити. У школі дуже зле! Пані вчителька вже мене не любить і все на мене сварить. Прошу, прошу, мамо! Я буду вдо ма вчитись, ■— говорить Ася вже з плачем. Мама збентежена. — ІДо тобі прийшло до голови? Я не вірю, щоб хтось міг не любити моєї до ні, моєї зірочки! Ти напевно роз гнівала пані вчительку? Признай ся! — Та ні, мамо! Я нічого не ро била! Але вона весь час у мій бік дивиться. Каже що я неслухняна, безнастанно сміюся, говорю і пе решкоджаю другим дітям уважати. І ще казала, що напише до татка листа про те все. І Ася розпла калася надобре. — Цить, Асю, моя донечко! А чи ти мусиш розмовляти в часі науки? — Мушу, мамо, бо той Андрій ко, що біля мене сидить, все такі смішні речі оповідає. — Які ж то смішні речі? Ану, розкажи! — Ось вчора він розказав, що в них у комині гніздяться гороб чики і що вони такі забруджені від колін і тихенько пішов до своєї кімнати. ■— Тихо, — пошепки ска зав тато до мами, коли вона увій шла до вітальні з кавою. — Тихо! Всі двері вже сплять і Петрик спить також! сажі, як малі чортенята. А в них є великий кіт Мірко і той кіт поліз у комин за горобцями, поховзнувся і бабах, провалився до ватрану у вітальні, цілий у сажі, тільки очі світяться. О, який він був сміш ний! То ж я мусіла засміятись... — Гм, цікаві речі. А що ще? — А другим разом розказав, що в них є собачка Цуцик і що він поліз до саду, де є вулик із бджолами. Він ще дурненький, не знав, що бджоли кусають і почав за ними вганяти. А бджола забре- ніла й ужалила його в носик. Цу цик як не запищить, як не почне крутитись довкола себе, а носик спух, як картопля. Ой, смішний же він був, смішний! — А чи Андрійко не може роз казувати цього на перерві? •— Ні, мамо. На перерві ми їмо, а потім ще треба погратись. Мама більше не питалась, а пі шла до кухні ладити снідання. А- ся водила за мамою неспокійно очима. По сніданні мама одягну лась як до виходу і сказала: — Ну, Асю, бери плащик, пі демо разом до школи. Там я по прошу паню вчительку, щоб ви бачила моїй доні і наново її по любила. Дівчинка з надією гляну ла на маму і запитала: — А лист? Лист до татка? — Не бійся, ніякого листа не буде. І пішли. У школі Ася пішла до кляси, а мама поговорила з учителькою на коридорі. Того вечора були в них гості і мама не мала нагоди поговорити з донею. На другий ранок мама пішла раненько до праці, а Асю вирядила тета до школи. Аж коли Ася зарум’яніла прибігла додому, застала маму в кухні. Ще зади хана стала відповідати на мамині запити. — Ну, як там у школі? — Добре, дуже добре. — А як Андрійко? — О, Андрійко? Вже не сидить біля мене, а біля того грубого Юрка. Коли я рано прийшла до кляси, то вони якраз боксувались. Він навіть не подивився в мій бік. — А хто ж біля тебе сидить? — Надя. Така смуглява й ти- СІРА БІЛКА Ось гарненька білка сіра відпочить на гілку сіла. В неї лапки пазуристі і великі очі бистрі. Має білка кожен ранок два горішки на сніданок. Г. Чорнобицька хенька, все добре відповідає. Ко ли я хочу їй щось сказати, то кладе палець на уста. А коли о- глядаюсь, щоб побачити що Ан- рійко робить, то вона мене смикає за рукав. А яку вона має виши вану торбинку! Позволила мені до неї подивитися і чого там нема! І наперсток, і кусник канви, і мале дзеркальце! Мамо, я також хочу мати таку торбинку з причанда лами... На хвилиночку Ася замовкла і пригорнулась до мами. — Але, мамо, шепнула, — мені трохи шкода за Андрійком... НЕ ВПІЙМАВ ЗАЙЧЕНЯТИ Я учора в сад пішов, зайченятко там знайшов, під кущем воно було. Те сіреньке, довговухе, може, маму не послухало, від зайчихи утекло? Втікача цього вухатого заберу до себе в хату я! Та не встиг я кліпнуть оком, як воно: підскоком-скоком! Так побігло — не дігнати. То й не взяв його до хати. Л. Гадай НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1968 231
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
