Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
О. Литвин К азочка про д в ер і Наш Петрик був завжди радий, коли його тато нарешті приходив увечорі з праці додому. Бо він сподівався, що тато оповість йо му нову казочку. Але Петрик знав, що тата не можна турбувати відразу ж, як він прийде додому. Треба зачекати поки тато передяг- неться, умиється і повечеряє. Пізніше, коли тато, подякував ши за смачну вечерю, сідав у ве лике крісло, Петрик швиденько підбігав і вмощувався в нього на коліна. Це був час, коли тато йо му оповідав. Хлопчик просив: •— Тату, розкажи мені, будь ласка, казочку! — А яку казочку ти хо тів би сьогодні? — запитав тато. Петрик оглянувся по кімнаті і ска зав: — Розкажи мені, тату, казочку про двері! — Про двері? — здиву вався батько. — Так, про двері! — відповів Петрик. Батько заду мався і почав нишпорити по всіх закутках своїх знань за казочкою про двері. — Це не буде казочка, а оповідання! — сказав тато. — Добре, — погодився Петрик, -— нехай буде оповідання! Тоді тато почав: — Двері бувають дерев’яні, металеві, пластикові, з хворосту, з бамбуку, з очерету, з полотна, тощо. Дерев’яні двері бувають звичайно в будинках, бо вони лег кі і не тільки дорослі, а й малі ді ти можуть їх відчинити. Металеві двері мають: літаки, авта, банки, старовинні палати, деякі церкви, манастирі, тюрми, залізничні склепи, гаражі. Також металеві двері мають каси, що в них тримають гроші, золото і до рогі каміння. Ці двері звичайно бувають дуже грубі, важкі і міцні. Це тому, щоб злодії не могли їх відкрити. Двері з металевої сітки бувають у клітках, що в них живуть звірі і птахи в зоологічному саду, на фабриках, у парках і стадіонах. Двері, плетені з хворосту, оче рету, чи бамбуку бувають у ви соких тинах, що відгороджуть са диби господарів в деяких краях. Двері з полотна чи килима бува ють у шатрах, чи юртах кочови ків, у циганських шатрах, у плас тових шатрах. — Тату, запитав Петрик, — а як двері родяться? — Двері не родяться. їх роб лять люди на фабриках, в столяр них майстернях. Дехто їх робить вдома сам, якщо зуміє — А двері розмовляють? — запитав Петрик. — Ні! Я не чув щоб двері роз мовляли! -—- відповів тато. —- А я завжди чую, як двері розмовляють! Хочеш тату, я за кінчу цю казочку про двері сам. -— Добре, — усміхнувся бать ко, — було б дуже гарно, коли б ти закінчив цю казочку про двері. -— Ось слухай татку! Зелені Я ВМІЮ ПІДПИСАТИСЬ Нудно мені в хаті, Час іде поволі, Нема з ким погратись, Всі пішли до школи. Літ мені багато — Чотири й половина, Я дуже розумний, Не мала дитина! Раз вечером каже Юрко, старший брат мій: — Твоє ім’я княже Вчися написати. Глянь! І — є тоненьке, г о р — не штука. Братчику маленький, Олівець у руку! Скачу я з утіхи, Вмію вже писати! І біжу мов вихор, Бо треба вправляти. Тепер не нудьгую. Дивуються люди — Рисую, майструю, Підпис мій усюди. Маруся Федорович двері в мою кімнату завжди роз мовляють. Коли ти або мама хо чуть відкрити мої двері, то вони швиденько кажуть до мене: ,,Ррип-ррип!“ Петрику! Заховуйся чемно! Мама йде! Ррип-ррип!“ Жовті двері знадвору до хати не риплять, а дзвонять гарненко: ,,Дзінь-бом! Дзінь-бом! Чи є хто вдома?“ Сині двері до гаражу кож ного разу, як ти їх відкриваєш, кажуть: ,,Ківвік-ківвік! Куди їдеш? Ківвік!“ А коли ти приїз- джаєш, то вони кажуть знову: „Ківвік-ківвік! Вже приїхали до дому? Ківвік!“ — А двері в кухню розмовляють тоненько-тоненько, бо вони зав жди голодні. Вони кажуть: „Дай те хліба з ковбасою! Дайте моло ка, дайте меду, ми, двері, такі го лодні ! “ — Тепер я тобі вірю, Петрику, що двері розмовляють! Лиш мене немає вдома цілий день і я не маю часу прислухатися, що кажуть двері. Це дуже гарно, що ти опо вів мені про те. Дякую тобі! —■ сказав тато. — Тату, — попросив Петрик, — зроби мені троє дверей в мо їй кімнати! — А навіщо тобі аж троє две рей? — поцікавився тато. — Одні двері для мене, другі маленькі білі для нашого котика Мурчика, що завжди мусять бути відкриті. А треті, червоні двері для нашої бабуні! — А чому червоні для бабуні? — запитав батько. — Щоб бабуня не заблудилася. Бо завжди коли вона приходить в гості, то не знає, де чиї двері. — Це все дуже добре! — ска зав тато, -— я подумаю над цим і як буду мати зайві гроші, то найму майстрів, щоб зробили ще двоє дверей до твоєї кімнати. Або краще ми зачекаємо, поки ти ви ростеш і зробиш ті двері сам! А тепер, Петрику, йди спати, бо двері теж хочуть спати, але вони не можуть поки ти не ляжеш! Петрик поцілував тата, зліз з 22 НАШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1968 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
