Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Замість інтерв’ю Моя перша зустріч із книжкою Газета, що її приносив листо нош кожного дня — як вечірна лектура батька, — на ній пови бивані малі колісцятка, палочки, була мені незрозумілою до часу моїх перших днів у школі. Сеза мова брама отворилася мені в шкільних підручниках у мові поль ській. Вони затямилися тим, що мали сині або червоні полотняні обгортки з золотими написами: „Елєментаж для шкул повшех- них“. Книжки пахли свіжою фар бою, і на першій стороні на мене дивилося фото „найяснішого мо нарха" Франца Йосифа Першого, що наводило радше страх до йо го особи, як любов. У підручнику були високопарні слова про ньо го. Оце він молоденький тоді в бурхливих для Австрії часах всту пає на ,,трон“ і врешті заводить лад у державі. Навіть гімн на другій сторінці, що починався патріотичною за явою: „Боже вспєрай, Боже ох- ронь нам цесажа і наш край“... а ми, діти, цей гімн співали як молитву кожного дня, — і він не викресав у мене патріотизму до Габсбургів і Австрії. Опісля слі дували нецікаві оповідання, що їх ми, учениці, за кару мусіли кераз по кільканадцять разів пе реписувати. В другій народній клясі я вчилася українського пи сьма, а в третій читала досить вправно. Тоді батько давав мені читати, як домашню лектуру, бай ки та казки, а їх видавав Яків О- ренштайн, власник друкарні і біб ліотеки в Коломиї. Я знеохочена шкільними підручниками дивилася з недовір’ям на цю лектуру. Та ще й підприємчивий Оренштайн, жаліючи паперу, так накопичив байки і казки, що вони зливалися водне. Якась замазана, сіра зним- ка веліла здогадуватися їх змісту. На св. Миколая я дістала від батьків ,,Дзвінок“, місячник для дітей. І знову я недовірливо гляну ла на дарунок, маючи вже сумний досвід. Але моя мати, а вона була доброю акторкою — аматоркою, дещо мені прочитала, і тоді я впер ше зрозуміла красу слова. Окрім того там були цікаві загадки, ре буси, які я відгадувала і висилала їх до редакції. Однак я хотіла б розповісти про першу зустріч з дійсною книж кою, а воно сталося, коли мені минуло дванадцять літ. Я дещо зупинюся і розкажу про свою родину. Моя мати походила з мішаної родини. Материн батько, священик Яросевич одружився з полькою, дочкою з’убожілого ді дича. Вона була великою поль ською шовіністкою. По смерті ді да, бабуня переїхала до своєї доч ки, польки, що була одружена з поляком, лісничим. Вони жили у тихій лісничівці, недалеко містеч ка Журавна. Отож там я з моєю мамою проводила вакації. Був це невеликий домик, а при гадував старосвітський польський двір, окружений лісом. До містеч ка Журавна вела кам’яниста до ріжка поза яр. Ця дорога була не безпечна, бо якби одночасно над’їхав з противної сторони який віз, тоді була загроза впасти у стрімкий яр і цього я все боялася. Згадана лісничівка, це ідеаль ний осідок для людей, що шукали самоти. Ні однієї живої людини, хіба з лісу надбігли — білки, при літали джмелі, по подвір’ї ходила освоєна серна. Кілька великих ми сливських псів бігали за мною, ба жаючи заприязнитися. Дещо опо- далік лісова доріжка і стара, дуже стара коршма де тільки вряди-го ди якийсь чоловік, що приїхав по хмиз, вступив напитися горілки, а мене туди посилали по сіль, сір ники, нафту. Бувало побіжу в ліс, але страш но, щоб не заблудити і зараз вер таюсь додому. А вдома ведуться бурхливі дискусії на тему поль сько-українських відносин. А то му, що проти моєї мами станули одним фронтом всі домашні, то перемога була неможлива. Бабу ня називає маму ,,перекінчиком“, а мама заявляє, що від’їжджає і просить дати їй коней на стацію. Гостра постанова мами злагіднює політичний конфлікт — наступає ,,завішення зброї“... до другого дня. Я не забираю голосу, але зай маю прихильне становище до по глядів моєї мами. Мабуть тому, щоб не бути свід ком їх палких розмов, одного дня бабуня запровадила мене до кім нати, де містилася велика шкляна шафа-бібліотека. Оце там була захована вся скарбниця польської літератури, а також чимало пере кладів на польську мову чужих творів. — Читай! — владно сказала мені бабуня. ■— Ти вже не дитина, а панночка, тож тобі нікуди без чинно тратити час. Я злякалася такою еєликою скількістю книг, а коли ще й при гадала свої шкільні підручники та казки, видавані Оренштайном, — я була близька розпуки. ,,0сь то бі і вакації" — подумала, а в го лос спитала: — Бабцю, то я мушу всі оці книжки прочитати?... — О, ні, не всі, та їх тут так багато, що й за рік не прочитаєш. Но, і не всі для твого віку відпо відні. -—- Бабуня понишпорила по між книгами і вибрала мені Гелєни Мнішек ,,Трендовату“. — Може трохи за трудна на твій вік, але ти її зрозумієш. Як прочитаєш оцю, дам тобі іншу. Але без мого дозволу не бери ні чого. Книжка зробила на мене велике враження. Я цілий день сиділа під модеревом і читала. Опісля до ранку докінчувала читати, і зали валася гіркими сльозами, співчу- НА'ШЕ ЖИТТЯ — ЛЮТИЙ, 1968 9 Ярослава Острук W rite r Y aro slava O struk, now liv in g in P h ilad elp h ia
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
