Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Дієві особи: ОСТАП, лікар ОЛЕНА, його дружина ІВАН, брат Остапа ТУ СЯ, Оленина кузина КАТРУСЯ, прислуга Дія проходить в Америці Дія усіх актів відбувається в домі лікаря, в їдальні, комбінованій із ві тальнею. В глибині двері на кухню та вікно. Праворуч і ліворуч двері. АКТ ПЕРШИЙ На сцені, праворуч, Олена за на критим столом. Ліворуч, при телефо ні, Остап. ОСТАП (у телефон): Хто? А, при гадую. Ні, це неможливе. Ви знаєте години прийнять? Так... Усього до брого. (Кладе слухальце, вертається до стола в їдальні). Подумайте! Зна йомий! Малощо не приятель! (Сідає). ОЛЕНА: Це ти про кого? ОСТАП: А, той Бирецький, що жив колись в одному з нами будинку. Мав би претенсії бути прийнятим поза чергою. (Береться за їж у). ОЛЕНА: Він виїхав був на Захід? ОСТАП: А тепер повернувся й буде морочити голову своїм артретизмом. ОЛЕНА: От, нещасна людина! Син пропав у большевицькій армії, жінку забила бомба... ОСТАП (перестав їсти ) : І що тобі придумалося переповідати мені його життьову історію? Мене цікавить не дуга, якщо можна помогти. А тут — аспірину може брати й без мене. ОЛЕНА: Кінчай уж е те друге, бо потім знову не матимеш часу на ово чі. (Через мить, наче мимоходом): А для старого ти міг бути трохи ласкаві ший. Він робив на мене враження ду же порядної людини. ОСТАП: Я не маю, на жаль, часу роздумувати над порядністю моїх па цієнтів. Я думаю над тим, як укласти мою практику і мій шпиталь у двад- цятьчотири години — і ще трохи ви спатися. ОЛЕНА: Я не розумію, чому це має так бути. ОСТАП: Як саме „так“? (Зупинив ся в їж і). ОЛЕНА: А так, щоб лікар не міг поставити якісь межі своїй практиці. Щоб не мав часу цікавитися й психі кою пацієнта, що може бути важли вим фактором його недуги. Таке від ношення до хворих давало б і ліка реві більше відпруження, вдоволення. Воно оберегло б його від автоматич- ности. ОСТАП: О, тут ми вже договори лися! Я став автоматом. Не цікавлюся пацієнтами. Роблю тільки гроші. (Від сунув тарілку). ОЛЕНА: Якщо хочеш знати, то ти таки робиш гроші. І — зовсім непо трібно. Нам нема кому збивати ма єтків. ОСТАП: І це також моя вина, оче видячки. ОЛЕНА: Це вина нас обоїх, Остапе. Ми занадто довго керувалися прак тичними міркуваннями. ОСТАП: І до чого те все говорення! Чи воно має допомогти мені „відпру- житися“? (Олена мовчки прибірає зі стола тарілки, виносить на кухню вглибині. Вертається, сідає. М овчить). ОСТАП: А Іван знову не з ’явився до обіду. (Сягає по грушку, розрізує ї ї ) . Я вважаю це великою нетактов ністю. ОЛЕНА: О, він просто захопився малюванням. ОСТАП: Ну, так! Ти завжди знай деш для нього виправдання. Навіть тепер, коли він не ходить до праці й міг би притримуватися обідової пори. ОЛЕНА: Саме тому, що він тепер дома, він хотів би якнайбільше нама лювати. 1 забуває про їжу. ОСТАП: Певно, певно! Мистець! Вибрана людина! Чого йому рахува тися із звичайними смертниками. ОЛЕНА: Я не розумію, Остапе, чо му ти став такий... прикрий до Івана. І то саме тепер, коли він найшовся у таких несприятливих для мистця об ставинах. ОСТАП: Обставини — однакові для всіх. Треба тільки реально думати. ОЛЕНА: Ну, добре. Він не вміє. Проте, він не перестав бути твоїм єди ним братом. ОСТАП: Тому, я дав йому змогу жити у нас. Чи маю ще над ним пла кати? ОЛЕНА: Не плакати, але трохи ро зуміти. 5, до речі: він платить мені дуже акуратно за утримання. Саме тому й бере час до часу якусь роботу. ОСТАП: Тепер зроби ще з мене скупаря! Мені потрібні його гроші! ОЛЕНА: Тобі непотрібні, але йому потрібне почуття самопошани. І не- залежности. І тому, ми не можемо вимагати, щоб він стосувався в усьо му до нашого способу життя. ОСТАП: Одне слово — він може жити у нас, не рахуючись ні з ким, і ні з чим. (У дверях праворуч стає Іван. Він дивиться хвилинку то на Остапа, то на Оленку; підступає ближче). ІВАН: О, я спізнився, пробачте! Чи не скандальна поведінка з мого боку? ОСТАП: Якщо хочеш знати мою думку, то таки — скандальна. ОЛЕНА: Ну, що ти, Остапе!.. Іди, Іване, принеси собі обід! (Іван виходить дверима вглибині. Остап споживає груш ку). ОЛЕНА: Тобі, Остапе, здається уже пора?.. ОСТАП (покинув їсти): О, я р озу мію! Пані не бажає, щоб я псував „ми стецький настрій“! ОЛЕНА: І до чого ці колючки? Я, просто, хочу заощадити тобі перед працею розмови з Іваном, що тебе останньо чогось так дратує. ОСТАП: Я зформулював би це тро хи інакше: ти хочеш заощадити Іва нові моїх практичних завваг, що йому такі неприємні. ІВАН (увійшов з тарілкою, дивить ся на Олену, що похилила голову. Потім, наближаю чись): А я, Оленко, таки дуже винуватий і прошу мені пробачити. Сьогодні мені здавалося... Ну, пустяки! Тільки попсував. (Сідає, починає їсти). ОСТАП Я, очевидячки, не розумі юся ні на яких „надхненнях“. Але, НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1968 39 П’ЄСА В ЧОТИРЬОХ АКТАХ
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
