Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Дієві особи: ОСТАП, лікар ОЛЕНА, його дружина ІВАН, брат Остапа ТУ СЯ, Оленина кузина КАТРУСЯ, прислуга Дія проходить в Америці Дія усіх актів відбувається в домі лікаря, в їдальні, комбінованій із ві тальнею. В глибині двері на кухню та вікно. Праворуч і ліворуч двері. АКТ ПЕРШИЙ На сцені, праворуч, Олена за на критим столом. Ліворуч, при телефо ні, Остап. ОСТАП (у телефон): Хто? А, при гадую. Ні, це неможливе. Ви знаєте години прийнять? Так... Усього до брого. (Кладе слухальце, вертається до стола в їдальні). Подумайте! Зна йомий! Малощо не приятель! (Сідає). ОЛЕНА: Це ти про кого? ОСТАП: А, той Бирецький, що жив колись в одному з нами будинку. Мав би претенсії бути прийнятим поза чергою. (Береться за їж у). ОЛЕНА: Він виїхав був на Захід? ОСТАП: А тепер повернувся й буде морочити голову своїм артретизмом. ОЛЕНА: От, нещасна людина! Син пропав у большевицькій армії, жінку забила бомба... ОСТАП (перестав їсти ) : І що тобі придумалося переповідати мені його життьову історію? Мене цікавить не дуга, якщо можна помогти. А тут — аспірину може брати й без мене. ОЛЕНА: Кінчай уж е те друге, бо потім знову не матимеш часу на ово чі. (Через мить, наче мимоходом): А для старого ти міг бути трохи ласкаві ший. Він робив на мене враження ду же порядної людини. ОСТАП: Я не маю, на жаль, часу роздумувати над порядністю моїх па цієнтів. Я думаю над тим, як укласти мою практику і мій шпиталь у двад- цятьчотири години — і ще трохи ви спатися. ОЛЕНА: Я не розумію, чому це має так бути. ОСТАП: Як саме „так“? (Зупинив ся в їж і). ОЛЕНА: А так, щоб лікар не міг поставити якісь межі своїй практиці. Щоб не мав часу цікавитися й психі кою пацієнта, що може бути важли вим фактором його недуги. Таке від ношення до хворих давало б і ліка реві більше відпруження, вдоволення. Воно оберегло б його від автоматич- ности. ОСТАП: О, тут ми вже договори лися! Я став автоматом. Не цікавлюся пацієнтами. Роблю тільки гроші. (Від сунув тарілку). ОЛЕНА: Якщо хочеш знати, то ти таки робиш гроші. І — зовсім непо трібно. Нам нема кому збивати ма єтків. ОСТАП: І це також моя вина, оче видячки. ОЛЕНА: Це вина нас обоїх, Остапе. Ми занадто довго керувалися прак тичними міркуваннями. ОСТАП: І до чого те все говорення! Чи воно має допомогти мені „відпру- житися“? (Олена мовчки прибірає зі стола тарілки, виносить на кухню вглибині. Вертається, сідає. М овчить). ОСТАП: А Іван знову не з ’явився до обіду. (Сягає по грушку, розрізує ї ї ) . Я вважаю це великою нетактов ністю. ОЛЕНА: О, він просто захопився малюванням. ОСТАП: Ну, так! Ти завжди знай деш для нього виправдання. Навіть тепер, коли він не ходить до праці й міг би притримуватися обідової пори. ОЛЕНА: Саме тому, що він тепер дома, він хотів би якнайбільше нама лювати. 1 забуває про їжу. ОСТАП: Певно, певно! Мистець! Вибрана людина! Чого йому рахува тися із звичайними смертниками. ОЛЕНА: Я не розумію, Остапе, чо му ти став такий... прикрий до Івана. І то саме тепер, коли він найшовся у таких несприятливих для мистця об ставинах. ОСТАП: Обставини — однакові для всіх. Треба тільки реально думати. ОЛЕНА: Ну, добре. Він не вміє. Проте, він не перестав бути твоїм єди ним братом. ОСТАП: Тому, я дав йому змогу жити у нас. Чи маю ще над ним пла кати? ОЛЕНА: Не плакати, але трохи ро зуміти. 5, до речі: він платить мені дуже акуратно за утримання. Саме тому й бере час до часу якусь роботу. ОСТАП: Тепер зроби ще з мене скупаря! Мені потрібні його гроші! ОЛЕНА: Тобі непотрібні, але йому потрібне почуття самопошани. І не- залежности. І тому, ми не можемо вимагати, щоб він стосувався в усьо му до нашого способу життя. ОСТАП: Одне слово — він може жити у нас, не рахуючись ні з ким, і ні з чим. (У дверях праворуч стає Іван. Він дивиться хвилинку то на Остапа, то на Оленку; підступає ближче). ІВАН: О, я спізнився, пробачте! Чи не скандальна поведінка з мого боку? ОСТАП: Якщо хочеш знати мою думку, то таки — скандальна. ОЛЕНА: Ну, що ти, Остапе!.. Іди, Іване, принеси собі обід! (Іван виходить дверима вглибині. Остап споживає груш ку). ОЛЕНА: Тобі, Остапе, здається уже пора?.. ОСТАП (покинув їсти): О, я р озу мію! Пані не бажає, щоб я псував „ми стецький настрій“! ОЛЕНА: І до чого ці колючки? Я, просто, хочу заощадити тобі перед працею розмови з Іваном, що тебе останньо чогось так дратує. ОСТАП: Я зформулював би це тро хи інакше: ти хочеш заощадити Іва нові моїх практичних завваг, що йому такі неприємні. ІВАН (увійшов з тарілкою, дивить ся на Олену, що похилила голову. Потім, наближаю чись): А я, Оленко, таки дуже винуватий і прошу мені пробачити. Сьогодні мені здавалося... Ну, пустяки! Тільки попсував. (Сідає, починає їсти). ОСТАП Я, очевидячки, не розумі юся ні на яких „надхненнях“. Але, НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1968 39 П’ЄСА В ЧОТИРЬОХ АКТАХ
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
