Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Олена Цегельська Як Лесик д ізн а в ся правди Відколи Лесик пам’ятає -— він все жив високо в горах, далеко від інших дітей. Його батьки мали простору хату, та стайні повні о- вечок і худоби. Був у них старий дядя Микола, що випасав усю ху дібку на полонині, недалеко хати. Лесик цілими днями просиджував там біля дядька. Помагав йому підганяти вівці, грався з ягнятами і псом Кудлаєм, або слухав пре красних казок, що їх йому розка зував дядько. Він не раз майстру вав хлопчикові сопілочку, на якій чудово грати. Щасливо та весело жилось Лесикові там високо в го рах. Аж от одного дня мама синоч ка причесала, прибрала гарно і сказала: •— Лесику, час уже запи сати тебе до школи. Вони пішли. Лесик був несміливий до других дітей, які також прийшли запису ватись. Він лиш здалека пригля дався, як вони пустували. А пана вчителя, то він навіть трохи бо явся. І так незабаром Лесик став школярем. Щодня вставав ранень ко і поснідавши —- йшов стежеч кою вдолину, до школи. А верта тися йому дещо тяжче, бо треба було карабкатись під гору. Бувало зимою, коли на стежці була ожеледа, або впав глибокий сніг, чи надійшла завір’юха — та то сідав верхи на коня, саджав Ле- сика перед себе і так завозив свого школярика до школи, або приво зив додому. От одного весняного дня було дуже душно. Тяжко було Лесикові йти під гору додому. Небо захма рилось, почало блискати, гриміти. Зірвався сильний вітер, надійшла буря. А така велика буря в горах, то може і дерева вирвати з корі- нем, а не то повалити хлопчика з ніг. Лесик як міг, так змагався з бурею — хапався руками то ку щиків, то припадаючи на стежку хапався травички, щоб лиш не полетіти стрімголов у пропасть. А татка не видно, певно десь заба рився у місті. Але на щастя мама побачила з гори, в якій він потребі. Скоро о- сідлала коня і поїхала зустрічати синка. Вони встигли приїхати до хати ще перед великою зливою. В хаті мама скинула з Лесика кипта- рик, розщіпнула сорочку і руш ником обтерла спітніле личко. При цьому дуже його жалувала: — О, мій малий школярику, так зму чився, спітнів, спочинь, синочку! Ось тобі склянка молочка! На, випий! Так мама промовляла до нього та він якийсь такий невесе лий сидів, такий нахмурений, ди вився на маму спідлоба і навіть не подякував за її ласкавість. На це увійшов тато, мокрий від дощу і відразу до Лесика: — Щ а стя, що ти в хаті, Лесю. Але ж змучила тебе буря! Та Лесик від повів похмуро: — То мама всьому винна, що я так мучусь з тою шко лою. Мама здивувалась: — Я вин на? А то чому? — А так — якби ви тоді не були завели до школи і не записали мене, то я жив би собі у горах і ніякий вчитель нічого про мене не знав би. На це батьки добру хвилину не відповідали. Потім тато зачав з Лесем поважну розмову. — Ти, Лесику, одного не знаєш. А то по слухай: Кілька днів після твого народження ми завезли тебе до церкви. Там пан-отець охрестили тебе і записали у велику книгу, а твої хресні тато і мама підписа лися. — Не може бути! здиву вався Лесь, — то я вже так давно у цій книзі записаний? А тато про- довжав: — Мало того. Ще є в у- ряді такі книги, де кожна дитина записана — де живе, коли народи лась, ну і коли має стати школя рем. Після цих записок повідомля ють батьків, що час вже записати дитину до школи, під опіку учи теля. Отже при чому тут вина ма ми? Лесик хвилинку задумався: — Ой дурник же я, великий дурник! Та ж я такий важний, про мене всі знають! Він пригорнувся до мами. -—■ Мамо, матусю! Прошу вибачен ня, що я так нечемно поводився. ОСА І БДЖОЛА На квіточці Бджілка Спинала росу. На квіточці Бджілка Зустріла Осу. — Сестрице, — звернулась До Бджілки Оса, — Хіба не однакова Наша краса? Ми схожі з тобою, І дивно мені, Що людям ти люба, А я чомусь — ні. Ой, сестро, — тут Бджілка Спинила Осу. — Хіба ж бо нас люблять Лише за красу? Багато гарніших комах у гаю... Мене поважають За працю мою! Інна Кульська НАШЕ ЖИТТЯ — ВЕРЕСЕНЬ, 1968 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
