Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Софія Парфанович Оркестра на Рокеїі Хвилі біжуть по аквамарінній гладі, білопінні, мережані. Злегка колихаються у викрою затоки і з сипким шумом вибігають на пляж піску. Мачок будинків, граняки готе лів, собор розмальований в інді- янську поліхромію і гори. Вони обіймають самоцвіт Акапулько. З моря виринає горбковатий острів Рокета.* Ця скелька була колись причілком суходолу. Відді лившись від нього пливе вона по затоці, наче великий, лінивий, зе лений звір. Смарагдова джунгля каскадами спливає по узбіччі і паде на бережній пісок. Вузька смужка його сяє кришталево й її пересипають раковини і людські тіла. Брунатні, рожево-білі, чор ні. їх привозять човнами з того боку затоки, де на надбережній горбовині розсілася палата Ка- лєти і їх тут на пляжі жарить сонце й пісок. За спинами співає джунгля, перед нею емеральд мо ря, висріблений сонцем. Оркестра цикад грає на амфі театрі джунглі. Назустріч буру нам морських хвиль, що приби вають до берега. Хвилі відступа ють і журкоче дрібний пісок. Тихо на Рокеті. Тільки мор щиться затока кришталевою аква- маріною у її стіп. На горі, в джунглі, озвались перші скрипки. Тонко дрижать струни. Послушні батуті дириген та — музики грають увертюру, шпарко потягаючи смичками ніг по оболонах крил-скрипок. Під хоплюють тони віолі, підривають ся акордами челя, металічно го монять дзвіночки, потрясають срібними зернятами кастаньєти й кампанелі. Підриваються обидва * Рокета — мала скеля (есп.). крила оркестри і кидаються у вир симфонічної поеми. Грімким кас кадом рветься у простір мелодія і потужним крещендом дзвонить оркестра. Ллється симфонія срібла і ба гатоголосним крещендом співає гімн життєрадости й сили. Могут ня, нестримна і здисциплінована резонує вона металом, що його вибивають бубни й витанцьову ють вібрафони. Екстаза!!! Музика виливається з амфіте атру, кидається у простір і ля гає на шум хвиль, що біжать сипко до берега. Ще останні дзві ночки закінчують її сміхом тріюм- фу, один-другий акорд і — тиша. Музики строять інструменти, поклавши смички ніг поруч крил. Многозвучні цикади чекають но- ного знаку диригента, там на го рі в густому верховітті помотаної джунглі. Набігають по сафірі затоки білі хвильки, їх розколихує даль по ходу. Підносяться, наступають одна на одну, котяться, котяться, потужніють валами, з грімким шу мом йдуть маршом на підбій су ходолу. Щораз ближче, щораз могут ніше! Грізно клекоче топіль, потря- саючи гривою. Добігають про світні гребені і пінні вали кида ються на груди суходолу. Відби ваються від скель буйними буру нами, піняться грізно і з погро зами відступу гризуть твердь. Але вона ставить відпір порепа- ними грудьми, гранітними спина ми. З люті гудуть і шумлять та відпливають у морську даль -— тільки журкоче рінь. Споконвіку боряться два пер- вні: неспокійна, бурхлива топіль і непорушна твердь. Породивши твердь — океан змагається з нею жадний затопити її й прогли нути свій твір. Знову подав знак диригент і знову в джунглі заграла жива оркестра, дзінко заспівала назу стріч баритонові моря. Сонце потонуло в жарке золо то затоки: вона зморщилася дріб но і заколихалася тяжко. Лягло до стіп ночі розтопленим металом: сріблом сталі й олива, тяжкою бронзою і жевріючою золотінню. Глибоким гранатом ніч покрила водяний простір і залила місце, де потонуло сонце. Ще сяє краєчок неба, ледь-ледь червоніє ржаво смужка океану. Ще грає оркестра на Рокеті. Невтомні музики потягають смичками по оболонних крилах скрипок, дрібнозерно бринять ка станьєти. Аж насуне буря від Сієра Ма- дре і розгуляється стихія. Виють вітри, блискавки світять по небесній черні фосфорійними каскадами флейт і знову вихри кидаються у небо й океан героїч не бравадо сили. Підносять хви лі, кидають їх на скелі, женуться з громом і ревом розгуканих буй волів. Ревуть вальторни, грим лять тромбони, б’ють на сполох туби з блискавкою металу. По тужна рапсодія буряної ночі ца рить над океаном. * Аж засяє рубець неба, вигла диться затока, знеможена нічною грозою, переможної, розшалілої стихії, заясніє кришталовий еме ральд, приляже аквамарін, розіл лється сафір і знову заграє орке- стра на Рокеті. НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1968 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
