Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Все знаємо, все ч у є м о ... Нарис Сьогодні неділя. В нашій церкві правиться звичайна недільна Служба Божа. Невеличкий, добре зіспіваний, церковний хор співає сьогодні гарно без „несподіва нок". Все ніби так, як і завжди. Потріскують свічечки, що їх по наставляли вірні перед аналоєм, перед образами. Світиться елек трикою канделябр. Молитви свя щеника гармонійно поєднуються з молитвами хору... Все, як і кож ної неділі. Але, мабуть, це тільки так здається. Бо не є воно так. Щось відчувається незвичайне. Щось не так. Щось наповнило нашу церкву таким близьким. Та ким з дитинства знайомим, рід ним. Не є воно, як завжди. Хочеться побачити причину. Зрозуміти якийсь дивний неспо кій в душі. Прихожан ще небага то. Але ось в першому ряді на жі ночій половині стоїть між двома жінками незнайома, дрібна постать жінки в біленькій хустині на голо ві. Чомусь ця постать змушує би тись серце якось зовсім інакше. Глибоке зворушення, що вщерть переповнює маленьку постать жінки там внизу — передається мені. З хорів не видно обличчя. Лише плечі і білу хустину. Вид но руку, що в глибокій вірі кла де хрест на груди. А ще — час від часу піднімається з хустинкою до очей. Вся віддалась молитві незнайома людина внизу. А сер це чомусь то не може спокійно виконувати свою роботу. І тоді в душі піднімається здо гад, підсичений напередодніми чутками: „Це ж приїхала Мати з — У нас весна, Соню! Неза довго зацвітуть сади! — А як це, як цвітуть сади? Як виглядає цвітуче дерево? Я читала, є яблуні, вишні. Які вони? Ви хоч колись бачили. А чи я по бачу? Дивлюся на Соню. Жаль Соні! Не знаю чи краще тужити за тим, що колись бачили, чи навіть не знати, яка вона — та весна, „пер лами, квітами закосичена не знати, який це рожевий квіт яб луні. Уляна Любович України до нашої парафіянки!“ — Ось оця невеличка жінка, в серці якої стільки нагромадилось протягом довгих років нестерпних мук, а зараз переповненого зво рушенням від здійснення потаєм ного бажання — бачити дочку, і ще недовірчивим радісним заспо коєнням свідомості, що ось із доч кою поруч — у Церкві — при їхала з України. Ще ж зовсім недавно була там, була в д о - м а ! Вона, ось зараз, ніби ви промінює з себе Україну. Ніби уосіблює собою весь наш народ —- старий, твердий своєю непо хитністю, народ, що ось так, як і ця Мати — впав би на коліна в рідній Церкві і виплакав би в не стримних сльозах весь свій біль і всю кривду, всю глибоку вдяч ність за можливість ось так від верто молитись. Виявив би відвер то у стіп святих образів всю ве лич своєї зневоленої ВІРИ. Ши роко розкував би свою прип’яту душу. У нас у Церкві — Людина, що ось лише тільки — но відірвалась від рідної землі. Ще вся замкнена в собі. Ще вся переповнена що йно покинутим, таким невимовно рідним. І це рідне — випроміню ється, наповнює собою все на вколо. Якось ніби аж фізично по єднуючи нас із нашим народом. Людська мова така бліда і така вбога! І що? Як можна запитати про Батьківщину, щоб можна було почути те, чого прагне вся істота, те, чого не вискажеш словами. Лише одне питання зірвалось з уст: —- „Ви всі чуєте нас — там ВДОМА! ?“ І відповідь ще досі дзвенить світлим джерелом: „Все знаємо, голубко, все чуємо...“ Н. М. НОВІ ВИДАННЯ Марія Остромира: Над бистрим Черемошем. Повість. В-во Юлія- на Середяка. Буенос Айрес, 1967. Ст. 300. Авторка подарувала нам повість із життя Гуцульщини. Дія від бувається перед 2. світовою вій ною та в часі її. Із великим знан ням мови та звичаїв змальоване тут середовище свідомої гуцуль ської молоді та її змагань. По вість легко читається, а для тих, що не знають гуцульського го вору, є доданий словник гуцуль ських слів і виразів. Олександра Кімпінська-Тацюн: Рік у житті української жінки-го- сподині. З передмовою Ірени Книш. Накладом авторки. Вінні пег, 1967. Ст. 97. Етнографічні студії нам утруд нені, від коли не живемо на рід ній землі. Тим ціннішою є спроба схопити робітний рік господині. Авторка поділила його на чотири пори року і в кожній дала опис господарських робіт, повязаних із ними звичаїв, святкування свят та опис обрядових страв. За підставу взяла своє рідне село Несмичів на Сокальщині. Олекса Воропай: Звичаї нашо го народу. Т. І і II: Етнографіч ний нарис. Укр. В-во, Мюнхен. 1958— 1966. У цій обширній праці зібрані народні звичаї в чотирьох цик лях — зимовому, весняному, літ ньому й осінньому. Автор дбайли во зібрав і впорядкував велетен ський матеріял. Із нього можуть користати всі, що вивчають чи пояснюють народні звичаї. У 2. томі поданий також обширний о- пис народнього вбрання з цінни ми даними про нар. стрій цен тральних земель. Л. Б. П’ята Виставка Ж іночої Творчости Кожна Виставка Ж іночої Творчости при Конвенції СУА дає перегляд та лантів у ділянці вишивки, ткання, писанки, кераміки. Тому прохаємо народніх мисткинь зголош увати св о ї вироби останнього часу, виконані в ЗДАї. Надси лати їх до 15. червня ц. p., на а д р есу Конвенційного Комітету в Ш икаґо, з д о пискою „Для Виставки4*. Прохаємо залучити також свій життєпис. КОНВЕНЦІЙНИЙ КОМІТЕТ 6 НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1968 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
