Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Все знаємо, все ч у є м о ... Нарис Сьогодні неділя. В нашій церкві правиться звичайна недільна Служба Божа. Невеличкий, добре зіспіваний, церковний хор співає сьогодні гарно без „несподіва нок". Все ніби так, як і завжди. Потріскують свічечки, що їх по наставляли вірні перед аналоєм, перед образами. Світиться елек трикою канделябр. Молитви свя щеника гармонійно поєднуються з молитвами хору... Все, як і кож ної неділі. Але, мабуть, це тільки так здається. Бо не є воно так. Щось відчувається незвичайне. Щось не так. Щось наповнило нашу церкву таким близьким. Та ким з дитинства знайомим, рід ним. Не є воно, як завжди. Хочеться побачити причину. Зрозуміти якийсь дивний неспо кій в душі. Прихожан ще небага то. Але ось в першому ряді на жі ночій половині стоїть між двома жінками незнайома, дрібна постать жінки в біленькій хустині на голо ві. Чомусь ця постать змушує би тись серце якось зовсім інакше. Глибоке зворушення, що вщерть переповнює маленьку постать жінки там внизу — передається мені. З хорів не видно обличчя. Лише плечі і білу хустину. Вид но руку, що в глибокій вірі кла де хрест на груди. А ще — час від часу піднімається з хустинкою до очей. Вся віддалась молитві незнайома людина внизу. А сер це чомусь то не може спокійно виконувати свою роботу. І тоді в душі піднімається здо гад, підсичений напередодніми чутками: „Це ж приїхала Мати з — У нас весна, Соню! Неза довго зацвітуть сади! — А як це, як цвітуть сади? Як виглядає цвітуче дерево? Я читала, є яблуні, вишні. Які вони? Ви хоч колись бачили. А чи я по бачу? Дивлюся на Соню. Жаль Соні! Не знаю чи краще тужити за тим, що колись бачили, чи навіть не знати, яка вона — та весна, „пер лами, квітами закосичена не знати, який це рожевий квіт яб луні. Уляна Любович України до нашої парафіянки!“ — Ось оця невеличка жінка, в серці якої стільки нагромадилось протягом довгих років нестерпних мук, а зараз переповненого зво рушенням від здійснення потаєм ного бажання — бачити дочку, і ще недовірчивим радісним заспо коєнням свідомості, що ось із доч кою поруч — у Церкві — при їхала з України. Ще ж зовсім недавно була там, була в д о - м а ! Вона, ось зараз, ніби ви промінює з себе Україну. Ніби уосіблює собою весь наш народ —- старий, твердий своєю непо хитністю, народ, що ось так, як і ця Мати — впав би на коліна в рідній Церкві і виплакав би в не стримних сльозах весь свій біль і всю кривду, всю глибоку вдяч ність за можливість ось так від верто молитись. Виявив би відвер то у стіп святих образів всю ве лич своєї зневоленої ВІРИ. Ши роко розкував би свою прип’яту душу. У нас у Церкві — Людина, що ось лише тільки — но відірвалась від рідної землі. Ще вся замкнена в собі. Ще вся переповнена що йно покинутим, таким невимовно рідним. І це рідне — випроміню ється, наповнює собою все на вколо. Якось ніби аж фізично по єднуючи нас із нашим народом. Людська мова така бліда і така вбога! І що? Як можна запитати про Батьківщину, щоб можна було почути те, чого прагне вся істота, те, чого не вискажеш словами. Лише одне питання зірвалось з уст: —- „Ви всі чуєте нас — там ВДОМА! ?“ І відповідь ще досі дзвенить світлим джерелом: „Все знаємо, голубко, все чуємо...“ Н. М. НОВІ ВИДАННЯ Марія Остромира: Над бистрим Черемошем. Повість. В-во Юлія- на Середяка. Буенос Айрес, 1967. Ст. 300. Авторка подарувала нам повість із життя Гуцульщини. Дія від бувається перед 2. світовою вій ною та в часі її. Із великим знан ням мови та звичаїв змальоване тут середовище свідомої гуцуль ської молоді та її змагань. По вість легко читається, а для тих, що не знають гуцульського го вору, є доданий словник гуцуль ських слів і виразів. Олександра Кімпінська-Тацюн: Рік у житті української жінки-го- сподині. З передмовою Ірени Книш. Накладом авторки. Вінні пег, 1967. Ст. 97. Етнографічні студії нам утруд нені, від коли не живемо на рід ній землі. Тим ціннішою є спроба схопити робітний рік господині. Авторка поділила його на чотири пори року і в кожній дала опис господарських робіт, повязаних із ними звичаїв, святкування свят та опис обрядових страв. За підставу взяла своє рідне село Несмичів на Сокальщині. Олекса Воропай: Звичаї нашо го народу. Т. І і II: Етнографіч ний нарис. Укр. В-во, Мюнхен. 1958— 1966. У цій обширній праці зібрані народні звичаї в чотирьох цик лях — зимовому, весняному, літ ньому й осінньому. Автор дбайли во зібрав і впорядкував велетен ський матеріял. Із нього можуть користати всі, що вивчають чи пояснюють народні звичаї. У 2. томі поданий також обширний о- пис народнього вбрання з цінни ми даними про нар. стрій цен тральних земель. Л. Б. П’ята Виставка Ж іночої Творчости Кожна Виставка Ж іночої Творчости при Конвенції СУА дає перегляд та лантів у ділянці вишивки, ткання, писанки, кераміки. Тому прохаємо народніх мисткинь зголош увати св о ї вироби останнього часу, виконані в ЗДАї. Надси лати їх до 15. червня ц. p., на а д р есу Конвенційного Комітету в Ш икаґо, з д о пискою „Для Виставки4*. Прохаємо залучити також свій життєпис. КОНВЕНЦІЙНИЙ КОМІТЕТ 6 НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1968 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
