Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
С орока-білобока Олена Цегельська Діти дуже люблять пташок — кормлять їх, слухають їхнього ще бетання, охороняють їхні гнізда від шкідників. А вже дуже радує українських дітей птаха сорока. Вона менша від ворони, струнка, звинна, дуже рухлива й цікава. Безнастанно наче за чимось шу кає, весело крутить голівкою. Не любить великих міст, а гніздиться там, де є городи, сади і фарми. Українські мами забавляють своїх маляток, цокочучи пальчиком од ної руки в другу, наче дзьобиком сороки: „С срока-ворона дітям кашку варила, на порозі студила. Ідіть діти по тріски, дам вам каші по трошки“. А старшенькі діти згадують со року у казці про „Пташине весіл ля" : „Там сорока-білоока на скрипочці грає, А сват голуб з голубкою козака гуляє. Сойка коровай крає, галка пиво носить, А староста крук зо зу л ю до вечері просить“. Батьки одної дівчини Соні жи ли за містом у домі, оточеному деревами. Перед будинком ріс ста рий розложистий каштан. В його тінистих гілках сорока звила собі гніздо. Скоро всі привикли до ми лої пташки і полюбили її. А вона так освоїлась і вдомашнилась, що часто сідала в отворенім вікні. Коли діти обідали, злітала і на стіл та дозволяла кормити себе ла сощами. Часом хапала кусок хліба чи м’яса і наче з украденим уті кала у своє гніздо. Соня дуже лю била сороку, а її сусідка і шкільна товаришка Варка теж не могла нею натішитись. Одного дня сталась неприємна подія. А було це так: Соня з то варишкою помагали мамі садити квіти в городі — потім пішли по мити руки в лазничці. Після того Варка пішла додому, а за кілька хвилин Соня прибігла до мами з плачем: — Мамо, мені пропав мій золотий перстень, той з перлин кою, що мені подарувала бабуня на мої уродини. — Якто пропав? Загубила, чи що? — Ні, то ми обидві з Варкою мили руки і я положила перстень на підвіконні, та й про нього за була. Коли я вернулась по пер стень то вже його не було. Щез! Не було нікого лиш ми дві! Ото ж напевне то Варка пожартувала! — Та ні, Сонечко, не думаю. Зрештою можна її спитати. Але перстень не знайшовся і Варка про нього нічого не знала. Соні мама не переставала шукати, бож це цінна пам’ятка. Але не знайшлося. Та ба! Зачали з хати пропадати й інші цінні речі: мами ні золоті ковтки, срібна ложечка до цукру, ланцюжок... І ото, знову сталось щось дуже дивне. Одного дня сиділа ціла ро дина по обіді на веранді. Нагло по бачили, як сусідський бурий ко- цур, отой „Мурлище" нишком- тишком підкрадається до гнізда сороки, щоб поласувати сороче- нятком. Вже був дуже близенько, туй-туй вхопить пташку. А соро ка як не зверещить, як не дзьобне його мабуть у саме око! Покотив ся ж він аж у низ! Та падаючи потягнув і кусень сорочиного гнізда, в якому всі на диво поба чили золотого ланцюжка. — Ось де наші золоті речі! —- Тоді брат Соні, Ґенко, поліз на дерево до гнізда. А там! Ціле гніздо обві- чане блискітками — золотими та срібними. Між ними і перстень Со ні. Тоді Генко не втерпів і почав сварити сороку: — То ти така? Ми тебе гости ли, приймали, тішились тобою, а ти! Знаєш хто ти є? Пройдисвіт, гультіпака, легкодух! Вже ти те пер довго дзьобиком стукатимеш, доки ми тобі на вікні сітку роз криєм! Всі сміялись з такої промови Ґенка. Лиш Соня була сумна. Піз ніше сказала мамі: — Ах, як мені сумно, що я так подумала про су сідку Варку. О мамо, я найрадше подарувала б їй цей перстень! Але не можу, він же від бабуні. — Не журись, потішила її мама. В мене є гарний золотий хрестик. При нагоді ми подаруємо його Варці. Так вони і зробили. НЕ МОЖНА В КАЛЮЖУ Вже синичка весело співає, бо тепліше сонце пригріває, і побігла снігова водичка, а в саду калюжка невеличка. Прилетів горобчик і хлюпочеться. Цвіріньчить: „Тобі в калюжу хочеться?“ Я йому на те відповідаю: „У калюжу?! Думаєш, не знаю, що брудна та снігова водичка, там не можна мити руки й личко. Може б я в калюжі й потопталася, та боюсь, щоб мама не дізналася.“ Г. Чорнобицька СИНИЧКА Люба сестричко, Пташко-синичко, Та погуляй у нас! — Ой ні, не можу: В днину погожу В мене робочий час. — Пташко-синичко, Люба сестричко, Праця яка твоя? — В мене дві дочки, Ще й три синочки, Діток годую я! — Ось для пташаток Жменя зерняток, Всіх нагодуй як слід. — Ой ні, малята, Гусінь пухната Кращий для нас обід! Звідки синичко, Люба сестричко, Гусінь приносиш ти? — З саду та гаю. Допомагаю Рясно йому рости! І. Кульська НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1968 З» А вона так освоїлась, що часто сі дала в отворенім вікні.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
