Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
С орока-білобока Олена Цегельська Діти дуже люблять пташок — кормлять їх, слухають їхнього ще бетання, охороняють їхні гнізда від шкідників. А вже дуже радує українських дітей птаха сорока. Вона менша від ворони, струнка, звинна, дуже рухлива й цікава. Безнастанно наче за чимось шу кає, весело крутить голівкою. Не любить великих міст, а гніздиться там, де є городи, сади і фарми. Українські мами забавляють своїх маляток, цокочучи пальчиком од ної руки в другу, наче дзьобиком сороки: „С срока-ворона дітям кашку варила, на порозі студила. Ідіть діти по тріски, дам вам каші по трошки“. А старшенькі діти згадують со року у казці про „Пташине весіл ля" : „Там сорока-білоока на скрипочці грає, А сват голуб з голубкою козака гуляє. Сойка коровай крає, галка пиво носить, А староста крук зо зу л ю до вечері просить“. Батьки одної дівчини Соні жи ли за містом у домі, оточеному деревами. Перед будинком ріс ста рий розложистий каштан. В його тінистих гілках сорока звила собі гніздо. Скоро всі привикли до ми лої пташки і полюбили її. А вона так освоїлась і вдомашнилась, що часто сідала в отворенім вікні. Коли діти обідали, злітала і на стіл та дозволяла кормити себе ла сощами. Часом хапала кусок хліба чи м’яса і наче з украденим уті кала у своє гніздо. Соня дуже лю била сороку, а її сусідка і шкільна товаришка Варка теж не могла нею натішитись. Одного дня сталась неприємна подія. А було це так: Соня з то варишкою помагали мамі садити квіти в городі — потім пішли по мити руки в лазничці. Після того Варка пішла додому, а за кілька хвилин Соня прибігла до мами з плачем: — Мамо, мені пропав мій золотий перстень, той з перлин кою, що мені подарувала бабуня на мої уродини. — Якто пропав? Загубила, чи що? — Ні, то ми обидві з Варкою мили руки і я положила перстень на підвіконні, та й про нього за була. Коли я вернулась по пер стень то вже його не було. Щез! Не було нікого лиш ми дві! Ото ж напевне то Варка пожартувала! — Та ні, Сонечко, не думаю. Зрештою можна її спитати. Але перстень не знайшовся і Варка про нього нічого не знала. Соні мама не переставала шукати, бож це цінна пам’ятка. Але не знайшлося. Та ба! Зачали з хати пропадати й інші цінні речі: мами ні золоті ковтки, срібна ложечка до цукру, ланцюжок... І ото, знову сталось щось дуже дивне. Одного дня сиділа ціла ро дина по обіді на веранді. Нагло по бачили, як сусідський бурий ко- цур, отой „Мурлище" нишком- тишком підкрадається до гнізда сороки, щоб поласувати сороче- нятком. Вже був дуже близенько, туй-туй вхопить пташку. А соро ка як не зверещить, як не дзьобне його мабуть у саме око! Покотив ся ж він аж у низ! Та падаючи потягнув і кусень сорочиного гнізда, в якому всі на диво поба чили золотого ланцюжка. — Ось де наші золоті речі! —- Тоді брат Соні, Ґенко, поліз на дерево до гнізда. А там! Ціле гніздо обві- чане блискітками — золотими та срібними. Між ними і перстень Со ні. Тоді Генко не втерпів і почав сварити сороку: — То ти така? Ми тебе гости ли, приймали, тішились тобою, а ти! Знаєш хто ти є? Пройдисвіт, гультіпака, легкодух! Вже ти те пер довго дзьобиком стукатимеш, доки ми тобі на вікні сітку роз криєм! Всі сміялись з такої промови Ґенка. Лиш Соня була сумна. Піз ніше сказала мамі: — Ах, як мені сумно, що я так подумала про су сідку Варку. О мамо, я найрадше подарувала б їй цей перстень! Але не можу, він же від бабуні. — Не журись, потішила її мама. В мене є гарний золотий хрестик. При нагоді ми подаруємо його Варці. Так вони і зробили. НЕ МОЖНА В КАЛЮЖУ Вже синичка весело співає, бо тепліше сонце пригріває, і побігла снігова водичка, а в саду калюжка невеличка. Прилетів горобчик і хлюпочеться. Цвіріньчить: „Тобі в калюжу хочеться?“ Я йому на те відповідаю: „У калюжу?! Думаєш, не знаю, що брудна та снігова водичка, там не можна мити руки й личко. Може б я в калюжі й потопталася, та боюсь, щоб мама не дізналася.“ Г. Чорнобицька СИНИЧКА Люба сестричко, Пташко-синичко, Та погуляй у нас! — Ой ні, не можу: В днину погожу В мене робочий час. — Пташко-синичко, Люба сестричко, Праця яка твоя? — В мене дві дочки, Ще й три синочки, Діток годую я! — Ось для пташаток Жменя зерняток, Всіх нагодуй як слід. — Ой ні, малята, Гусінь пухната Кращий для нас обід! Звідки синичко, Люба сестричко, Гусінь приносиш ти? — З саду та гаю. Допомагаю Рясно йому рости! І. Кульська НАШЕ ЖИТТЯ — КВІТЕНЬ, 1968 З» А вона так освоїлась, що часто сі дала в отворенім вікні.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
