Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Ярослава Ґеруляк: Жрекиня, кераміч на скульптура. З приватної збірки п-ва Кузьмовичів, Бабилон. Y a r o sla v a G eru la k : “P riestess,” ceram ic (Д о звіту 82 Відділу СУА в Бронксі, стор. 37) жали прегарні чорні очі і волос ся, що темними пасмами оточува ло її бліде личко. Хата Карис була пересічною казахською хатою. Правда, старі хати у більш віддалених старих аулах, або навіть у старішій ча стині цього села, мали ще більше різних коридориків, сіней та пе реходів, мабуть, для охорони пе ред вітром. Але ця хата теж була зі саману, цебто з невипалених, глиняних кубиків, наче б цеглин, з плоским, вимазаним глиною да хом. Двері, збиті з кількох до щок, впроваджували до великих сіней — стайні. Там стояли дві корови, головне джерело прохар чування Карис та її дітей. Про йшовши через сіні-стайню, такі ж самі, може трохи менш діряві двері вели до кімнат Карис, а другі на право до маленьких сі- нок-коридорика і до „ізби“, де ми жили. Стіни, хоч грубі, мало хоронили від морозу та вітру, бо сира глина вбирала в себе воло гість. Віконця вмуровані „на по стійне" не допускали улітку сві жого повітря, а зимою не дуже хоронили перед зимном. На стінах нераз осідав іней, а вікна покри вали грубі, ледяні узори. Долівку- тік ми зимою прикривали соло мою, щоб було тепліше, а влітку час від часу мазали глиною, щоб не кришилася. Хата була положена при вули ці Степній — це була частина села, заселена казахами. Власти во трудно говорити тут про ву лицю, бо хати розкинені були без ніякого порядку. Просто так, як би хтось узяв у кулак жменю зер нят, або намистин, а відтак роз тулив долоню і все, що було в кулаці, розсипалось кругом. Так були розміщені хати у цій діль ниці. Очевидно не було ніяких огорож, ніодного кущика, чи якоїсь стебелинки. Може десь тут і там засіявся полин, що ско ро сох на гострому сонці гаря чого літа. Перед кожною хатою цілу зиму красувалася купа ко ров’ячого гною, що його викида ли зі стайні. Ця купа весною па рувала і ,,пріла", поки не прихо див час переробити її на опал. В літі перед хатами ліпили з гли ни печі, в які вмуровували каза ни. Це літні кухні, бо ж улітку в хаті загарячо, щоб варити. Здавалось би, що дві корови, про які я згадала, це добра за- безпека проти голоду в сім’ї. Але ж це не так просто, бо і ко рів треба прокормити. Казахські корови невеликі, дають мало, вправді товстого молока, але ж їсти хочуть. Цю другу корову Карис тримала в тайні. їй, як жін ці воєннослужащого, вільно було держати корову, без обов’язку віддавати приписану кількість мо лока державі, але за другу коро ву треба було б їй розчислятися і тоді нічого не осталось би їй на прожиток. Улітку корови ви ганяли на степ разом із колгосп ними за невеликою оплатою, але зимою корови часто ходили по селі, шукаючи собі поживи. Ма буть Карис прийняла нас у хату надіючись, що ми поможемо їй прокормити корову, бо брат мій працював тоді у колгоспі і міг дістати за свою працю, якщо не сіно, то солому. Солома зложена при стіні хати, хоронила від зим на, а для нас вона була опалом. Ми вистелювали нею глиняну до лівку, увечорі спалювали її, щоб зварити їжу й огріти хату, а на долівку клали свіжу солому. Ми догадувались, що коли нас не було вдома, корова Карис дожив- ляється нашою соломою, але ж що було робити! Коли мого бра та взяли у „трудармію" і я оста лася сама, вже не було соломи, не було чоловічих рук, що часом могли помогти Карис у її праці. Ми ще одну зиму прожили з нею спільно — дві самітні жінки, що їх ділила фізично стіна хати, а психічно так багато! Дві жінки з інших світів, іншої раси, іншої культури. Але ж дві жінки, що їх лучила журба і страх за на ших найближчих —- її чоловіка, що воював десь у далекій Европі і моїх рідних, що каралися десь у ляґрах, або були в незнаних ме ні місцях у широкому світі. Дві жінки, що мусіли боротися за прожиття, за кусень хліба, опал, за сам фізичний прожиток. А при тому дві жінки, що жили споми нами і мусіли мати якусь надію —- щоб жити. Нераз у зимовий вечір, коли я при заімпровізованій з пляшки лямпі читала, або направляла одіж, я чула серед нічної тиши- ни, як Карис тихесенько співає. Чи знаєте такий популярний твір „На перському ярмарку"? Якраз мотивом до нього мусіла бути ця казахська пісенька, що її муги кала Карис за стіною. Слова у ка захських пісеньках убогі. їх ча сто імпровізують, описуючи те, що в даній хвилині діється. На приклад „їде верблюд", або „ди тина спить" — і ця фраза повто ряється. Слів, що їх співала Ка рис, я не відрізняла, але ж мело дія була повна туги і суму, одно манітна, як степ, як природа, що нас окружала. (Докінчення буде) ГРОМАДЯНКА з 1946— 1950 pp. 5 чисел коштують 1 дол. Замовляти в Централі СУА. 6 НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
