Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Уляна Любович Карне Карне це назва шовкової мате рії. Я ніколи не бачила під час свого побуту у Казахстані цього шовку. Може десь у далекому аулі, якась стара казашка у своє му сундуку заховала рештки цієї азійської, розкішної тканини. В часах, коли я там була, було б уже сповненням мрій, якщо б можна було дістати кусник по лотна, чи перкалю. Мені тільки розказували, що це прекрасна, ніжна, цікава своєю фактурою та красками тканина. Але ж Карис, це теж казахське жіноче ім’я. Бо майже всі імена у казахів мають якесь значення. Бала-ханум — це мала пані, Куль бану — це запах троянди (хоч у тих сторонах, себто на північ них окраїнах Казахстану, ледве чи хтось бачив коли троянду). Отже Карис це ім’я і його носила молода ще казашка, в якої хаті довелось мені жити якийсь час. Вправді, як це часто бувало, її кликали з-російська Катя, бо пе реважно усі казахські давні іме на перелицьовувано на Ґалі, Каті, Шури і Нюри, але ж вона сама сказала мені, що називається Ка рис і пояснила, що означає це слово. Тож я кликала її Карис і я виділа, що вона тому рада. А хто ж з нас не хотів би мати шовкового імени? Чоловік Карис це не звичайний собі казах, що випасав вівці, або працював у колгоспі. У нього му- сіла бути якась освіта, бо він пра цював у „райфінвідділі". Але ж тоді, коли я жила у Карис, він був змобілізований вже від пер ших днів вибуху війни з Німеч чиною, воював десь у Европі і Карис жила сама з трійкою малих дітей. Карис була гарна. Такою вида валась мені тоді, в порівнянні з іншими її землячками, скіснооки- ми, з широкими вистаючими ви лицями та грубими, короткими носами. Але я думаю, що навіть не на тлі тих жінок, відзначалась вона чимсь гармонійним і ніжним у рисах свого лиця, у виразі чор них вузьких очей. Думаю, що вона видалася б мені гарною всю ди, очевидно у якомусь екзотич ному, таємничому змислі. ї ї рухи були зручні, плавні та швидкі, але при тому якби здер- жані. Руки і ноги, як зрештою у всіх казашок, малі. Усміх ї ї був якимсь усміхом так сказати б „не до кінця", це був якби пів-усміх, що дивно опромінював її лице і золотистими вогниками спалаху вав в очах. Та в ті часи, Карис рідко усміхалася і тільки кілька разів я бачила її правдиво весе лою. Хоч чоловік Карис працював урядником, отже належав до „працюючої інтелігенції", думаю, що освіта Карис ограничувалась до писання і читання, але ж у її поведінці було щось, чим різни лася вона від своїх сусідок — казашок. Ось хоч би такий прояв її делікатности, як те, що вона ніколи не входила без попере дження до нашої „ізби", що у всіх казашок було у звичаї. Осо бливо зараз по нашім поселенні, вони з’являлися цілими групами, спокійно присідали на п’ятах при стіні і так могли цілими годинами сидіти, водячи своїми косими очи ма за нами, обмінючись заввага- ми на нашу тему, очевидно незро зумілою для нас своєю мовою. Чогось такого Карис ніколи не зробила б. Якщо навіть була ці кава, що ми собою уявляємо та як живемо, то це не проявилося б у безпосередній, грубий спосіб. Правда, Карис не все була та кою „шовковою", як її ім’я. Не раз чути було через стіну її роз лючений голос, коли приводила до порядку свою трійку дітей. Нераз вибухали якісь спори між нею і сусідкою і тоді з уст її си палися гострим струмочком гор- ляні, характеристичні для казах ської мови звуки слів. Але ж це були вийняткові випадки. У Карис було троє дітей. Най старший Сакен, мав сьомий рік, коли ми там замешкали. Це був малий хлопець з дивно шпича стою, подовгуватою головою, рух ливий, проворний, та правду ска завши, трохи влізливий і не дуже приємний. Згідно з казахською традицією він повинен бути го ловою родини в часі неприсутно сті батька. Він повинен був опі куватись меншими дітьми, брат чиком Арсеном та сестричкою Сарою, особливо тоді, коли мами не було вдома, а це траплялося часто. Очевидно тут він не від різнявся нічим від інших малих хлопців у тому віці і тільки чекав нагоди, щоб вирватися з хати, а його „опіка" нераз кінчалася пла чем малят і якщо ми були дома, то мусіли успокоювати і наводити лад між малими казачатами. На молодших пізнати було наслідки біди, яка в часі неприсутності батька, ще поглибилась. Більший, може чотирилітній Арсен мав кри ві ноги, які зрештою часто трап лялися навіть у дорослих казахів, але все таки він ними володів і коливаючись з боку на бік, хо див та бігав. Але найменша Сара, мабуть, дволітня, була худесень кою дівчинкою з викривленими від англійської хвороби зубами, тонесенькими ручками і ніжками, що не були спроможні вдержати її тіла. Вона трохи рачкувала, але на ноги стати не могла. З усієї її „особи" найбільше вра- НА1І1Е ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1967 5 Тарас Ш евченко: Казашка Катя, сепія, 1856. T aras S h e v c h e n k o : K a z a k h W om an , se p ia 1856
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
