Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Буря в л ісі Олена Цегельська докучав учительці, коли то вже він побіліє. —- Почекай! — відповіла вона йому. — Бачиш, ще всі зайці сі рі. Хіба може ті, що живуть у горах, побіліли. Може там вже випав сніг. Як тільки Стриб про це почув, того ж дня не вернувся зі школи додому, а пострибав у гори да леко за лісом, щоб швидше по біліти. Але на горах ще снігу не було, хоч було дуже зимно. Віяв дуже холодний вітер і нікуди бу ло сховатися від нього. їсти теж було нічого. Проте Стриб додо му не вертався: йому так хоті лося побіліти. Прокинувшись одного холод ного ранку, Стриб помітив, що він уже білий. Він прожогом по біг до свого лісу, щоб усім по хвалитися, який він став гарний. Та не встиг він добігти до рідного лісу, як коло села побачили пси його білого на чорній від дощів землі і пустилися за ним. Бідне зайченя летіло як вітер, але й пси бігли дуже швидко. От уже і рід ний ліс. І старий дуб, де живе його родина... Зайчиха-мама почула, як Стриб підбіг до дуба й вискочила до нього. Вона відразу побачила псів. Штовхнувши Стриба в ямку, вона побігла вбік перед псами, щоб відвести їх від ямки і вря тувати не тільки Стриба, а й усю родину. Пси кинулися за нею. Задихана, ледви жива вернулася вона аж увечорі додому. І Ска зала Стрибові: — Тепер сиди в ямці, аж поки не впаде в лісі сніг. Бо загинеш, дурненький! Поки снігу немає, кожен тебе білого побачить. Це тобі добра наука! Через тебе мало всі ми не загинули. Соромно було Стрибові, що він привів псів до їхньої ямки. Ліг у куточку й зажурився. — Буду відтепер слухатися старших: вони мудріші за мене, — подумав він. (Докінчення зі ст. 25) Кожна організована громадянка знає, що своєчасно внесена перед плата на журнал є здоровою фі нансовою підставою для розвитку видавництва. Одного дня татка не було до ма, а мама після обіду заходилась покласти менших дітей спати. Ган- нусі навкучилось бовтатись у во ді і будувати греблю. Вона ріши ла зробити щось на власну руку. Непомітно віддалилась від хлоп чиків і пішла, пішла собі, аж ген під ліс. А там, яка краса! Під лісом не мов віночком посіяні квітки: і не- забудьки, і лотач, і волове-очко. І всякі, що їм і назви не знати. Йде так дівчинка, йде, підспівує собі і збирає китичку для мами. Аж нагло побачила збоку до ріжку, що вела в ліс, а при цій доріжці ще кращі квіти. — Ех! ■—• подумала, — піду зкраєчку доріжкою, назбираю он- тих! І не спостереглася як заглиби лась у густий ліс за цими неви даними квітками. Та ба, тут такий любий холодочок, пташечки ще бечуть, квіти пахнуть — так ве село! Аж нагло почула над собою якийсь гуркіт -— в одну мить по темніло і вдарив грім та дрібний дощик зашелестів по листю. Ган нуся злякалась і мигом завернула. Треба вертатись додому. Гляну ла на свою доріжку — а тут, що це? Не одна доріжка, а кілька, ще й у різні сторони. Бігає вона то сюди, то туди і цілком розгу билась — аж ніяк не знайде до ріжки додому. Заблудилась! Ослаблена, змучена, сіла під деревом на мох і розплакалась. — О, Боже! Татку, матусю, ря туйте! А тут ані слиху, ані диху —• кругом темно, дощ кріпшає. Страшні думки приходять їй: — Та ж у лісі ведмеді водяться, бу вають і вовки, і якісь розбійники. Ой бідна ж моя голівонько! Що я наробила, пропаду тут сама! І молиться крізь плач: — Отче наш, Матінко Божа, Ангеле Хо ронителю! Поможіть! Не дайте пропасти!.. Може так серед плачу і задрі мала — коли несподівано почула голоси і крізь кущі побачила світ ла. Так, то татко з табор’янами шукали її. Крикнула, зірвалась: —• Тут я, Ганнуся! — І не счу- лась, як кріпкі таткові руки вхо пили її і понесли, понесли. Зму чена, знесилена відразу заснула і спала до рана кріпким сном. На другий день виправдувалась у батьків і дякувала цим панам з табору, що разом з татком шу кали за нею. І постановила ніколи більше того нерозумного кроку не робити, самій нікуди не блу кати. Але коли хлопцям-товаришам почала жалуватись як страшно їй було, то вони в один голос за кликали: — Добре тобі так! Ти чого в тайні перед нами побігла туди? Якщо б ми були з тобою, ми вва жали б на тебе. Звичайно ж хлоп ці. Ще й до того пластуни-но- ваки. (Перша частина цього опові дання п. з. „Хатка на колесах", поміщена у ч. 8, 1967.) ВІТЕР Шумить вітер у-у-у: — Всі листочки я змету, Щоб були гілки чистенькі, Як впаде сніжок біленький. А ви дітки дорогі — Пособляєте мені, Хідники усі змітайте, Ні листочка не лишайте! Щоб як сніг покриє місто ї зі споду було чисто! У-У-У, УУУ Привітаємо зиму! Наталя Глоба Б І М - Б О М Українська народня пісенька Бім-бом, дзелень-бом, Загорівся кицин дом! Біжить курочка з відром, Біжить півничок з цебром. Бім-бом, дзелень-бом Щоб гасити кицин дом. Бім-бом, дзелень-бом Біжить котик з помелом. Погасили помелом, Стоїть цілий кицин дом. Лиш коточок зажуривсь, Бо хвосточок присмаливсь. 26 НАШЕ ЖИТТЯ — ЖОВТЕНЬ, 1967 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44 
