Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Зайчик-тато прокинувся пер ший. Було тихо. Зайчиха-мама ще спала. Спали й зайченята. Було ще рано й темно. Зайчик тато хо тів ще трохи заснути, але згадав, що сьогодні його діти йдуть до школи. Треба збудити зайчиху- маму, а самому пострибати на го роди коло села й нарвати всім на сніданок моркви, а може й голов ку капусти принести. Він тихенько лапкою штовхнув зайчиху-маму, щоб прокидалася і бралася до роботи. Мама збу дила дітей. День почався. Дітей у заячій родині було троє: Куцик, Пуся та Стриб. Всі вони були сірі з довгими вухами й коротеньким хвостиком. Куцик і Пуся були дуже чемні діти. Ку цик був татів помічник. Він лю бив працювати разом із татом, коли тато щось лагодив у ямці під старим дубом, де вони жили. Ходив з татом на городи по мор кву та капусту. Був добрим до брата свого та сестрички. Так са мо Пуся була добре і слухняне зайченятко. Вона багато допома гала мамі в роботі. Особливо лас кава була вона до старенької ба бусі, що з ними жила і розпові дала зайченятам цікаві казки. Стриб не був дуже чемний. Він не завжди слухався тата й мами і боявся тільки татового паска. Бабуня теж часто гнівалася ш" нього, бо коли вона розповідала зайченятам казки, він не міг вси діти спокійно на місці, а все стри бав навколо і всім заважав. — Ну, чого так стрибаєш? Си ди тихо! — казала старенька йо му. Але він не слухав і далі стри бав. Через те його й назвали Стриб. Весною зайченятка ходили до дитячого садку. Там дуже мила молоденька вчителька - зайчиха вчила лісових зайченят казати один одному ,,добридень“ і „до побачення", витирати хустинкою носа й казати „дякую“, коли є за що комусь подякувати. Сьогодні зайченята вперше йдуть до лісової школи. Кажуть, що там дуже мудра й поважна зайчиха-вчителька, яка все знає і дуже добре вчить. Мама ще з вечора наказала зайченятам добре помити шию й вуха. Тепер вона перевірила чи діти чисті і послала Стриба зно ву до джерела ще раз помити ву ха й поза вухами. Була осінь. Листя на деревах пожовкло і па дало на землю. Школа була коло старого дерва, де в дуплі жила білка. Білка мала дзвіночок і дзвонила, коли треба було почи нати навчання або робити пе рерву. Зайчиха-вчителька подивилась на зайченят крізь свої великі оку ляри і сказала їм сісти й сидіти тихо. А тоді почала розповідати їм, що у зайців дуже багато во рогів і що треба бути дуже обе режними. Стрибові не хотілося про це слухати. Він і від батьків та бабусі знав, що лисиця, вовк і пес — то все вороги. Від них треба тікати. — А як я не почую ворога? —- запитав він учительку. —- Навіщо ж у тебе такі дов гі вуха? — запитала вчителька. —• Наші довгі вуха й швидкі но ги, то наш порятунок. А зимою ми будемо всі білі і на снігу не буде нас видно. — І я буду білий? -—- спитав Стриб. — Якщо будеш чемний, -—■ ска зала йому на те вчителька, щоб трохи налякати його і змусити бути чемним. Білочка подзвонила на перер ву і зайченята пострибали бави тися між ялинками. Стриб став від того дня чека ти, щоб скорше прийшла зима. Він дуже нетерпеливився і все (Докінчення на ст. 26) Ч У к и Ой чук! Чук-чукй! їдуть славні козаки до нас у гостину. Посадять дитину на коника, на коня, хай синочок поганя. Гопля! Гопля-ля! Виростай, моє маля! Г. Чорнобицька По гриби Івась пішов Гриба-велетня знайшов. Як зірвав його Івась Звідкись буря узялась! Під дощ ем Івась стриб-стриб — Парасолькою став гриб! Текст Леоніда Полтави Ілюстрації І. Александровича Марія Дейко Зайченя Стриб
Page load link
Go to Top