Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44
Зайчик-тато прокинувся пер ший. Було тихо. Зайчиха-мама ще спала. Спали й зайченята. Було ще рано й темно. Зайчик тато хо тів ще трохи заснути, але згадав, що сьогодні його діти йдуть до школи. Треба збудити зайчиху- маму, а самому пострибати на го роди коло села й нарвати всім на сніданок моркви, а може й голов ку капусти принести. Він тихенько лапкою штовхнув зайчиху-маму, щоб прокидалася і бралася до роботи. Мама збу дила дітей. День почався. Дітей у заячій родині було троє: Куцик, Пуся та Стриб. Всі вони були сірі з довгими вухами й коротеньким хвостиком. Куцик і Пуся були дуже чемні діти. Ку цик був татів помічник. Він лю бив працювати разом із татом, коли тато щось лагодив у ямці під старим дубом, де вони жили. Ходив з татом на городи по мор кву та капусту. Був добрим до брата свого та сестрички. Так са мо Пуся була добре і слухняне зайченятко. Вона багато допома гала мамі в роботі. Особливо лас кава була вона до старенької ба бусі, що з ними жила і розпові дала зайченятам цікаві казки. Стриб не був дуже чемний. Він не завжди слухався тата й мами і боявся тільки татового паска. Бабуня теж часто гнівалася ш" нього, бо коли вона розповідала зайченятам казки, він не міг вси діти спокійно на місці, а все стри бав навколо і всім заважав. — Ну, чого так стрибаєш? Си ди тихо! — казала старенька йо му. Але він не слухав і далі стри бав. Через те його й назвали Стриб. Весною зайченятка ходили до дитячого садку. Там дуже мила молоденька вчителька - зайчиха вчила лісових зайченят казати один одному ,,добридень“ і „до побачення", витирати хустинкою носа й казати „дякую“, коли є за що комусь подякувати. Сьогодні зайченята вперше йдуть до лісової школи. Кажуть, що там дуже мудра й поважна зайчиха-вчителька, яка все знає і дуже добре вчить. Мама ще з вечора наказала зайченятам добре помити шию й вуха. Тепер вона перевірила чи діти чисті і послала Стриба зно ву до джерела ще раз помити ву ха й поза вухами. Була осінь. Листя на деревах пожовкло і па дало на землю. Школа була коло старого дерва, де в дуплі жила білка. Білка мала дзвіночок і дзвонила, коли треба було почи нати навчання або робити пе рерву. Зайчиха-вчителька подивилась на зайченят крізь свої великі оку ляри і сказала їм сісти й сидіти тихо. А тоді почала розповідати їм, що у зайців дуже багато во рогів і що треба бути дуже обе режними. Стрибові не хотілося про це слухати. Він і від батьків та бабусі знав, що лисиця, вовк і пес — то все вороги. Від них треба тікати. — А як я не почую ворога? —- запитав він учительку. —- Навіщо ж у тебе такі дов гі вуха? — запитала вчителька. —• Наші довгі вуха й швидкі но ги, то наш порятунок. А зимою ми будемо всі білі і на снігу не буде нас видно. — І я буду білий? -—- спитав Стриб. — Якщо будеш чемний, -—■ ска зала йому на те вчителька, щоб трохи налякати його і змусити бути чемним. Білочка подзвонила на перер ву і зайченята пострибали бави тися між ялинками. Стриб став від того дня чека ти, щоб скорше прийшла зима. Він дуже нетерпеливився і все (Докінчення на ст. 26) Ч У к и Ой чук! Чук-чукй! їдуть славні козаки до нас у гостину. Посадять дитину на коника, на коня, хай синочок поганя. Гопля! Гопля-ля! Виростай, моє маля! Г. Чорнобицька По гриби Івась пішов Гриба-велетня знайшов. Як зірвав його Івась Звідкись буря узялась! Під дощ ем Івась стриб-стриб — Парасолькою став гриб! Текст Леоніда Полтави Ілюстрації І. Александровича Марія Дейко Зайченя Стриб
Page load link
Go to Top