Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Мішані подружжя Іванна Козаченко У різних осередках є більше або менше скупчення української молоді. Є менш або більш ожив лене суспільне життя, но і є такі імпрези, що дають молодим мож ність познайомитися. Є балі, з’їз ди, змагання, табори. Обсервую- чи ці імпрези, а теж після розмов з молодими і батьками, можна ви провадити декілька висновків. Передусім треба дитину впро вадити в українське середовише від малого й від малого вихову вати в українському дусі. Оче видно, всі ми боремося за існу вання у менш або більш сприят ливих умовинах. Стараємося за певнити своїй родині найкращі матеріяльні умовини життя. Але не забуваймо, що то не все. Де які з нас, може тому, що нам до водилося жити у важких мате- ріяльних умовинах, тепер так ду же задивлені в те, щоб якнай більше заробляти, щоб мати гар ні хати, авта і т. п. При тому за буваємо, що ці авта, хати це не ціль, а засіб, яким ми хотіли б запевнити якнайкраще життя на шій родині, українській родині. І ми так зайняті тим будуванням матеріяльної підстави, що хоч як нам залежить на тому, щоб наші діти були українцями, ми раптом спостерігаємо, що в нас хата чу дова, і авто, і літній дім, а діти зовсім всякли в американське се редовище. Або ми в погоні за до бробутом забрели за далеко від українського середовища, або так заанґажовані, і то обидвоє, і бать ко, і мати, у праці для зарібку, що в нас немає часу для дітей. Ми не присвячували їм уваги, не створили атмосфери українського дому. Не запрошували від мало го українських однолітків, може не раз тому, щоб не забрудили нашої чудової хати, або, що це стільки мороки й часу приймати малих гостей. А для наших доро слих гостей напевне в нас і час, і засоби знайдуться. І тоді, коли діти виросли, веземо нашу пре гарну доню у чудовій сукні на баль, наприклад, лікарів у Ню Йорку, шукаємо між знайомими для неї партнера, показуємо зна- (Закінчення) йомим. Стрічаємо там масу наших давніх знайомих, що теж приїха ли з різних сторін Америки зі своїми ,,потіхами“. І тут або „зло вить", або ,,не зловить"! І пере важно не зловить, бо якщо вона вихована серед американців, то це середовище є для неї духово чуже, або може якраз на цьому балі не натрапила на цього ,,од- ного-єдиного“. І потім вертаємось знов у далекі сторони, щоб купи ти ще одну хату, а дівчина вихо дить заміж за чужинця. Це, очевидно, приклад драстич- ний і скрайній. Але прошу пові рити, що коли дитина від малого має своє українське товариство, то вона навіть на такому балі, чи на якійсь іншій зустрічі далеко легше ввійде у своє товариство. Далеко менше притягає її і ма нить все що американське, навіть потім у гайскулі чи каледжі, де вона має самих американських то варишів. І всі ті, хто має ще не дорослих дітей, подумаймо про це зарання, заки буде запізно. * * * Є родини, які зуміли так ви ховати дітей, що для них все, що українське — близьке і рідне. Але якже часто саме тільки го- ворення батьків, саме розказуван ня від малого про те, що вони українці і що мають бути на це горді, є для дітей абстрактним поняттям і викликує у них май же нехіть. Вони почуваються різ ними від свого американського оточення і тим більше стараються уподібнитись до нього, що більше батьки їх від того відтягають та ще й часом його досадними сло вами критикують. А рівночасно не дають їм такого українського середовища, що було б достаточ- но атракційне, щоб дати проти вагу американському. А тим ча сом, що чує і бачить молодь в українському середовищі від стар ших? Спори, різниці поглядів, критика один одного, групи, пар тії — невже тим хочемо їй за імпонувати й притягнути? Якщо хочемо заховати дітей для Укра їни, не розмінюймо її на дрібні. Для молодих це тільки — „вели ких слів велика сила“, незрозу міла, нецікава, а Україна наче калейдоскоп малих груп, групок, спорів, спориків. Якщо вже самі не можемо вийти з цього блуд ного кола й обійтися без взаєм ного себе обвинувачення, то хоч трактуймо їх як прикру, дра- стичну справу, що її не випадає провадити при дітях, щоб їх не згіршити, не знеохотити назавжди до всього, що українське. Якщо хочемо, щоб молоді бу дували українську сім’ю, то зач нім від того, щоб вони у нас ба чили прегарну, висококультурну сім’ю, і таке ж ціле українське середовище. * * * У вступі сказано, що чинник розуму щоразто більшу ролю грає у будові священної інститу ції подружжя і сім’ї. Очевидно цим не треба нехтувати. Орга нізовані зустрічі, балі, а навіть посередництво — це все ті прак тичні засоби, що ними треба у- можливити молоді пізнати себе. Поміж молоддю є багато одиниць, свідомих того, як важко жити з людиною, що є вихована у зовсім іншій культурі, що має інші тра диції, іншу ментальність. Для них така акція, якою повинні б навіть зайнятися такі організації, як Со юз Українок Америки, напевне могла б бути помічною. А балі і зустрічі? У всьому сві ті тепер такий звичай, що дівчи на приходить на забаву з пар тнером і з ним бавиться. А що має робити дівчина, що приїхала, наприклад, на Союзівку в товари стві, але без хлопця? Я бачила, як під час вечірної забави стоять групи дівчат і хлопців під годин ником на терасі. Музика грає, а вони приглядаються собі. Як зну диться стояти, то котрийсь хло пець нав’яже розмову, а буває, що дівчина-красуня постоїть і піде, бо якось неприємно так стояти. Чи не добре було б уря джувати забави для самітних з аранжером, що в приємний спо сіб познайомив би всіх і надав НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1967 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
