Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Олена Цегельська Чи п р и їд е св. Микол ай? Родина Глинських мала досить великий сад. Коли настав місяць листопад, у ньому нападало ба гато листя. А в Глинських було семеро дітей. Одного дня мама сказала до них: — Слухайте, що ви собі ду маєте? Чи ваш тато по цілоден ній праці має ще громадити ли стя? Ви самі не здогадались це зробити? Не кажу вже про тих малих, але ви, великі гультіпаки? Ви, Богу дякувати, — здорові й сильні! — Ні, матусю, ми, на жаль, не догадались, — так діти. — Але даємо слово, що зараз це зро бимо! І справді пильно взялися до ро боти. Старші з великими, а малі зі своїми маленькими граблями. Робота йшла живо — нема що казати. За короткий час нагрома дили кілька великих валів. Але що ж? Як побачили ці вали ли стя, так їх скортіло побавитись. І от гралися у розбійників, у вій ну, скочувались по схилах, за мість старатись якнайскорше ви везти листя поза сад. І так було цілий тиждень. Все відкладали на пізніше докінчити роботу. На це надійшов дядько Василь, мамин брат із недалекої фарми. Діти з криком радости прибігли привітатись. Дядько перейшовся по саду, а потім крикнув до ді тей: — Гей! Що ви робите, діти! Чому не вивозите листя? Та ж вас може захопити дощ, або й сніг! Чи ви знаєте, що через те вас може минути св. Миколай? Це не жарт! — Е, дядю, просимо не ляка ти нас! Мама нераз страшить, але якось, Богу дякувати, нічого зло го не стається. Як то може бути, щоб кожного року приїзджав, а цього ні? — Грайтесь, грайтесь! Як ми були дітьми, то ми робили те саме, що ви тепер. І св. Миколай не приїхав! — Але до нас напевне при їде — відповіли діти. — А, як ви так думаєте, то я йду собі геть. Я хотів вас осте регти, а еи не хочете, то бувай те здорові! — Ой, дядю, просимо вибачен ня, останьтесь! І розкажіть нам, як з вами було! — Та й почали дядю Василя обіймати, просити. Дядя зараз подобрів, сів на пе- ньочку і почав розповідь: — Знаєте, наш сад був такий самий, як ваш, а за садом мура ва, де вивозиться листя. Коли ми довший час грались так як ви, нагло впали дощі і то такі густі, як з горщка. Лляло, та й лляло, майже тиждень. Листя почало псуватись, гнило, ах! Ми ходили від вікна до вікна, плакали, свого зламаного слова соромились, мо лились. Ніщо не помагало. Дош не уставав! Але на тому не кі нець! Перед самим празником св. Миколая це мокре листя вхопив сильний мороз, а потім впали сніги. Пропало все! Бо як пе реїхати срібними тяжкими санка ми, на золотих копаницях? Через ці купи листя не переїде, ні! А в ніч св. Миколая ми пробудились і почали шукати під подушками. Дарма, нічого! Пусто і глухо! Пе решукали цілу кімнату — анічо гісінько! Вже нам старшим не так було жаль себе, як тих малих. Вони пробудились і не знайшли ніяких подарунків. Почали на ввесь голос плакати! Яка це для нас була мука! Ми завинили, ми, гультіпаки! Ми старші, а куди завели цих молодших? Мама по чула цей плач і принесла до нас свій торт і пушку цукорків, та розділила поміж нас. Чи думаєте, що нам це смакувало? Ах, ми з сорому не сміли мамі в очі поди витись. Дотепер я цього не можу забути! — Дядя Василь закінчив розповідь і сумно звісив голову. Діти хвилину стояли тихо, уяв ляли собі як це мусіло бути... Потім дядя встав і сказав: — А знаєте, чому нам найбіль ше було прикро? Те, що ми впро довж цілого свята св. Миколая не сміли на вулицю показатись, бо сусідські діти сходіли б побачити, що нам св. Миколай приніс. А в нас порожні руки... Ну, а тепер берімся до роботи! Я вам допо можу. — І за деякий час листя було спрятане і ціла справа, зав дяки дяді, закінчилась для цих дітей щасливо. І от грались у розбійників, у в ій н у ... НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1967 23
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
